Де широкі кримські степи межують з неосяжними морськими просторами, де зустрічаються дві стихії під клекіт чайок та шум прибою, під жарким серпневим сонцем спочиває селище Миколаївка. Саме тут ми вирішили провести тиждень відпочинку. Вперше за багато-багато років поїхав до Криму не для походу, а для більш поширеного варіанту відпочинку. Хоча рюкзак і килимок таки взяв – у першому зручно переносити речі, а на другому приємно вилежуватися на пляжі. В усьому ж іншому – майже домашній комфорт і практично такі ж побутові умови. Тим, хто полюбляє цікаві подорожі та відпочинок в далеких місцях, але позбавлений виснажливих переходів карколомними гірськими хребтами з важкими велетенськими рюкзаками, ночівлі у тісній душній палатці та приготування їди в закіптюженому казані на примхливому вогнищі під проливним дощем, безперечно, буде цікаво почитати цю розповідь, щоб потім вирушити у подорож у ці краї та побачити все на власні очі.
Море біля Миколаївки
Миколаївка. Чесно кажучи, ще за місяць до мандрівки, я навіть гадки не мав, що таке селище існує. Вперше почув про нього від мами, яка у телефонній розмові розповіла, що її знайомі нещодавно повернулися з відпочинку звідти і дуже задоволені ним. От тоді я й розпочав інформаційні пошуки. Виявилося, в Інтернеті є чимало оголошень про відпочинок у цьому приморському селищі. Їх спектр досить широкий – від надання ліжко-місця і до всього можливого набору послуг, включаючи харчування, різноманітні екскурсії та усілякий відпочинок. Оголошення публікують як приватні садиби, всього з кількома кімнатами для здачі, так і досить великі пансіонати з багатоповерховими корпусами. Відповідно, і ціновий діапазон пропозицій досить широкий – починаючи від 30 гривень за людино-добу і вище. Причому, серпень виявився найдорожчим місяцем – у липні та вересні ціни за проживання на 10-20 відсотків нижчі.
Чим же приваблює відпочиваючих Миколаївка? На перший погляд може здатися, що це село нічим би не мало відрізнятися від інших прибережних населених пунктів – море всюди однакове. Але ж не даремно на туристичних картах Криму та навіть і всієї України, на всьому побережжі від Євпаторії до Севастополя розмістився лише один яскравий значок. Це мене неабияк зацікавило і я вирішив дізнатися про селище більше.
Як виявилося, Миколаївка має вигідне географічне розташування. Воротами Кримського півострова небезпідставно вважають Сімферополь. Адже більшість відпочиваючих, що прибувають до кримської землі залізничними потягами, своє знайомство з краєм розпочинають саме з цього міста. Не зважаючи на те, що Крим майже з усіх сторін оточений морськими водами, сама столиця автономії розміщена в глибині суші. А найближчим до неї приморським поселенням є якраз Миколаївка. Лише 37 кілометрів майже прямої автотраси відмежовують ці два населені пункти.
Крім Сімферополя, селище має гарне дорожнє сполучення з іншими відомими містами: Євпаторією, Бахчисараєм та Севастополем. Причому відстань до всіх них, а відповідно і вартість квитка, майже однакова (станом на літо 2008 року 13.70, 11.53, 13.70 гривень відповідно і 14.99 до Сімферопольського залізничного вокзалу). З невеличкої миколаївської автостанції в день у різні сторони вирушає 105 рейсових автобусів. Крім них, для тих, кому не пощастило придбати квитки, працюють приватні мікроавтобуси, що, хоч і дещо дорожче, але довезуть до місця призначення. Також варто зазначити, що хоча левова доля маршрутів пролягає до Сімферополя, Севастополя, Євпаторії та деяких інших кримських містечок, серед них зустрічаються і досить далекі, наприклад, на Херсон та Чернівці.
Пам’ятний знак на місці початку Севастопольської оборони
Цікавим є селище і в історичному плані. Адже саме біля Миколаївки 30 жовтня далекого 1941 року в бій вступили артилеристи 54-ї батареї берегової оборони під командуванням лейтенанта І.І. Заїки, що поклало початок Севастопольській обороні під час Великої Вітчизняної війни. Тепер про ці події нагадує невеличкий пам’ятний знак у ста метрах від мису край поля, встановлений в честь загиблих воїнів згаданої батареї. А в центрі села, на площі біля автостанції, розміщено інших пам’ятник. Кількаметрова стела присвячена загиблим місцевим комуністам, що загинули під час смутних років громадянської війни та у бурхливі часи Великої Вітчизняної війни. Імена найбільш шанованих викарбувані на гранітній табличці у основі композиції.
Любителі геології знайдуть в околицях селища теж немало цікавого. Та й пересічний відпочиваючий може помітити одну дивну річ – звідки у степовому селищі рівнинного Криму в ґрунті стільки каміння? Відповідно, і пляж тут не суцільно піщаний, а з відчутними прошарками гальки. Відповідь знайшов у книзі відомих геологів Володимира Лебединського та Людмили Кириченко «Крим – музей під відкритим небом». Автори повідомляють, що галька, гравій, піщинки та глинисті частини мають не місцеве походження, а були принесені ріками та тимчасовими водяними потоками, що збігали з Головної гляди на передгірську рівнину ще у пліоценовому віці.
Але найцікавішим у геологічному плані, без сумніву, є наявність серед прошарків глин червоноземів, які можна порівняти з сучасними червоноземами Африки. Сам берег на північ від Миколаївки має ширину 6-8 метрів з урвищем у 12-15 метрів. За своє буро-червоне забарвлення він і отримав назву Червоного берега. Урвище практично вертикальне, нагадує собою велетенський шматок торту з різнокольоровими коржами. Червоно-бурі горизонти складаються із щільної глини, а жовтувато-коричневі – із слабо зцементованого піску з галькою та гравієм. Стіни не міцні – можна легко відламати червоно-бурий шматочок собі на пам’ять. Власне, ця беззахисність геологічного об’єкту стала причиною того, що часті шторми раз-по-раз нападаючи на крихкі стіни поступово відсовують берегову лінію вглиб суші. Піщані брили, відпадаючи від основи, розсипаються, даруючи берегу пісок, який хвилі можуть за лічені години змити у море, залишивши на пляжі лише круглу гальку.
Червоний берег
От такою цікавою виявилася історія та географія Миколаївки. Але, як то кажуть, краще раз побачити, ніж сто разів почути. Тому, зранку 20 серпня ми приїхали до Криму. Севастопольський поїзд привіз нас до Сімферополя аж о 4.17 ранку. Ми спершу думали, що доведеться довго чекати на автобус, але виявилося, життя на привокзальній автостанції, не зважаючи на таку ранню годину, вже входить у своє звичне русло – каси працюють, всюди повно автобусів, а ще більше пасажирів. На Миколаївку вирушили першим рейсом о 5.05. Коли їхали мереживом сімферопольських вуличок, ще було темно, та за містом вже почало сіріти, а до кінця дороги і зовсім розвиднилося.
Менш ніж за годину на миколаївській автостанції нас зустріла господарка – Раїса Володимирівна. Саме її оголошення в Інтернеті мене зацікавило і після того ми мали кілька телефонних розмов, а тепер вперше побачилися вживу. Вона виявилася ровесницею моєї мами. Сама мешкає в Сімферополі, тривалий час працювала інженером в одному з тамтешніх інститутів, але кілька років тому пішла звідти і розпочала свою діяльність в Миколаївці.
Господарка зустріла нас не сама, а вже з найнятою машиною, щоб відвезти нас і наші речі на місце. Як вона раніше і повідомляла, її садиба міститься всього в п’яти хвилинах ходу від моря. Крім того, виявилося, що вулиця Польова дійсно польова. Вона слугує своєрідною північною межею селища – з одного боку тісним рядом йдуть садиби, а з протилежного – відкритий простір.
Але так було не завжди. На топографічній карті кілометрового масштабу, надрукованій Київською Військово-Картографічною фабрикою у 2003 році, Миколаївка була значно меншою. На північ від неї на кілометр простягалися так звані садові ділянки – тепер же це густо забудовані квартали приватних пансіонатів. У всьому цьому райончику справді дачних ділянок лишилося всього дві чи три – решта або закинуті або відведені для послуг відпочиваючих. Також на два кілометри на захід від селища на карті простягався зелений садочок. Господарка розповідала, що його вирубали торік, а територію віддали під подібну забудову. В анотації до карти сказано, що «карти періодично старіють та потребують оновлення». Схоже, стосовно околиць Миколаївки, це не порожні слова.
Не зважаючи на активне будівництво, кількасот метровий коридор між житловими кварталами та морем все ще зберігається порожнім, тому всі мають рівний доступ до благ моря. Від нашого куточка села, що одночасно є най північнішою його точкою на даний момент, до моря через поле веде ґрунтова дорога. У місці, де вона доходить до краю урвища, до берега спускаються металеві сходи з поручнями. Останні кроки по вологому піску і ось воно – море. Хвилі спокійно накочуються на плавний берег, піняться, злизують з гальки пісок і відступають назад, щоб за секунду повернутися знову. Море стиха нашіптує свою розмірену пісеньку, вітаючись з розпеченим червоним сонечком, що всього кілька хвилин як вилізло з-за обрію. Ранкова морська гладь виглядає такою заспокійливою, що, здається, можна на неї дивитися і дивитися. Доброго ранку, море!
Мандрівник і його мандрівки 
4 thoughts on “Відпочинок поблизу Червоного Берега 1: Знайомство з Миколаївкою”