Подорож у вічну ніч: продовження

(Продовження. Початок тут)

Мешкали ми у хатинці на вулиці Млинківській села Залісся у десяти хвилинах ходу від печери. Поселення тут витягнулося вздовж єдиної вулиці, що пролягала по днищу долини. Східний берег ріки був більш пологим і саме тут розміщувалися хатки. З західного боку долина мала крутий спуск, порослий лісом, що ховав під своїми кронами виходи скам’янілих порід. З півдня долина значно розширювалася і приймала у свої володіння основу села Залісся, а північна частина, скільки сягав погляд, продовжувала шлях до Серету, повністю загорнувши свої круті схили у ліс.

05 dolina

Вид з входу до печери на село Млинки

 

           Присадибна ділянка з обома житловими будиночками належала кристалівцям, які використовували їх для розміщення таких, як ми, туристів-екскурсантів. Ці вихідні таких груп було прийнято дві. До печери нас водили по черзі. Нашу групу складали самі новачки, тому ми зробили один візит у суботу і другий у неділю. Більш досвідчених водять три-чотири рази за вихідні.

         Господарі виявилися вельми гостинними. В одній з кімнат розташовувалася кухня, де для нас готували гарячі страви. Особливо велике задоволення приносила їжа після повернення з печер, коли втома проникає у кожну клітинку тіла і нічого іншого робити вже не сила.

06 Gribi

Неїстівна компанія

           Перший вихід був призначений на вечірню годину, тому, чекаючи нашого часу, ми прогулялися околицями. У лісі неподалік знайшли чимало грибів. Ще покуштували доволі смачних яблук з яблунь біля скель. Доходили також до самої печери, але зайти не змогли, тому що прохід перекривали металеві двері.

         Коли прийшов час, нас відвели до хатинки, що знаходилася на тому краю села, звідки підіймалася одна зі стежок до печери. Тут ми отримали   ліхтарики та комбінезони, які одягали поверх нашого одягу. Наш поводир провів короткий інструктаж і ми піднялися до входу в печеру.

07 Skelya

Скеля над печерою

 

           Перед входом розміщувалася горизонтальна площадка, з якої, як на долоні, було видно село внизу долини і широкі поля, що починалися зразу над ним. З боку схилу навколо печери нависали величенькі білі скелі. А паралельно схилу з лісу вибігала стежка, щоб, перетнувши цей природою створений балкон, зникнути між дерев у іншому краю галявини.

         Клацають затвори фотоапаратів і наша група у дивнуватих комбінезонах закарбовується у пам’яті майбутніх світлин. Поводир повертає ключ у замку дверей і зі скреготінням брама відчиняється, запрошуючи нас у нетрі загадкового печерного лабіринту, який природа почала готувати до нашого візиту ще задовго до нашої появи на світ.

08 my

Ми

  * * *

           Понад дванадцять мільйонів років тому, в тортонському віці неогенового періоду, південно-західна частина Руської геологічної платформи була покрита мілководним епіконтинентальним морем. З часом воно відступило, розчленувалося на окремі водоймища-лагуни. На їх дні відкладалися потужні товщі гіпсів. Минули ще мільйони років. Древнє море зникло, залишивши на своєму ложі гіпсові нашарування, перекриті згодом іншими відкладами гірських порід.

         Наприкінці неогенового періоду, близько мільйона років тому, у зв’язку з карпатським горотворенням та епейрогенічними рухами Волино-Подільської плити, гіпсові товщі розсікла густа сітка тектонічних тріщин. По них циркулювали води, розмиваючи порівняно легкорозчинний гіпс. Внаслідок цього складного і тривалого процесу тріщини поступово перетворилися у підземні канали, галереї, зали. З’єднавшись між собою, вони утворили великі печери-лабіринти.

09 pechera

Стіна з кристалами

І знову минають тисячоліття. В результаті поглиблення русел древні рік і формування гідрографічної мережі рівень ґрунтових вод понизився настільки, що печери поступово звільнилися від води. Однак, повністю процес їхнього формування не припинився. Природа оздоблю свої підземні палаци. Разом з атмосферними водами, що проникають з поверхні, під землею заносяться карбонатні сполуки, які з часом утворюють різноманітні натічні форми: сталактити, сталагміти, колони. На виступах окремих блоків, на стінах ходів та залів, де залишилися рештки водоймищ або інтенсивно конденсувалася волога, виростають друзи гіпсових кристалів.

         У наш час на півдні Тернопільської області, в межиріччі Серету, Збруча та Дністра, знаходиться більше сотні печер, гротів та навісів. Одні з найбільших: печера «Оптимістична» (друга по довжині у світі, розвідана ходів більше 217 кілометрів), «Голубі Озера» (121 кілометр), «Млинки» (понад 28 кілометрів), «Кришталева» (23 кілометри), «Вертеба» ( 8 кілометрів). Щороку спелеологи відкривають нові ходи, нові лабіринти. Тож, ще є щось незвідане у цім краї. І лише тому, хто шанує ці підземні лабіринти, печера відкриває свої таємниці.

10 pechera

Наскельний малюнок матінки-природи

    * * *

ще більше світлин    і     закінчення розповіді

Advertisements

3 thoughts on “Подорож у вічну ніч: продовження

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s