Подорож у вічну ніч: початок

Хочу запропонувати до вашої уваги розповідь про подорож, яка кардинально відрізняється від всіх, описаних мною раніше. Мова піде про мандрівку в підземелля у вересні минулого року. Прогулянка темними лабіринтами, без будь-яких слідів живого, без благ цивілізації, де ніколи не падав сонячний промінь. Власне, останнє і зумовило дещо містичну назву розповіді. Отже, ласкаво прошу у мандрівку у царство вічної ночі!

Морок. Суцільна темрява повсюди. Пітьма не лише огорнула все навколо, а, здається, підсунулася так близько, що її відчуваєш шкірою. Неначе темінь наповнилася чимось матеріальним, не залишивши ані крапельки місця для вільного повітря. Але я маю чудовий засіб проти цих злих чар. Від нього чорні примари розбігаються увсебіч, ніби від кота миші. Немов дужою козацькою шаблею, я відбираю у ночі її володіння, безжалісно ріжучи їх залишки на дрібні клапті. Так, справді, ніщо не має тут більшої цінності і сили, ніж звичайний ліхтарик, цей малий посланець сонця у царстві вічної ночі.

* * *

         Чи доводилося Вам коли-небудь побувати у печері? Не у кам’яних міських джунглях і не у нетрях метрополітену, а у звичайній природній печері. Ще кілька місяців тому я би дав на подібне питання заперечну відповідь. Але нещодавно я відкрив для себе, що під цим невеликим і незначним з першого погляду словом, криється цілий світ вражень і переживань. Здавалося б, що такого можна віднайти у сплетінні вузьких покручених коридорів, бездонних розщелин і химерних зал, оповитих у темряву, проте прогулянку цим творінням природи неможливо порівняти з жодними відвідинами людських будинків і споруд.

         Але коли Андрій збирав компанію для поїздки вихідного дня з екскурсіями під землю, я ще не знав, що воно таке і погодився швидше зі звичайної цікавості. Одразу ж пристала на пропозицію і моя сестра. Всього ж у п’ятницю ввечері ми виїжджали з Києва у групі з восьми осіб. Все у поїздці було прораховано наперед – Андрій не лише потурбувався про транспортне сполучення, але й заздалегідь домовився з господарями, які візьмуть нас на ніч, годуватимуть, дадуть необхідне спорядження і поведуть під землю.

Ранок у Тернополі

         Рано вранці прибули до Тернополя. Звідси ми мали пересісти на приміський потяг, але, оскільки до його відправлення ще лишалося зо дві години, то не могли відмовити собі у прогулянці містом. Пора була рання і місто ще додивлялося свої останні сни. Сонце тільки-но здійнялося над горизонтом і ліниво освітлювало будинки і дерева у скверах. Добре, що вокзал знаходиться поблизу центру, тому ми не поспішаючи встигли обійти кілька ще малолюдних живописних кварталів з чисельними пам’ятниками, яскравими клумбами і невисокими мальовничими будиночками. Особливо сильне враження у цю пору викликав величний собор на площі Свободи.

Собор і фокус

    Ранкова прогулянка підняла настрій і нарешті цілком пробудила від залишків сну, перерваного раннім прибуттям до міста. Сідали до «дизеля» ми вже не тими сонливими привидами, якими сходили з нічного пристанища на колесах, а з жартами і сміхом. Розмови не вгавали і всю дорогу до кінцевого пункту. Я нарешті перезнайомився з усіма сусідами по компанії і знайшов її досить цікавою. І якось зовсім непомітно ми потрапили на південь Тернопільщини, де, вийшовши з вагону, опинилися перед широкими полями і зеленими смугами насаджень дерев, що заманливо тягнулися кудись за обрій. Вздовж однієї з них від станції тягнулася автодорога, по якій ми продовжили наш шлях.

* * *

           Неподалік від Чорткова, на околиці села Залісся, над мальовничим каньйоном невеличкого потічка Млиночки біліють вкриті молодими акаціями гіпсові кручі Скалки, висотою близько 325 метрів над рівнем моря, у надрах яких заховалася гіпсова печера Млинки.

Вид на долину Млинків

           Відкриття печери було випадковим. Місцеві жителі, добуваючи гіпс, несподівано для себе прорубали вхід до підземної порожнини. Коли вони врубалися у товщу масиву, то побачили, що вглиб ідуть щілини, розколини, по яких можна проникнути під землю. Перше письмове повідомлення про печеру Млинки подав учитель Михайло Біль з сусіднього села Уринь. Зі своїми вихованцями він пройшов по ній кілька сотень метрів, про що й розповів у районній газеті «Нове життя» у 1960 році. Він же і дав назву печері.

         Продовжили досліджувати Млинки тернопільські спелеологи під керівництвом Володимира Радзієвського. На початок вісімдесятих років було відкрито Центральний, Східний, Північний та Західний райони, а довжина ходів становила понад 17 кілометрів.

         З початку сімдесятих років до пошукових робіт долучалися чортківські спелеологи. У 1984 році утворився чортківський спелеоклуб «Кристал», який і взяв на себе продовження досліджень та охорону печери. Було організовано безліч робочих виходів під керівництвом Володимира Снігура, під час яких прокопано та прорубано ходи в нові лабіринти печери. До робіт приєднувалися тернопільські, київські, полтавські, молдовські спелеологи. Один за одним відкривалися нові райони: Дикий Захід, Перемога, Мирний, Ранковий, Новорічний, Полтавський, Щасливий, СТП, Різдвяний.

         З кінця дев’яностих   проведено екологічні експедиції в центральних районах печери. Новими поколіннями спелеологів відкрито Мобільний, Лимон, Молодіжний, Торба та інші невеличкі лабіринти Млинків.

Вхід до печери

           На 2007 рік сумарна довжина відкритих коридорів печери перевищила 28 кілометрів. Досвідчені фахівці вважають, що печера дуже перспективна, тому робочі виходи тривають протягом цілого року. Завдання всіх відвідувачів берегти цю красу підземного світу, шанувати працю спелеологів. Зараз мандрівки у Млинках відбуваються тільки у супроводі провідників спелеоклубу «Кристал».

  * * *

трохи більше світлин   і   продовження розповіді