Чатирдаг-Демерджі 8: Живі водоспади і камяні гриби

попередній < всі дописи > наступний

Друга частина п’ятого дня виявилася багатою на падаючу воду. За ті кілька годин, за які ми скинули понад тисячу метрів висоти, ми проминули не один водоспад і кожен з них відрізнявся від інших чимось особливим, мав свою неповторну красу.

Спуск розпочався з самого початку. Проминули озерце з квакаючи ми жабами. Його живило невелике джерельце, за водою з якого вчора ввечері стояла величезна черга. Тепер же, серед білого дня, коли одні вже зібралися і пішли, а інші ще не дійшли до цих місць, тіниста волога площадка з життєдайним ресурсом стояла зовсім безлюдною.
Кілометр ходу вздовж струмка, що витікав з-під дамби озера – і ми вилізли з лісу на освітлені по-літньому жарким сонцем сірі скелі, з яких і спадали потоки води. Спустившись донизу стали на привал. Водоспад складався з кількох частин і найбільша з них показана на фото.

39 Dzhurla

Нижня частина водоспаду Джурла

 

Вода ніби не падала, а неначе просто скочувалася білосніжним піщаним потоком. Округла ванночка під потоком мала завглибшки приблизно з метр або півметра – точно сказати не можу, бо крижана гуща не пускала на перевірку теорії. Навколо бігало чимало народу і з усіх фотографій ця – лише одна, де немає зайвих рук, ніг і тому подібного, адже по скелястим стінам тут дуже легко лазити, чим всі дружньо і займалися.
Водоспад Джурла – це ще одна потужна транспортна розв’язка. Одна з доріг веде на схід у сторону іншого не менш відомого водоспаду – Джур-Джур, інша – на південний захід у сторону долини привидів, та, якою ми прийшли – на захід до туристичної стоянки Джурла з ще більш жвавим перехрестям шляхів. Крім цих основних у околицях водоспаду, який, до того ж, невірно показаний на пятсотметрівці – нашій основній робочій карті (хоча, можливо у нових версіях ця помилка виправлена), поміж кущів та скель снувало чимало інших стежок, тому вибиралися з цього лабіринту, схрестивши пальці, покладаючись на інтуїцію і поглядаючи на компас. Так чи інакше, але менш ніж за п’ять хвилин ми покинули долину Джури і опинилися перед спуском до сусідньої долини безіменної ріки і розпочали спуск прямо донизу. З цього моменту карта залишилася без уваги, так як цей проміжок маршруту гарно описувався у розповіді тих, хто тут вже проходив, щоправда, у іншому напрямку (http://cliffhang.narod.ru/odnodnevki/sotera.html).
Спершу стежка, не показана на карті, але досить непогано протоптана, спускалася плавно через чисельні галявини і зарості кущів. Але після джерела і непоганого місця для стоянки розпочався справжній спуск густим, хоч і не високим, лісом. Ми швиденько скидали метр за метром, поступово віддаляючись від дна розщелини. Незабаром стежка взагалі вилізла на гребінь хребта і далі ми спускалися по ньому. Коли кут спуску почав ставати більш плавним, стали з’являтися галявини між цього густого лісу карликових дерев. На одній з них, вже майже горизонтальній, повернули різко ліворуч і далі йшли дорогою, що трималася на одному рівні.
На одному місці вийшли до відкритого місця з виходом скелі. Стоячи на кам’яній стіні можна було бачити багато всього. Але, окрім стежки, бо вона ховалася у густих зелених заростях. Тому й не дивно, що, майже повернувшись до долини Джурли і вже чуючи шум водоспадів десь у низу, ми збилися з вірного шляху, вийшовши на якісь тваринні стежки. Останні сотні метрів продиралися крізь дряпучі дерева. Але біля дна ущелини знову вилізли на стежку де й зробили привал.
Місце нашого повернення до потрібного шляху виявилося якраз у тому місці, де стежка змінювала свій характер з суто гірської до прибережної. Тому весь подальший шлях пішов уздовж річки. Але перш, ніж продовжити шлях, ми віднайшли метрів за п’ятдесят вище за течією каскад шикарних водоспадів, мабуть, найбільших на цій річці і не відомих лише завдяки своїй віддаленості від основних туристичних шляхів – з початку спуску ми не зустріли ані людини, хоча на Джурлі було гамірно, як на Хрещатику в неділю. Але тут ми виявилися єдиним власниками водоспаду, який облазили вздовж і в поперек.

40 Alaka-1

Величний водоспад у верхів’ї Алаки

 

Чим далі йшли, тим більш протоптаною ставала стежка. Почали з’являтися зустрічні. Певно, це пов’язано з тим, що різниця висот з верхніми горами тут складає метрів сімсот, а з автотрасою Алушта-Судак, у напрямку якої ми рухалися, – не більше ста. І майже у всіх джерелах, де згадується водоспад Гейзер – а саме до нього ми підходили – подорож до водоспаду пропонується починати саме з автомобільної дороги.
Сам Гейзер насправді містився на кілька кілометрів вище по течії, ніж це показано на карті. Власне, у тому, що саме цей водоспад має таку назву, не лишалося жодного сумніву – варто було його лише раз побачити. Адже й справді, струмінь води, падаючи по тонкому жолобу, розбивався фонтаном білих крапель і потім стікав по схилам неначе невеликого вулкана, з вершини якого, здавалося, і виривався. Але, що тут казати, краще подивіться на фото і самі все зрозумієте.

41 Geyzer

Водоспад Гейзер

 

Стежка неодноразово перестрибувала з одного берега стрімкої ріки на інший. Інколи вона відходила досить далеко, але неодмінно поверталася до свого неспокійного сусіда. У цій місцевості для потоку навіть назву придумали іншу – Алака. Річ у тім, що кримські татари часом називали річку за назвою місцевості. Так і тут. У верхній частині течії, де б’є джерело, де ми проходили повз озеро і зупинялися біля найпершого водоспаду, на карті виднівся напис Джурла. Але, після нашого повернення до води і аж до самої траси ця річка вже звалася Алакою. А протікаючи повз прибережні гори, потік іменувався вже як Сотера, так само як урочище і мис на березі моря.
Якщо говорити про Алаку, то її від інших частин річки відрізняє, напевно, величезна кількість водоспадів та порогів. Хоча, чим далі ми спускалися, тим менше їх ставало і тим меншими вони були. Але, разом з тим, шум потоку не переривався ні на мить і його грізний відгомін часом йшов досить далеко. На карті позначено лише один великий водоспад – Гейзер, але насправді їх там було чимало. Деякі складалися ніби з кількох частин і укупі утворювали досить вражаючу картину.

42 Alaka-2

Каскад водоспадів

 

На завершення прогулянки, Алака приготувала нам ще один подарунок – кам’яні гриби. Вони теж позначені на карті, але, знову ж таки, не вірно. Складається враження, що картографи спеціально тут все наплутали, щоб надзвичайно великий потік відвідувачів не пошкодив ці дива природи.
Розташувалися ці дивні фігури на схилі однієї з балок Алаки. Мають від трьох до семи метрів у висоту. Червонуваті ніжки складені з щільного ґрунту, а за шляпки слугують крупні, у кілька метрів у діаметрі, сіруваті плити конгломератів. Подібні об’єкти зустрічаються у при льодовикових районах Кавказу, Тянь-Шаню, Паміро-Алтаю, Альп (Південний Тіроль), проте для Криму це унікальне явище, єдине у своєму роді. Вчені пов’язують походження кам’яних грибів з розмивом древніх льодових покладів, тому ця знахідка вказує на існування четвертинних льодовиків у Гірському Криму.
Та найдивніше те, що гриби продовжують рости. Пояснення полягає у особливостях ґрунту, який у сухому стані міцний, але під час дощів пливе, руйнується і виноситься потоками води. За таких умов рівень балки повільно, але постійно знижується, а плити конгломератів слугують природнім захистом для ґрунту, тим самим утворюючи ніжку гриба. На жаль час сильніший, тому у 80-х роках минулого століття під час землетрусу один з грибів зруйнувався – його шляпка зараз лежить біля підніжжя двох ще живих.

попередній < всі дописи > наступний

43 Gribi

Кримські Камяні Гриби

 

Advertisements

3 thoughts on “Чатирдаг-Демерджі 8: Живі водоспади і камяні гриби

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s