Манявські пригоди

(Закінчення. Попереднє тут)

Остання доба подорожі готувала свій набір пригод. Різних. Часом кумедних, часом досить хвилюючих. Інколи здається, що природа спеціально зберігає щось на закінчення. Бувають у поході дні практично порожні. Але не останній. Останній день завжди приносить такі несподіванки, що й не очікуєш.

Синєвир-Манява з додатком Боржави

  12. Манявські пригоди

Почну з того, що біля сідловини ми не знайшли джерел. За картою десь таке тут мало бути. Але спускатися по бездоріжжю в безодню в темряві досить неприємно. Останнє джерело бачили перед першою вершиною амфітеатру, але йти туди зараз ніхто не схотів. Та й пізно вже. Тож ввечері ми практично не мали води. Нічого, повечеряли по-сухому.

Зранку, звичайно, ситуацію виправили. Ми з Дімою, традиційно, сходили по воду. Два кілометри туди, два назад. Не так вже й багато. До того ж, ішлося не під гору. І останній сніданок вийшов за найвищим розрядом. Ще й з погодою пощастило. Точніше, у цьому поході ясна сонячна погода – це норма. З усіх днів разючий виняток становив лише позавчорашній день, коли ми підіймалися на Високу.

Після сніданку зібралися і пішли дорогою далі. Відгалужень не було, мітки її не покидали. Ніяких причин для хвилювань. До того ж, шлях не вилазив на сам хребет, а йшов нижче, паралельно йому. І це нас влаштовувало.

Через деякий час дійшли до зони вирубки. Але мітки провели нас і через неї. Хоча, з певними перебоями. Все ж сумніви деякі були, тому кілька разів зупинялися і, поки інші паслися на чорницях, я ходив розвідувати дорогу. А вона далі почала вести себе досить дивно. Річ у тому, що від вирубки донизу пролягаьла гарна наїжджена дорога. Але вона спускалася дещо осторонь Манявського водоспаду. А мітки продовжували йти вздовж хребта. І шлях на карті також. Та в реальності стежка з мітками була якась мало ходжена, дарма що щедро позначена мітками. Що ж, довіряємося їм, хай ведуть.

Незабаром шлях міток пішов на спуск. Як і намальований на карті. Стало зрозуміло, що вони прямують на водоспад. Це тепер вже поза сумнівами. До нашої стежки долучаються інші. Вона ширшає, перетворюється на автомобільну дорогу, дарма, що дуже круту. Кут настільки великий, що ми спускаємося поволі. Особливо повільно йде Андрій. А Діма, навпаки, так розігнався згори, що його вже й не видно. Та поки альтернатив цьому шляху немає, можна не хвилюватися.

36 Doroga

Спуск. Дорога не для будь-якого авто

Нарешті дорога приходить до тями і шалений спуск лишається позаду. Ми переходимо якусь річечку і кількасот метрів йдемо про прямій і рівній дорозі. А потім стається щось дивне. На розвилці мітки звертають кудись убік і починають блукати балками. Ми відчуваємо, що водоспад зовсім поруч, але занадто захоплені розшукуванням наступних міток, щоб його знайти. І ще би варто було пошукати Діму, та ми втрьох впевнені, що він чекає на нас десь попереду.

Так ми знаходимо одну мітку, потім іншу. Дорога стала дещо гірша і, що найдивніше, почала йти якось вгору. Спершу коливаючись між спусками і підйомами, а потім рішуче вибравши останні. А ми йдемо за мітками. Певно кілометри з два так підіймалися, поки нарешті зрозуміли, що водоспад пропустили. Що міткам не слід було довіряти так сліпо. Куди вони нас виведуть взагалі стає незрозумілим. Та очевидно, що не туди, куди ми збиралися.

З кожним новим поворотом, за яким підйом продовжувався, це ставало все очевиднішим. Та остаточно ми вирішили повернути, коли під час однієї з розвідок подальшого шляху з мітками, я вибіг на полонину. Тоді якраз однозначно визначив, де ми і куди нам насправді треба.

Поверталися швидше, ніж підіймалися. Досить скоро опинилися на тій злощасній розвилці. І, о диво, пройшовши всього кількасот метрів від неї в інший бік, ми побачили його! Потужний струмінь сліпучо-білої води падав з вертикальної скелі, розбиваючись об кам’яне дно каньйону. Так, тут був справжній каньйон, з крутими стінами і вузькою долиною.

37 Vodospad

Манявський водоспад

Отож, ми знайшли Манявськи водоспад. Але загубили Дмитра. Навряд чи він заблукав – тут усі спуски ведуть у Маняву. На його пошуки немає часу – до потяга менше чотирьох годин. Тож ми вирішили не шукати його, а просто йти до села.

Поклацавшись на верхній терасі та біля підніжжя дива природи, ми рушили у путь. Далі дорога пішла значно краща. І не дивно, адже до водоспаду їздить чимало відвідувачів. А в самій Маняві почалися різні розвилки, та ми вирішили йти понад річкою – так ми точно не пропустимо розвилку на останню цікавинку нашого походу – Манявський скит.

Що ж таке Манявський скит? За легендою на початку 1240-х років з розореною ордами хана Батия Києво-Печерської лаври прибули сюди монахи і в густому лісі на правому березі Маняви заснували монастир. Та через півтораста років загарбники дісталися сюди і розорили його. Нова історія святині розпочалася у 1608 році, коли в ці місця прибув монах-схимник, уродженець Тисмениці і випускник Острозької академії Іов Книгиницький (1550-1621 рр.), що прожив до цього дванадцять років у Афонському монастирі. У 1611 році було засновано скит, що вже через десятиліття отримав самоуправління та незалежність.

39 Vhid

Вхідна вежа

XVII та початок XVIII століття стали часом розквіту та слави монастиря. Скиту підпорядковувалися понад п’ятсот православних монастирів Польщі, Молдови та Румунії. Він мав статус трибуналу при виборах львівських православних єпископів та видавництві церковних книг. Авторитет монастиря був дуже високий навіть серед католиків, його патронували Потоцькі, а пожертвування надходили навіть від польських королів. У скиті відповідно до заповіту похований гетьман Іван Виговський, а в’їздна вежа-дзвіниця побудована на кошти, пожертвувані легендарним корсунським полковником С. Морозенком. Монахи викупали з татарського полону сипіввідчизників, навчали дітей у відкритих при скиті школах хорового співу, богословській та іконописній, якою кілька років керував відомий український художник ієромонах І. Кондзелевич.

У 1724 році кримські татари після тривалої облоги розгромили монастир. Він знову відродився, але у 1785 році Манявський скит, останній бастіон православ’я у Західній Україні, був закритий австрійською владою за наполегливим проханням конкурентів – греко-католицьких священників-василіанів. Багатообіцяюча легенда розповідає, що покидаючи монастир, монахи сховали у багатьох підземних приміщеннях величезні скарби. У 1970-х роках напівзруйнований монастир вирішили перетворити на музей і провели капітальну реконструкцію: відновлено Високу та інші вежі скиту, стіни, келії та господарські споруди. У 1998 році скит повернули в лоно православ’я, а у 2003 році на старому фундаменті відбудовано дерев’яну Хрестовоздвиженську церкву.

40 Skyt

Відбудована вежа і відреставрована церква

Таким ми його і застали. Особливо привітним він виглядав у цей теплий сонячний день. До того ж, враження підсилювало те, що тут, не знати чому, крім нас не було ніяких інших відвідувачів. Тому ми просто ходили його територією і спокійно роздивлялися цю красу. Настільки спокійно, мовби й не лишалося сорока хвилин до потяга з Івано-Франківська.

Та не розділив нашого спокою власник авто, що мешкав поруч зі скитом. Перед відвідуванням монастиря ми шукали транспорт, щоб дістатися до вокзалу. На автобуси вже не було надії, тож ми скористалися старим прийомом – йшли і дивилися, у кого в садибі є авто, щоб нас підвезти. І таки знайшли майже перед самим підходом до скиту.

На гавкіт собаки з хати вийшла жіночка. Ми розповіли про своє бажання, на що вона погодилася:

–         Звичайно, відвеземо. От чоловік домиється у душі і повезе вас.

–         А скільки часу їхати до вокзалу?

–         Десь сорок хвилин.

По тому ми поскидали рюкзаки і побігли на експрес-екскурсію. Адже лишалося вже трохи менше години часу. А коли залишок складав близько сорока хвилин, ми вже підбігали до садиби. Чоловік саме заводив машину, тож ми швидко впакувалися і поволі рушили. Коли ж ми повідомили, що наш потяг о шостій, то авто просто полетіло.

– Що ж ви не сказали раніше? Сорок хвилин – то лише до Франківська! А там же ще по місту їхати. І пробки, – Водій щиро перейнявся нашою проблемою, про критичність якої до цього ми й не підозрювали.

На щастя, все склалося просто чудово. Ми підлетіли до самого вокзалу, розплатилися з нашим рятівником і прожогом кинулися на платформи – до відправлення лишалися лічені хвилини! Потяг ще стояв. Ми встигли! І не лише ми. У купе зустрілися з Дімою. Виявилося, що він випередив нас всього на кілька хвилин. Це при тому, що він і справді не побував на водоспаді, а в Маняві одразу сів на автобус, яким і доїхав до вокзалу. А добирався він щось майже три години, бо бусик часто зупинявся та ще й їхав не прямо, а накидав величезний гак через Надвірну. От такі різні були шляхи, а закінчилися в одному місці й в один час.

Так і завершилася наша мандрівка. Як не дивно, в план ми вклалися. Довелося, щоправда, викинути кілька нецікавих фрагментів і ризикнути запізненням на потяг, але Синевир-Маняву ми пройшли від і до. Та ще й зачепили шматок Боржавського варіанту. То що ж, план виконали більш, ніж на сто відсотків? А взагалі, у цьому поході було чи не найбільше відхилень від плану, ніж у попередніх походах. Можливо це через його більшу деталізованість? Та, напевно, так тому, що цього разу вперше план настільки чітко розписано. Але, як би там не було, цікавим вже був хоча б сам погляд на похід, як на такий собі експеримент, що дасть відповідь, чи потрібен план взагалі. І, якщо так, то перший у низці подібних матиме назву «Синевир-Манява з додатком Боржави».

Київ,

9-12 січня, 25-31 жовтня 2009 року.

Джерела краєзнавчої інформації

  1. Ивченко А.С. Вся Украина. – К.: ГНПП «Картографія», 2005. – 656 с.
  2. Лінія Арпада // Туристичний сайт с. Руська Мокра / http://www.mokra.ho.ua/mistsya.htm
  3. Музей Лісу і сплаву // Українські Карпати: заповідні території / http://carpathians.org.ua/Synevyr/Museum.html
  4. Нізовський А.Ю. 100 великих чудес України – К.: Арій, 2008. – 416 с. – (100 великих).
  5. Синевирська поляна //Замки та храми України / http://www.castles.com.ua/sp.html
Advertisements

3 thoughts on “Манявські пригоди

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s