Перші два дні відбули у пляжному режимі. Але ми не збиралися весь час провести у такий спосіб, тому третій день нашого перебування в Криму присвятили поїздці до легендарного міста Севастополя.
З самого ранку пішли на автостанцію, але виявилося, що не зважаючи на велику частоту відправлення автобусів у нашому напрямку, квитки вже розкуплені на кілька годин на перед. Тому поїхали без квитка мікроавтобусом, водій якого збирав по 20 гривень з пасажира проти 13.70, які брала за квиток автостанція.
Приблизно годинний переїзд не позначився нічим цікавим. Місцевість навколо майже не змінилася, лише впадало в око те, що збільшилися пагорби та поглибшали долини, а на південному сході поступово стали вимальовуватися силуети справжніх гір. Шлях проходив паралельно до берегової лінії, всього у 3-5 кілометрах від неї. Вдивляючись у західному напрямку, я помічав над полями з лісосмугами тонку синю смужку на горизонті. Але, якби я не знав, що там знаходиться море, то певно і не подумав би, що то воно.
Під час поїздки займався своїм улюбленим заняттям у таких ситуаціях – роздивлявся пейзаж навколо. А за вікном широкі долини з виноградниками та іншими рослинами чергувалися з невеличкими селищами, які проминав наш автобус: Табачне, Віліне, Углове, Полюшко, Орлівка. Коли проминали перше з них, у далині на березі моря поруч з селищем Береговим помітив багатоповерховий корпус бази відпочинку Київського Університету ім. Тараса Шевченка, де я свого часу навчався. Мені якось доводилося бачити плакат з його зображенням і тепер я впізнав своєрідний силует навіть за кілька кілометрів.
Аж ось ми прибули на Північну автостанцію Севастополя. Місто поділене на частини різноманітними бухтами, з яких найбільша – Північна – відмежовує від основного міста досить велику частину. Автостанція розташована на березі бухти. Тут же міститься причал для катеру, який регулярно відправляється до центру міста. Не гаючи часу, зійшли на судно і вже за п’ять хвилин вирушили у плавання.
Катер у Північній Бухті
Катер найзвичайнісінький. Такі самі ходять як по південному побережжю кримського півострова так і в Києві на Дніпрі. На стінці біля входу написано: норма 250 чоловік. Але насправді на суденце напхалося значно більше люду. Ми стоїмо на відкритій палубі і тут все-одно тісно. Хвиль практично немає, катер майже не хитає і рух відчувається лише завдяки гудінню двигуна. Я саме нещодавно прочитав книгу «100 знаменитих катастроф», де окремий розділ відведено під корабельні аварії і особливо акцентовано увагу на високу аварійність на маршрутах пасажирських поромів. Там з усіма деталями описано різні трагічні випадки і найчастіше причиною великих людських жертв стає саме перевищення числа пасажирів, несправне обладнання або недбальство персоналу. Але всі острахи лишилися позаду, коли ми успішно причалили до пристані у центральній частині міста.
З перших же кроків по Севастополю стає зрозуміло, що це дуже цікаве місто. У центрі збереглося чимало красивих споруд, а чисельні сквери та площі рясно усіяні різноманітними пам’ятниками. І це не спроста. Свою відносно не довгу, але насичену історію місто розпочало ще у 1783 – одразу після захоплення Криму Російською імперією. Вдале географічне розташування сприяло стрімкому росту важливості міста і вже у 1804 році Севастополь стає головним військовим портом Чорноморського флоту, а в 1809 – військовою фортецею. Здається, що все у місті пов’язане з його героїчним минулим. Севастопольці свято зберігають пам’ять про такі важливі події, як оборона 1854-1855 років під час Кримської війни та 1941-1942 під час Великої Вітчизняної. А ще до появи самого Севастополя цей край став відомий такими іменами, як Херсонес у межах міста, Каламіта в Інкермані, Чембало в Балаклаві…
Спершу ми просто прогулювалися надзвичайно красивою набережною над Артилерійською бухтою. У її глибині знайшли дельфінарій і взяли квитки на виставу. Через надзвичайно велику чергу вдалося взяти лише на другу годину дня, тому до того вирішили відвідати Херсонес Таврійський.
Між Карантинною та Піщаною бухтами розмістилися мальовничі руїни древньогрецького міста-колонії Херсонеса. Історики датують його заснування вихідцями з Гераклеї Понтійської кінцем V століття до нашої ери. У 63 році до нашої ери потрапив у залежність від Риму, а з кінця четвертого і до кінця свого існування – від Візантії. Мав значення головної бази римських, а згодом візантійських військ в Криму. Мешканці займалися виноградарством, виноробством, рибним промислом, різними ремеслами, торгівлею, землеробством. У V-XI століттях нашої ери Херсонес вважався найбільшим містом північного Причорномор’я. Місто відігравало роль центру поширення християнства. Але згодом Херсонес почав занепадати. У другій половині XIII століття економіку міста підірвали генуезці, захопивши монополію на торгівлю у Чорному морі. 1299 року значних збитків нанесли загони золотоординського темника Ногая. Остаточно місто перетворилося в руїни після нападу орд еміра Едигея у 1399 році.
Херсонес Таврійський
З центру Севастополя до головного ходу курсує автобус за маршрутом 22, але, як виявилося, не дуже часто. Ми його прочекали хвилин десять біля центрального ринку, а потім вирішили сісти на будь-який автобус, що прямує у тому напрямку і останню ділянку шляху подолати пішки. Від автостради до музейного комплексу через житлові квартали веде невеличка тиха вуличка. Нічим не примітна, за винятком того, що на повороті, де вперше відкривається вид на херсонеські простори, у 1993 році на кошти мешканців встановлено пам’ятник Володимиру Великому, що дуже нагадує свого Київського побратима на Володимирській гірці.
Володимир Великий та Андрій Первозванний
Біля входу на територію Національного заповідника «Херсонес Таврійський» (така його повна назва) багатолюдно. Навколо виструнчилися ряди сувенірних палаток. Поруч міститься каса, де можна придбати вхідні квитки. Деякими пільгами користуються діти і навіть студенти. Тут же можна замовити екскурсовода. От квитки куплено і ми потрапляємо у чарівний світ стародавньої історії, що нині повертається з небуття.
Розкопки Херсонеса розпочалися ще в далекому 1827 році. З того часу відкрито оборонні стіни, вежі, ворота, квартали житлових будинків, майстерні, античний театр, понад півсотні християнських храмів, цистерни для соління риби, водопровід, терми, кілька тисяч поховань в некрополі. Знайдено важливі епіграфічні пам’ятники, скульптури, фрески, ікони XI-XIII століть, монети, починаючи з IV століття до нашої ери та багато інших цінних предметів. З огляду на важливість об’єкту, у 1892 році тут було створено Херсонеський музей, який існує до нашого часу. Широкому загалу може бути відомим завдяки зображенню на зворотній стороні перших зразків одно гривневих купюр. А окрасою комплексу став відбудований у 2002 році Володимирський собор, який з будь-якої точки музею виглядає красиво у композиції з білими кам’яними руїнами.
Після огляду заповідника повернулися до центру і після обіду вирушили до дельфінарію. Вистава тривала сорок п’ять хвилин. Розпочав виступ п’ятнадцятихвилинний виступ дресирувальниці з трьома морськими котиками. Тваринки танцювали, ходили, підкидали м’ячики і крутили обручі, виконували багато інших кумедних вправ. А решту часу дивилися виступ інших дресирувальників з чотирма дельфінами. Тут було вже менше смішного, але більше захоплюючого. Дельфіни вистрибували з води, перестрибували через висячі жердини і підвішені кільця, танцювали парами у воді і катали на своїх спинах дресирувальників. Деякі трюки виглядали взагалі фантастично. Я вперше потрапив до подібного закладу, але отримав чимало задоволення. Ще більше зрадів з того, що дозволялася фото та відео зйомка, тому після закінчення в мене лишилося кілька десятків цікавих кадрів. А взагалі, мені здається, щоб отримати найбільше вражень, в дельфінарій краще йти в дитинстві. Власне, і сама програма розрахована на дітей. По завершенню їм пропонувалося сфотографуватися і навіть поплавати у басейні з їхніми улюбленцями.
Вистава у Севастопольському дельфінарії
Але вистава у дельфінарії не стала останнім пунктом відвідання Севастополя. На черзі постала панорама оборони Севастополя у роки Кримської війни. Велетенське полотно (115 на 14 метрів) було написане художником Ф. Рубо якраз до півстолітнього ювілею згаданої події. Спеціально для нього у 1902-1905 роках інженер О. Енберг та архітектор В. Фельдман спорудили величезну круглу будівлю, де й розмістили картину. У роки Великої Вітчизняної війни панорама було пошкоджена під час бомбардування і довгих десять років по війні тривали реставраційні роботи. Значна частина полотна була втрачена, тому радянські художники додали чимало нового. У столітню річницю з початку оборони Панорама знову відкрила свою браму для відвідувачів.
Варто зазначити, що про подій сивої давнини свідчить не саме лише полотнище. Споруда знаходиться на так званому Історичному бульварі, де розміщено чимало пам’ятників та монументів, присвячених обороні Севастополя. На вершині пагорба відтворено у реальних розмірах зразки оборонних ліній. Гармати у них справжні, а загородження, які в оригіналі складалися з корзин з землею, покритих мішками з піском, виконані з бетону. Також, безпосередньо біля самої панорами розмістився майданчик з найрізноманітнішими якорями від військових суден – від малих до великих.
Панорама оборони Севастополя
Від Панорами до пристані катерів, що ходять на Північну сторону напряму можна спуститися вулицею Леніна. На шляху вона проминає аж три площі (Ушакова, Суворова та Нахімова), кілька оглядових майданчиків та не менше пам’ятників. Серед них є й присвячені відносно нещодавнім подіям, наприклад, війні в Афганістані. Однією з найцікавіших споруд на шляху є, безперечно, музей історії Чорноморського флоту Росії, споруджений ще у 1895 році. Будиночок сам по собі колоритний, привабливості додають різноманітні військові атрибути попід його стінами. А вже на підході до самої площі Нахімова побачив невеликий пам’ятний знак, який вказує місце заснування міста. Останньою пам’яткою Севастополя перед посадкою на катер стала велична колонада з написом 1846. Від неї широкі сходи, увінчані по краям двома білими левами, спускаються до самої пристані.
А на північній пристані на нас знову чекав сюрприз, на жаль, не приємний. Як виявилося, квитків до Миколаївки на цей вечір взагалі немає, тому нам знову довелося переплачувати за безбілетний переїзд невеличкою газелькою.
Мандрівник і його мандрівки 
3 thoughts on “Відпочинок поблизу Червоного берега 2: Поїздка до Севастополя”