Повернулися з Севастополя ще при сонці. Вирішили сходити на море, щоб скупатися у його прощальних променях. Та поки дійшли до будиночка, перевдягнулися і прийшли на пляж, сонце вже сіло. Але було ще світло, тому від свого наміру не відмовилися. І як виявилося, не даремно.
Захід на морі
Протягом години з того часу, як сонце пірнуло у димку десь над обрієм, з морем діялося щось дивовижне. На зміну синьо-смарагдовому денному прийшло якесь таємничо мінливе. Його поверхня щохвилини змінювалася, плавно переливаючись у ніжних відтінках. Ніжні хвильки ніби гралися з небом, на якому ще тліли запалені західним сонцем мальовничі хмари. І важко було зрозуміти, хто з них виграє у цій дивовижній грі. Тепла спокійна вода і рожево-фіолетово-смарагдові відтінки навколо створювали по-справжньому не земні відчуття.
Але зовсім не таке море вдень. Майже весь час, що ми були в Криму, стояла сонячна безхмарна погода. Осяяне сліпуче-білим сонцем море вражало своєю щирою синявою, яка змінювалася зеленявою біля берега. Під час невеликих штормиків біля самого пляжу з’являвся ще третій колір – ірисковий – це хвилі змішувалися з піском, який забирали до себе на глибину.
Незважаючи на майже горизонтальний пляж, дно біля берега плавно, але стрімко набирає глибину. Так, вже за кілька метрів рівень води сягає людського зросту. Але, на відміну від пляжу, під водою ґрунт покритий м’яким шаром піску і ходити по ньому одне задоволення.
Сам же пляж складений місцями з піску, а місцями з гальки. Ближче до скелі зберігся сухий пісок, шар якого в сторону моря тоншає, поки не поступається місцем дрібній гальці. До речі, місцями, а саме поблизу металевих сходів, з-під гальки, всього у метрі від моря, б’ють джерела. Вода в них холодніша за морську і приємна на смак. Варто лише викопати ямку, як за якусь хвилину, вона наповнюється водою, яка, перелившись через краї, тече до моря. Але вони діють не завжди. Як правило, після шторму пляж вкритий рівненьким шаром піску, через який воді не пробитися. Але коли хвилі виносять його в море, оголюючи галькові нутрощі, між камінців знову помітно стрімкі прохолодні потоки прісної води.
Але, звичайно, не весь час проводили на пляжі. Як правило приходили туди зранку і ввечері, коли сонце не дуже пекуче. Ранковий захід розпочинався десь годині о восьмій і тривав до дванадцятої, а вечірній – з четвертої до сьомої. Більшість інших відвідувачів, схоже, користувалися подібною схемою.
Прощання з сонцем
Поки одні люди засмагали на сонці та купалися в морі, інші працювали. Часто пляжем проходили продавці сувенірів, солодощів, сушених та в’ялених морепродуктів та інших наїдків. Один чоловік щодня проходив туди і назад з велетенським удавом на собі, пропонуючи сфотографуватися з його «великим другом». Підприємництво процвітало і на морі. До берега в районі сходів постійно під’їжджали кілька катерів з пропозицією покататися на водяному скутері, банані чи інших надувних човниках. Не зважаючи на відносну віддаленість від селища, все побережжя тут було заповнене як відпочиваючими так і тими, хто цей відпочинок пропонував покращити. А що вже казати про центральний пляж Миколаївки. Одного разу заради цікавості ми вирішили туди піти. І хоча він виявився у кілька разів ширшим за наш, проте людей там було так багато, що здавалося, фраза «ніде яблуку впасти» народилася саме в цьому місці.
Не набагато менше відпочиваючих ходило вуличками і самого селища. Зважаючи на віддаленість нашого помешкання від центру, ми там з’являлися всього кілька разів, щоб купити продуктів або на автостанцію. З настанням сутінок кількість пішоходів не зменшувалася. Центр Миколаївки пропонував різного роду відпочинок. Я бачив кінотеатр, чимало ресторанчиків, площадку з різноманітними атракціонами, що яскраво миготіли вогнями у нічному небі. Неподалік від цього помітив недобудовану церкву. Вона вже має стіни і позолочені куполи, але стоїть ще без вікон і дверей.
Ми мешкали далеко від центру, але для спокійного відпочинку тут було все необхідне. В кількох сусідніх пансіонатах пропонувалися різні послуги, у тому числі й харчування, були продуктові магазини. Ми, як правило, готували їсти самі, але кілька разів ходили відвідати страви місцевої кухні. Повноцінний комплексний обід обходився приблизно в 30 гривень. Готують смачно і ситно.
Схоже, я розповів уже майже про все, з чим стикався у Миколаївці. Не згадав лише про наше помешкання. Тому спробую зараз описати побутові наші побутові умови.
Як я зазначав раніше, діапазон цін на житло тут дуже широкий. Ми вибрали одну з найдешевших пропозицій. Як виявилося, така ціна передбачає найнеобхідніші умови проживання, без будь-яких надлишків цивілізації. У нашій кімнаті містилося три ліжка, крісло та велика шафа для одягу та інших речей. Над кожним ліжком висіла невелика картинка. Кімната мала одне вікно та двері поруч, що виходили на веранду. Дворик був весь у квітах, а проходи та веранди від палючого сонця прикривали виноградні лози, з великими гронами, що саме наливалися соком. Всього на ділянці було вісім таких кімнат. Всі приміщення було об’єднано у два видовжені одноповерхові корпуси, де кожна кімната мала окремий вихід у двір.
В одному корпусі містилися лише житлові приміщення, а в іншому, де ми мешкали, знаходилися кухня, душова та санвузли. На кухні стояло кілька столів, стільці, газова плита, електрочайник та холодильник. До послуг відпочиваючих був також різноманітний посуд для приготування та споживання їжі. Душова кімната виявилася просторою. Одночасно душ могло приймати кілька людей. За душовою на дворі під навісом розташовувалося два умивальники з дзеркалами. За ними – дві туалетні кабінки зі звичайними унітазами. Гаряча і холодна вода була постійно, тому ми двічі на день приймали душ, змиваючи сіль та пісок після купання. Їли, як правило, у дворику у тіні винограду. Тут розташовувалися лави та кілька столів, так що одночасно могли харчуватися кілька кімнат.
Порівнюючи з іншими приватними пансіонатами, яких у цій околиці Миколаївки чимало, наш вигідно відрізнявся від інших затишним зеленим двориком, тому навіть ополудні тут не було так спекотно, як назовні. А ще господарка виявилася дуже дбайливою – я часто її бачив за якоюсь роботою.
Квіти у дворі
Мандрівник і його мандрівки 
One thought on “Відпочинок поблизу Червоного берега 3: Дні біля моря”