Перші другорядні герої. Поки негативні

(Продовження. Попереднє тут)

22 липня 2007 року о 13.40 прибули пасажирським поїздом на станцію Воловець. Перша подія – наш приїзд – сталася згідно з планом. Але, як то в кожному цікавому творі, мають бути герої позитивні, які протягом розповіді до чогось прагнуть і або зрештою домагаються цього, або запрошують до читання продовження. А є ще герої негативні, які усіляко намагаються перешкодити першим у реалізації їхніх намірів. Хоча, буває й навпаки, але мова зараз не про це.

 

Синєвир-Манява з додатком Боржави

 

3. Перші другорядні герої. Поки негативні

Отже, у цій розповіді є головні позитивні герої – це учасники нашої  туристичної групи. І вони мають мету – пройти маршрут згідно з планом. Тому, як би там не було, у тексті вряди-годи мають з’являтися і негативні герої, що просто горять бажанням нашкодити. А може і не горять, але від того шкодять не менше. Скажу одразу, що не зважаючи на художні елементи, цей твір строго відповідає реальності, тому ніякі вигадані події тут просто не можуть мати місце. І, хоча, життя занадто складна річ, щоб в ній однозначно зробити розподіл на чорне і біле, епізодичні персонажі, що з’являтимуться на нашому шляху, складатимуть враження про себе лише одним або кількома своїми вчинками, тому, не знаючи про них всього іншого, можна приписати їх у розряд позитивних або негативних лише за наслідком їхніх дій для нас. Якщо їх вплив позитивний, то можна сміливо прирівнювати до посланців небес, а в протилежному випадку – до породження пекла.

Виходячи з такої класифікації, першими претендентами на роль негативних персонажів стали Воловецькі таксисти. Не хочу сказати нічого поганого про їхні послуги, але просто саме через них, наш план мало не дав дуба, тому вони й негативні. І от як все відбувалося.

Був тихий сонячний ранок. На пероні – ні душі. Ми підійшли до будиночка станції і зупинилися у тіні скверика поруч. Прикметно, що посеред невеликого скверика здіймався незвичний пам’ятник – костилю. Тому самому малюку, завдяки якому так міцно тримається шлюб шпали з рейкою. Сам по собі невеличкий і непримітний, разом з іншими собі подібними він складає силу, з якою рахуються навіть вічно мандруючі потяги. Тут і справді є чому повчитися.

Скинувши наплічники, зібралися знайти транспорт, щоб дістатися до села Синєвир. На невеличкому привокзальному майданчику, вимощеному бруківкою, стояло кілька легкових авто і один мікро фургон. Поруч у тіні дерев щось жваво обговорювало кілька пузанів. Помітивши нашу зацікавленість дещо скромним автопарком на площі, вони радо погодилися нам надати свої послуги:

– Шипот? Міжгір’я? Синєвир? – і почувши наш вибір, додали – 320 гривень .

Сказати, що відповідь нас приголомшила, значить не сказати нічого. Адже ми сподівалися на набагато меншу суму. Наприклад, ще за кілька років до того я з іншою групою, подолав цю відстань заплативши по десятці з людини, щоправда, мікроавтобусом. Звичайно, таксі і має бути дорожчим, але ж хіба на стільки.

Наш табір розділився на дві частини. На полюсах постали одвічні супротивники фінансової царини – Діма і Андрій. І якщо другий після недовгих роздумів, пристав на пропозицію таксистів, то перший не поступився ніскілечки. Тому ми з Андрієм вирушили у другу розвідку.

– Нічого ви не знайдете дешевше, – помітивши наш новий маневр, відказали пузані. – Останній автобус від’їхав з годину тому.

У правоті цих слів я переконався наочно, знайшовши неподалік за ринком зачинене приміщення автостанції. Останній з продавців, що доскладав свій непроданий крам серед вже порожніх торгових рядів, підтвердив, що громадський транспорт в нашу сторону вже не ходитиме. Навіть на ближчі села. З не кращими новинами повернувся і Андрій.

Після нової порції інформації щодо ситуації, громадська думка в нашій групі стала менш категоричною у запереченні переїздом легковими авто, тому розпочався новий раунд переговорів з перевізниками. І він приніс нову несподіванку – посилаючись на страх перед ДАІ, ніхто з них не хотів брати до себе в машину всіх членів нашої групи – а нас було п’ятеро. Та не це було найгірше – ми б поїхали і окремо. Але вони зажадали подвійну суму. Це остаточно відвернуло нас від них.

Ми ще раз спробували знайти водія того мікро фургона, але, чи то його і справді не було десь поруч, чи то його ув’язнили десь злі конкуренти, але наші пошуки не дали результатів. Андрій ще спробував переконати громадськість, що це не такі вже й великі гроші, але антипатія до перших негативних героїв, що стрілися на нашому шляху, виявилася значно сильнішою за логічні доводи нашого колеги. Тому потопали ми зі станції пішки.

03 Prival

Наша група на першому привалі

продовження

Advertisements

2 thoughts on “Перші другорядні герої. Поки негативні

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s