Чатирдаг-Демерджі 4: Печерні таємниці

попередній < всі дописи > наступний

Спустившись з хребта, ми пройшлися ґрунтовою дорогою понад західним краєм плато. Стали на ночівлю у лісочку поруч з місцем, де автомобільна дорога вривається з низини на широкі простори яйли. Поруч, біля повороту внизу б’є джерело з прохолодною водою. Сюди з вершини Еклізі-Бурун близько семи кілометрів зі спуском і по рівному, тому на місце прийшли близько п’ятої вечора – найраніше з усіх днів. А наступного ранку відвідали печеру Мармурову.

Взагалі, північний край Чатир-Даг-яйли переповнений карстовими печерами та шахтами: Аянська, Бінбаш-Коба, Гугерджин, Еміне-Баїр-Коба, Еміне-Баїр-Хосар, Мармурова, Обвальна, Суук-Коба та ще низка маловідомих і не до кінця розвіданих печер. Кожна з них особлива, про кожну з них можна розповісти щось своє. Печера Еміне-Баїр-Хосар відома своїми багатими натічними формами і складними лабіринтами підземних ходів, стіни шахти Гугерджин вкриті красивим льодовими кристалами, у Обвальній було знайдено залишки фауни льодовикового періоду, Суук-Коба містить сім величезних залів до 20 метрів заввишки, поруч з Аянською печерою б’є з землі однойменне потужне джерело.

 

Та, напевно, найзагадковішою і найгрізнішою, оповитою у плетиво моторошних таємниць є печера Бінбаш-Коба. Її назва у перекладі з кримсько-татарської звучить як Тисячоголова. Пов’язано це з тим, що в ній було знайдено людські кості. Дослідник Марков у 1886 році писав про неї: «На підлозі… насипані страшною грудою людські черепи. Вони лежать без ліку і догляду, як кавуни на малоросійському базарі». Вчені губляться у здогадках, у чому полягає причина такої жахливої знахідки. Але у народних легендах цьому є пояснення.

Були страшні часи, коли на півострів навалили дикі кочівники-завойовники. Вони розоряли міста і селища, вбивали жителів, а решту забирали в полон. Рятуючись, люди тікали в гори та ліси, ховаючись там у безпечних місцях. Дійшли кочівники і до процвітаючої Алуштинської долини. Велика група мешканців піднялася на Чатир-Даг і поспішила сховатися в одній з печер. Вона виявилася дуже зручною. Скелі та кам’яні глиби, густий чагарник та дерева прикривали вхід – непомітну вузьку розщілину. Далі йшла довга, звивиста нора, по якій людина могла потрапити в печеру, лише повзком. Потім хід розширювався і виводив у широкі зали, що могли вмістити чималу кількість людей. А в кущах біля входу причаїлися вартові, щоб ворог не зміг підійти непоміченим до печери.

 

Через страх потрапити до рук загарбників, люди рідко виходили з печери. Скоро взнаки стали даватися голод та спрага. Вода, яку збирали по краплині зі стін, не могла напоїти масу людей. І тоді одна смілива дівчина вирішила знайти джерело за межами печери. Однієї місячної ночі вона вийшла назовні і неподалік від сховища знайшла між безплідних скель невелику галявину, зарослу чудовими квітами, між якими било джерело кришталево чистої води. І з того часу ночами вона одна виходила з печери і поверталися з запасами життєдайної води. Сиві гори та зелені дерева були вражені мужністю дівчини. Квіти вистелили шлях, де ступала її нога.

А тим часом загарбники не полишали розшукувати втікачів. Але скільки не шукали їх, не знаходили ані сліду. Та одного разу хтось з воїнів помітив галявину гарних квітів, які яскравою смугою вели кудись у чагарники. Пішли кочівники по тим квітам і виявили вхід у печеру зі свіжими слідами багатьох людських ніг. І здогадався ватажок, де переховуються втікачі. Жорстокими були завойовники, не звикли вони до пощади. Зібрали вони велику кількість хмизу та сухої трави, завалили вхід до печери і розвели багаття. Пішов печерою густий задушливий дим і померли від нього у страшних муках усі втікачі – чоловіки, жінки та діти…

Лагіднішу вдачу має печера Мармурова, яка входить у п’ятірку найкрасивіших обладнаних печер у Європі. Усі фото, викладені у цьому розділі, зроблені саме у її залах. Знайшли її у 1987 сімферопольські спелеологи, а вже у 1992 обладнана печера відкрила свої таємниці для пересічних відвідувачів. Вхід до неї знаходиться на висоті 920 метрів над рівнем моря. Закладена вона в блоці верхньоюрських вапняків і складається з трьох частин: Головної галереї, Нижньої і бічного «Тигрового ходу». Величезних розмірів галереї натіканнями поділяються на окремі зали. Протяжність розвіданих ходів – 2050, а глибина – 60 метрів. Довжина обладнаних екскурсійних маршрутів більше кілометра.

 

Для входу відвідувачів у печеру споруджено штучний десятиметровий тунель. Печера Мармурова зустрічає гостей Галереєю казок, ширина якої – 20 метрів. Галерея пишно прикрашена сталактитами, сталагмітами, натічними драпіровками. Чудово освітлений маршрут веде вглиб печери. Екскурсійна доріжка огинає химерні творіння сталагмітів, що своїми контурами дивно нагадують казкових героїв. Світло вириває з пітьми Слоненя та Мамонта, голову Господаря печери, Діда Мороза, Царівну-жабу… Важко повірити, що ці фігури створені протягом мільйонів років краплинами води, а не руками талановитого скульптора.

У галереї Тигровий хід склепіння печери опускається, і тут добре видно дзвіноподібні поглиблення, що були промиті напірними водами та згодом прикрашені сталактитами. Сюди веде зручний тунель у монолітній породі, що прокладено на місці виявленого вузького сифонового каналу. Живописні натічні колони розділяють галерею на окремі зали. На дні видно невеликі ванни з водою. Чудові натічні завіски, кам’яні водоспади, каскади гурових озер, «печерні перли», унікальна ніша «геліктитових квітів». З екскурсійної доріжки можна побачити дно колодязя, де на глибині шість метрів було знайдено кістки печерного ведмедя.

 

Таємничою темрявою покрито залу Перебудови. Але темрява відступає в промінні прожекторів, і тоді приголомшують її розміри. Це одна із найбільших обладнаних зал світу: площа її 4000 квадратних метрів, висота більше 20 метрів. Величезні кам’яні брили покривають дно. Східну стіну зали на висоту 6-8 метрів вкрито білосніжним коралітовим килимом кам’яних квітів, протяжність якого близько 40 метрів. Унікальним є семиметровий сталагміт, що лежить на боку і має назву «Башта, що впала». А поряд із гігантом – витончені крихкі мережива – гурові озерця, на дні яких знаходять так звані «печерні перли». Чудовий вид відкривається з гребеня однієї з найбільших в Європі кальцитових гребель (ширина основи 56 метрів). У центрі Палацової зали, частину якої видно з греблі, знаходяться грандіозні натічні колони «Король» і «Королева» з «свитою» – сталагмітами різних форм. Гурові озера прямують до Глиняного залу. Натікань в ньому небагато, але кожне – неповторюване. Тут і закінчується Головна галерея.

Нижня галерея є геолого-мінералогічним заповідником. Вузький хід переходить у дванадцятиметровий колодязь, що веде до зали Троянд – хаосу кам’яних брил, що покриті виблискуючими коралітами та сталагмітами. За нею – абсолютна гармонія зали Надій, потім Балконна, Люстрова, Обвальна та Руслова зали, зали Шоколадка та Геліктитова. Тут ходи розбігаються в різні боки. Далі дороги поки немає…

попередній < всі дописи > наступний

Таємниче підземелля