Подорож у Кримські гори 12-19 серпня 2007 року (закінчення)

Місце нам дуже сподобалося, тому всі наступні дні ми простояли тут, роблячи лише радіальні виходи. Так, в перший день ми розвідали набережний шлях до села Сонячногірського. Берег між нами і поселенням ішов дугою, огинаючи схили гори Сундурюас, тому Сонячногірське ми побачили раптово. З боку моря його відмежовував довжелезний пляж густо помережаний засмагаючими тілами. Саме село теж було в цей час багатолюдним.

Після купівлі продуктів назад поверталися тим же шляхом. Дорога пролягала майже всюди по гальці, лише в кількох місцях доводилося перелазити крізь насипи кам’яних брил. До того ж тут не було ніякої тіні – під ногам лише галька, а праворуч мертва стіна – і повітря здавалося задушливим.

Наступного дня дізналися про прісноводне озеро неподалік і ходили до нього. Воно знаходилося трохи більше, ніж за кілометр від нас в сторону села і виявилося на висоті близько сімдесяти метрів і дорога до нього йшла по гірським схилам. У кількох місцях шлях пролягав вздовж штучних терас, засаджених соснами, від чого у повітрі витав казковий хвойний аромат. Саме озеро виявилося не дуже великим – на кілометровій карті воно навіть не позначене. Мало круглу форму, майже з усіх боків оточене кількаметровим шаром очерету. Навколо в землі виднілися коров’ячі сліди, а десь за деревами чулися дзвіночки, прив’язані до них. Певно, вони ходять сюди на водопій. А ще з берегів озера як на долоні видно туристичну стоянку Сонячну, рівнинний майданчик якої був заквітчаний різнокольоровими наметами.

Тихий ранок. На задньому плані Бабуган-Яйла, крайня гора на березі ліворуч – Аюдаг

Наш табір знаходився майже у центрі невеликої затоки. Східний берег моря закривали схили гори Сундурюас, але західний берег розгортався у всій красі. Було видно майже всі виступи гір аж до Аюдагу. На Алушту вказувало не лише скупчення білих цяток будинків, але і силует гори Костель за нею. А над цим всім здіймалося могутнє громаддя Бабуган-Яйли, яку часто вкривали грозові хмари.

Майже всі дні стояла гарна сонячна погода, море було теплим і спокійним. Крізь кришталево чисту морську воду було до дрібниць видно різноманітні камінці, я якщо причаїтися і набратися терпіння, то можна помітити, як з-поміж них починають вилазити невеличкі краби і рибки. Вхід до моря наперекір тому, що здавалося на перший погляд, не був однаковий у різних місцях. Так, в одному місці дорога в море пролягала по слизькому грубому камінні, йти по якому було досить незручно, а зовсім поруч можна знайти шлях по піщаному килимку, що слугував добрим стартовим майданчиком для плавання.

Пляж складався з різноманітних камінців гальки. Вони відрізнялися не лише за розмірам та формою, але й за кольором, а деякі мали казкові візерунки з білих ліній – вкраплення кварцу, який у порожнинах деяких проростав прозорими кристалами. Особливо цікаві камінці ніби самі просилися щось зробити з них. За кілька днів навколо нашого табору виникло кілька кам’яних фантазій. Одні камінці знайшли своє місце у написі «Олександрія 2007» на схилі пагорба над нашим табором, який можна було прочитати навіть з сусіднього наметового містечка. Інші вишукувалися білою каймою навколо стежок на території табору. А найсміливіші постали у формі замку біля моря.

« Олександрія 2007»

Кам’яні замки  на березі моря

Щодо тваринного світу, з представниками якого ми стикалися, то, окрім мешканців водної стихії, про яких згадувалося раніше, він був представлений в основному комахами, але крім них особливо вражала кількість ящірок, які, здавалося, нишпорили повсюди. В особливо сонячний день кожен крок по сухій траві супроводжувався шурхотом від ящірки, що тікає зі шляху. Але найбільш шумними, безперечно, були чайки. Вони могли підняти галас і рано в ранці і вдень. Як правило вони просто сиділи групами на камінні в морі недалеко від берега, але часом здіймалися і починали полювання на рибу. Шумну компанію чайок доповнювали також дикі качки, одну з яких видно на фотографії.

Галасливі сусіди – чайки

Краб, що заховався між камінням

В наступні дні ми ще кілька разів ходили в Сонячногірське по продукти. В ці рази йшли не понад морем, а піднявшись трохи вгору, через озеро. В селі крім просто продуктів продавалося чимало фруктів і овочів, тому ми мали різноманітне меню. Остання ділянка перед селом пролягала на схилі від маяка, тому порівнявшись з ним і озирнувшись на поселення, можна було побачити красивий вид.

Повертаючись з Сонячногірська

В передостанній день вирішили піднятися на гору Сундурюас, біля підніжжя якої ми ходили всі ці дні. Підйом розпочали прямо з нашого табору, звідки над написом «Олександрія 2007» у сторону вершини відходила непогана стежка. Шлях ішов постійно вгору, але підйом не був дуже крутим, тому зупинок робили мало. Позаду постійно розгортався все ширший вид. Проминувши позначку у сто метрів висоти ми порівнялися з радіолокаційною станцією за колючим дротом, що розмістилася на достатньо великій рівній площадці на сусідньому відрозі гори. На її території крім зелених вагончиків знаходилося також кілька цегляних споруд, у тому числі і куполоподібних, певно обсерваторій. До речі, кілька куполів було видно раніше і з берегів озера.

За півгодини ми вишли на верхню частину гори, яка виявилася дуже рівнинною. На ній навіть проходила ґрунтова автомобільна дорога, що брала свій початок ще від маяка, повз який ми проходили, коли ходили в село. Сама 190-метрова вершина могла б виявитися взагалі нецікавою у цьому рівнинному світі, якби не невелике озеро з насипаними берегами. З одного з них визирав край труби, з якої, певно і поповнювалося воно водою. Але для чого, так і лишилося загадкою.

Дорога на гору Сундурюас. На задньому плані в центрі – південний край Демерджі-Яйли

Зранку останнього дня ми швидко зібрали табір і зробили чотирикілометровий перехід до причалу в Сонячногірському. О 8.18 з боку Рибацького прибув теплохід, яким ми і поїхали на Алушту. Дорогою розглядали берег моря, відшукуючи у ньому знайомі місця. А з Алушти до Сімферополя традиційно дісталися тролейбусом, який в літній час ходить по кілька разів на годину.

За час походу наша група з чотирьох осіб подолала понад 25 кілометрів з рюкзаками за плечима і ще близько 40 кілометрів склали радіальні виходи в околицях мису Сатера, а також прогулянки до водоспаду Гейзер і кам’яних грибів від місця обіду біля дачного поселення на 16 кілометрі траси Судак-Алушта.

Олександрія,
16 вересня 2007 року.

більше фото дивіться далі