Відпочинок поблизу Червоного берега 4: Повернення до Севастополя

попереднє < все > наступне

Провівши ще два дні в селищі, ми вирішили знову зробити поїздку. Цього разу мали намір відвідати Інкерманські печери, та ще раз зазирнути до Севастополя. Навчені гірким досвідом з транспортними особливостями, квитки в обидва боки взяли ще тоді, коли повернулися з попередньої поїздки, тому цього разу все пішло як по маслу.

Я раніше згадував, що від Миколаївки однаково близько до кількох різних великих містечок, то чому ж ми вдруге поїхали в одне й те ж місце? Почну з того, що в Сімферополі та Бахчисараї я неодноразово бував у попередні роки, тому їх одразу викреслив зі списку. Щодо Євпаторії, то не знайшов більш-менш цікавої інформації. Хіба що кілька архітектурних пам’ятників та своєрідний міський трамвай претендують на звання візитки міста. А от в Севастополі та його околицях лишилося ще багато такого, на що ми не встигли потрапити у час нашого першого візиту.

Першим пунктом нашого відвідування став Інкерманський печерний комплекс. Прибувши на Північну автостанцію, знайшли зупинку приміського маршруту 106 і стали чекати на автобус. Він та кілька інших, що зупинялися на цій зупинці, ходили згідно з встановленим розкладом, а оплата здійснювалася безпосередньо під час проїзду – як у звичайному міському транспорті.

Досить швидко покинули міську межу. Якщо подивитися на карту, то Інкерман впритул підходить до Севастополя зі сходу. Кружляючи приміськими пагорбами, ми спершу виїхали з міста, а потім повернулися до нього знову. Біля мосту через ріку Чорну, яка живить своїми водами не лише Північну бухту, але й усе місто, ми вийшли з автобуса – до Інкерманських печер лишалося всього кількасот метрів. За орієнтир правив невеликий кам’яний знак у вигляді хреста в колі, який вказував на відгалуження у сторону печерного монастиря.

За кілька хвилин ходу опинилися біля входу – високого тунелю під залізничним насипом. На початку тунелю вмонтовано залізні ворота з написами різних заборон та рекомендацій щодо поведінки на території монастиря. Ковзнувши поглядом по них, пройшли всередину. Далі дорога робила невелику петлю і підіймалася врівень залізниці. Саме тут і розмістилися центральні споруди Інкерманського печерного монастиря.

 

12 Mona

Інкерманський печерний монастир

Печерний монастир розташовано у нижній частині Монастирської скелі. Його заснування датують VIII-XI століттям нашої ери. До складу комплексу входило вісім печерних та наземних церков. По турецькому захопленню півострова у 1475 році, для монастиря настали важкі часи, а після виселення з Криму християн у 1778 році він і зовсім припинив свою діяльність. Лише після 1850 року життя в його стінах відновилося з новою силою. Монастир починає діяти під іменем Інкерманського скиту Святих Климента та Мартина. З’являються нові печерні та наземні церкви, розширюються старі, зводяться житлові та господарчі споруди, гостинний будинок. Вдруге святиню закривають у 1926 році і відкривають лише після зникнення радянської влади.

Але ще задовго до появи монастиря на Монастирській горі існувало печерне місто Каламіта. До його складу входила фортеця на вершині скелі, а також комплекс в самій горі, що включав у себе понад дві сотні печер. Кримський вчений Юрій Могаричев у своїй книзі «Печерні міста в Криму» стверджує, що, скоріш за все, спорудження укріплень в Інкермані пов’язане з діяльністю візантійської адміністрації, у другій половині шостого – на початку VII століття, в один історичний період зі створенням фортифікаційних споруд Мангупа, Ескі-Кермена, Чуфут-Кале, Бакли і Тепе-Кермена. У 1427 році на цьому місці володарі князівства Феодоро побудували фортецю Каламіта для захисту свого порту Авліти, що розташовувався біля гирла Чорної ріки. У 1475 році Каламіту захопили турки і перейменували в Інкерман. За часів турецького володіння твердиню було укріплено та вдосконалено, проте, після переходу Криму у володіння росіян, фортеця втратила своє стратегічне значення і поступово прийшла в занепад. Остаточно колись грізне укріплення перетворилося на руїни під час Великої Вітчизняної війни.

 

13 Caves

Печери Каламіти

Залишки веж Каламіти і досі видно на верху скелі. Їх, як і самі печери, можна легко роздивитися з вагону поїзда, що прямує на Севастополь – залізнична гілка дугою огинає підніжжя цієї історичної гори. Мабуть мало де можна побачити з вікна потягу більше неймовірної картини. Усе здається тут незвичним. Навіть земля не чорна, а майже біла – суцільний вапняк. До речі, розповідають, що саме місцева порода, відома, як інкерманський камінь, свого часу була використана для облицювання Лівадійського палацу під Ялтою, в якому на початку лютого 1945 року відбувалася Кримська конференція за участю глав держав антигітлерівської коаліції – Сталіна, Рузвельта та Черчіля.

Подіям Великої Вітчизняної війни присвячена в Севастополі ще одна визначна пам’ятка – діорама штурму Сапун-Гори на початку травня 1944 року. Саме до неї відправилися ми після завершення огляду інкерманських печер. Прямого транспорту від монастиря до діорами не має, тому ми скористалися автобусом маршруту 103, який довіз нас до підніжжя, а звідти здійснили піше сходження. Шлях розпочався від розвилки п’яти доріг: північно-східна вела до Інкерману і далі до Сімферополя, східна – до Форосу і Ялти, південна – до Балаклави, західна – на західні околиці Севастополя, а північно-західна – через вершину Сапун-гори до його центру. Першою ми приїхали, а по останній рушили пішки. Підйом завдовжки у три кілометри, як вказувалося у дорожньому знаку, виявився не таким вже крутим. У висоту піднялися приблизно на 120 метрів, досягнувши позначки біля вершини у 231 метр над рівнем моря.

Як виявлилося Сапун-гора є такою лише з південно-східної сторони, бо на північний захід вона спускається дуже плавно. Разом з тим, штурм, якому присвячена діорама, відбувався саме з південного сходу, де схил найкрутіший. Тобто, ми прийшли до неї тим самим шляхом, що й радянські війська шістдесят чотири роки тому.

 

14 Diorama

Діорама звільнення Севастополя

Вершина представлена плоскою ділянкою. Поруч з діорамою здіймається до неба величезна стела. Неподалік вже за часів незалежності споруджено своєрідну невеличку християнську капличку пам’яті загиблих у війні. На майданчиках навколо самої споруди розміщено чимало військової техніки часів війни: різні види гармат, танків, різноманітної авто техніки і навіть невеличкий військовий катер. Ліс на схилі під самою діорамою вирубано і там викопано траншеї, розставлено гармати та інші військові атрибути, щоб відтворити ділянку військових дій. Одночасно з тим, відсутність лісу під оглядовим майданчиком відкриває широкі горизонти – звідси видно далеко-далеко і саму округлу споруду діорами завдяки цьому видно теж здалеку.

Екскурсія діорамою штурму займає ті ж самі півгодини, що й панорамою оборони, але на відміну від останньої, де вся розповідь присвячена полотну, тут першу половину часу відводять на огляд експозиції невеличкого музею з різними предметами тих років. Серед інших помітив німецьку топографічну карту околиць Севастополя і на ній знайшов Миколаївку – невеличке поселення з двома вуличками. Щодо розповіді літньої екскурсовода, то, схоже, її мова не змінювалася ще з часів Радянського Союзу і зберегла ті переконання, що панували тоді. Безперечно, розповідає вона цікаво, але ж ідеологія зараз дещо змінилися. Мені до рук потрапляли книжки, які спростовують чимало міфів Кримської оборони від німецьких військ, але тут, схоже, ці міфи і досі приймають за чисту монету.

Після відвідування діорами поїхали до центра міста. На щастя, у цьому напрямку є прямий зв’язок – на трасі неподалік від діорами розташувалася кінцева зупинка маршруту 107, який, минаючи центральні квартали, закінчує свій шлях десь у західних околицях міста.

На прощання з Севастополем пройшлися ще по центральній набережній. Пообідали в одному з ресторанчиків швидкого харчування у глибині Адміральської бухти. Харчові послуги представлені тут досить широко – від простих чебуречних та макдональдзів до дорогих ресторанів національної кухні. Востаннє окинули поглядом місто з борту катера, що відвіз нас до Північної автостанції, звідки автобусом повернулися до Миколаївки.

попереднє < все > наступне

Advertisements

One thought on “Відпочинок поблизу Червоного берега 4: Повернення до Севастополя

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s