Прогулянка Софіївкою (початок)

фото < все > продовження

Нещодавно з сестрою їздили до Умані. Їхали з Олександрії поїздом. Як виявилося, це чи не єдиний потяг, що приходить на Уманський вокзал. З огляду на те, що залізнична гілка тут і закінчується, зовсім не дивний такий куций розклад руху: два приміські потяги до обласного центру (себто, Черкас), та ще по одному маршруту на Харків та Ясинувату. Тобто, мріяти примчатися до цього славетного містечка на металевому коні можуть лише мешканці таких міст, як Сміла, Олександрія, Кременчук, Полтава, Харків, Дніпродзержинськ, Дніпропетровськ, Новомосковськ, Павлоград, Красноармійськ, Донецьк, Ясинувата. А всі інші, які долею випадку не опинилися у цій золотій дюжині, можуть скористатися автобусом. На щастя, автобусна мережа розвинута тут значно краще – Умань розташована на перехресті важливих автошляхів, що з’єднують північ з півднем, захід зі сходом.

Зранку 14 серпня, на Уманському залізничному вокзалі нас зустрів наш спільний знайомий Саша. Ми не раз ходили в одній групі у туристичні походи і цього разу він став нашим персональним гідом по місту своїх студентських років.

Спершу пройшлися центром міста. Вразив досить добре збережений масив старої забудови, що створювало враження древності Умані. А друге за чисельністю населення місто області має, хоча й відносно недавню, але досить бурхливу історію.

 

В Умані

Ще до початку сімнадцятого століття навколишні місця були практично пустинними, межували з Диким полем і тому лежали у полі діяльності кочівників. У 1609 Уманщина сеймовим актом передається у власність брацлавському старості Калиновському. А вже до 1629 Умань перетворюється на гарно укріплене місто, що вміло відбивало татарські набіги. Розташоване на перехресті важливих торгових шляхів, місто набуло важливого стратегічного значення, тому у буремному сімнадцятому столітті неодноразово переходило з рук в руки. Та й вісімнадцяте століття не принесло краю спокою. Відомо, що саме з захоплення Умані у 1768 на Правобережній Україні розпочалося гайдамацьке повстання під назвою «Коліївщина». Та завдяки географічному розташуванні місто швидко відроджувалося після всіх потрясінь.

Більшість історичних споруд міста пов’язані з ім’ям родини Потоцьких, які понад століття володіли краєм. Так, починаючи з 1726 року в Умані було побудовано чимало архітектурних пам’ятників, що збереглися до нашого часу. Серед них не можна не згадати Василіанський монастир, торгові ряди, Миколаївську церкву і костел Успіня Богородиці. Та, без сумніву, найвищім шедевром, який вже понад два століття зберігає звання візитної карточки міста, є ландшафтний парк «Софіївка». Саме тому більша частина нашої подорожі припала на його тінисті алеї та мальовничі майданчики.

 

Старовинний університет

Але перш, ніж потрапити на територію парку, Саша показав нам своє колишнє студмістечко. Розмістилося воно на північ від Софіївки. Серед корпусів зустрічалися як нові споруди, зведені вже у нашому столітті, так і досить старовинні, ще з позаминулого. У серпні в студмістечку незвично тихо. Лише, коли вийшли на дослідні ділянки, побачили співробітників та студентів, що поралися на городах та в садах. Літо – пора гарячої роботи і щедрого врожаю – чималі площі вкриті яблуневими садами, де зовсім невисокі деревця так рясно всіяні червонобокими апетитними плодами, що здається неймовірним, як вони витримують такі навантаження.

Університетські поля стали своєрідною прелюдією до прогулянки Софіївкою. Виявилося, що до парку звідси потрапити можна через звичайну хвіртку – його огорожа межує з дослідними ділянками сільськогосподарської академії. Отже, ми пройшли через непримітний вхід і одразу опинилися у іншому, незвичному світі, царстві природних чудес наповненому різноманітними рукотворними дивами.

 

Софіївка

Парк має давню та романтичну історію. Його було засновано багатим польським магнатом Станіславом Щенсним Потоцьким у 1796 році на честь його юної дружини красуні-грекині Софії і був подарований їй до дня іменин у травні 1802 року. Саме цій дівчині належала ідея спорудження комплексу в романтичному стилі з використанням римської та грецької міфології. Після смерті Софії парк успадкував її син Олександр, який володів ним до 1832 року, коли за участь у польському повстанні у нього було відібрано всі маєтки на користь Київської державної палати. З того часу власники «Софіївки» неодноразово змінювалися: з 1836 року парк перебував у віданні Управління військових поселень; з 1859 перейшов у власність Головного училища садівництва, переведеного з Одеси до Умані; з 1929 року Парк імені ІІІ-го Інтернаціоналу (як його перейменували після громадянської війни) оголошено Державним заповідником, що кілька разів пере підпорядковувався різним міністерствам та відомствам; з 1955 і донині «Софіївка» знаходиться у віданні Національної академії наук України.

 

Верхній став та острів Анти-Цирцеї

Наша прогулянка парком розпочалася з острова Анти-Цирцеї. Невеликий острівець, оточений водами Верхнього ставу, одного з найбільших на території, вражає затишними алейками та густою зеленню. А в його центрі, як квітка посеред саду, сяє на сонці рожевий павільйон, оточений красивими клумбами. На острові є кам’яна пристань, а пішим можна потрапити через китайський місток, що разом зі своїм відображенням від води створює у протоці враження затишку та спокою.

 

Місток на острів

Пройшовши берегом озера потрапили до невеликого майдану. Тут знаходилася пристань, де можна було взяти на прокат катамаран, або сісти звичайним пасажиром до не великого, але дуже прикрашеного кораблика «Софія». Також тут розмістився ряд наметів з продажу сувенірної продукції. Звідси у різні боки розходилися великі та малі алеї, але ми не пішли пішки. Заплативши візнику, ми сіли до човна і через Амстердамський шлюз потрапили до підземної річки Ахеронт.

Амстердамський шлюз та вхід до підземної річки

 

фото < все > продовження