Коли ми тільки приїхали до Миколаївки, попередні мешканці розповідали про величезний шторм, коли хвилі доходили до самих скель, а людей шпурляли як піщинки. Але весь час нашого перебування, море вело себе спокійно і взагалі здавалося мирним. Та в останні дні розбурхалося не на жарт. Певно це в нього звичка така – на прощання влаштовувати шторм.
Того разу море виявилося не таким, як завжди, з самого початку. Ще йдучи степом, ми помітили здаля, що воно все якесь коричневе, від колишньої синяви не лишилося і сліду. При підході до краю кількаметрового урвища очам постала ще більш фантастична картина. Через всю морську поверхню котили величезні хвилі. То тут, то там з’являлися і потім зникали білі баранці розбурханої піни. Здавалося, що при підході до берега море не заспокоювалося, а навпаки, у гнівних пориваннях здіймало величезні фонтани бризок. Найбільш же сильні хвилі сягали своєю піною так далеко, що накривали собою весь пляж, докочуючись до самої скелі. Від того пісочок на пляжі лежав рівно-рівнесенько, поховавши під собою всю гальку та будь-що інше, що до цього знаходилося на березі.
Море кольору іриски
Звісно, при такій бурхливій вдачі моря, мало сміливців ризикували лізти до його пучини. Максимум, на що вистачало нашої відваги, це стояти на мілководді. Але навіть там могло статися все, що завгодно. Часом хвилі били настільки сильно, що просто валили з ніг. І в цьому виявлялося їхня підступність. Перша хвиля валить з ніг, а коли намагаєшся піднятися, доводиться боротися з сильним відтоком води у сторону моря. Якщо ж затриматися хоч на мить, то вже друга хвиля у сидячому положенні справляє ще більший вплив і тоді покотитися разом з пінним гребенем стає дуже просто. А взагалі кілька разів, коли набридало постійно втримуватися на ногах, цікаво спеціально піддатися морю, щоб відчуте те, що відчувають піщинки, якими воно так грається.
Взагалі ж, у дні шторму на морському березі панує майже цілковита пустка. Немає продавців солодощів та хлопців на катерах, не бігає малеча і не засмагають під сонце їхні мамусі. Лише поодинокі відпочиваючі стоять попід скелею, вряди-годи підходячи до моря, щоб відчути лоскіт морської піни та відголоски хвиль, що розбиваються об берег.
Останнього дня штормило також. Щоправда, хвилі вже не були такими сильними, тому ми плавали. Виявляється, що трохи далі від берега, де глибина перевищує людський зріст, протистояти натиску розбурханої стихії значно легше. З’явилася навіть такого собі роду розвага – підстрибувати на гребенях. Хвиля підходить і з усієї сили вистрибуєш з води, а після її проходу ніби падаєш у прірву. Відчуття як на веселих гірках в парку розваг.
Море під час шторму
Так море постало для нас у всіх своїх станах – від мирного майже без хвиль, до буремного і неприступного. Але разом з тим воно залишило після собою певну таємницю. Шторм не лише забарвлює воду у жовтий колір прибережного піску, а й робить неприступним дно моря. Я брав з собою ласти, маску та трубку з надією поринути у нетрі підводного світу. Але вода навіть через п’ять днів після шторму, що передував нашому приїзду не стала кришталево чистою. Ми спостерігали, як з дня в день вона прозорішає. Минали дні і, плаваючи в морі, вже можна було розгледіти навіть краї своїх ніг. Проте дно залишалося покрите таємницею. На невеликій глибині його покривав щільний шар піску без будь-яких особливостей. Хоча, можливо, на більших глибинах можна зустріти щось цікавіше.
У самій же воді кілька разів зустрічав досить немалих медуз. А після днів шторму у ній ще плаває чимало різних водоростей та інших морських трофеїв. Більш багатим у тваринному плані є сухопутний світ. Кілька днів до шторму над всім пляжем висіла довга досить густа хмара велетенських бабок. Вони літали на висоті п’яти-шести метрів і нікому не заважали, тому ніхто на них уваги і не звертав.
Певно через близькість вільних просторів, місця тут багаті й іншими тваринами. Господарка розповідала і ми самі бачили, як з настанням темряви до місця, де мешканці нашого пансіонату складають сміття, прибігала зграйка їжачків. Також тут знайшли собі притулок кілька котів, які люблять, коли їх гладять, а ще більше, коли годують.
Мур-мяу 🙂
26 серпня після обідньої пори ми востаннє ходили на море. Було воно ще бурхливе, але вже не таке сердите, як напередодні. Останнє купання освітлювало західне сонце, що забарвлювало прибережну скелю у золотавий відтінок. Повернувшись до садиби, зібралися і вирушили в дорогу на автостанцію. Господарка вийшла до воріт і проводжала нас, поки ми не зникли за поворотом. Ми були її останніми мешканцями – сезон літнього відпочинку закінчився.
От і підійшла до завершення мандрівка до Криму. Чимало цікавого можна побачити на цьому дивовижному півострові. Як на перехресті різноманітних культур і цивілізацій зібрано на ньому найрізноманітніші пам’ятки історії. Цікавий він також і в природничому плані. І одним з найкращих помічників у пізнання загадок Криму є книжки. Нижче пропоную невеликий перелік тих, які допомогли мені отримати більше інформації про місця, де подорожував. Впевнений, вони і вам допоможуть поближче познайомитися з принадами півострова.
1. Ивченко А.С. Вся Украина. – К: «Картографія», 2005. – 656.
2. Когонашвили К.К. Краткий словарь истории Крыма. – Симферополь: «Бизнес-Информ», 1995. – 334.
3. Лебединский В.И., Кириченко Л.П. Крым – музей под открытым небом. – Симферополь: СОНАТ, 2002. – 184.
4. Могаричев Ю.М. «Пещерные города» в Крыму. – Симферополь: СОНАТ, 2005. – 192.
Київ,
30-31 серпня 2008 року.
Мандрівник і його мандрівки 