В гостях у Бахчисарая

попередній < всі дописи > наступний

Бахчисарай зустрів нас гарною сонячною погодою. Стояв погожий весняний день, тому, зійшовши з поїзда, ми одразу ж рушили в дорогу. Шлях пролягав старою частиною міста. Чим далі від вокзалу відходили, тим вужчою і більш покрученою ставала вуличка. По сторонам траплялися дуже старі будинки, я б дав їм більше ста років. Але, звичайно ж, саме місто набагато старіше: його заснував ще пів тисячоліття тому хан Хаджи-Гірей. Тривалий час Бахчисарай грав роль столиці кримського ханства і залишався нею аж до захоплення півострова Російською імперією у 1783 році. Сам палац ханів зберігся до нашого часу і саме з нього ми розпочали культурну програму походу.

Крим. Травень. 2007

4. В гостях у Бахчисарая

  Споруда з’явилася на виду раптово і зовсім близько. Маючи не велику висоту, вона майже не відрізнялася від навколишніх будинків, тому спершу не справила якогось надзвичайного враження. Обабіч дороги вже за сто метрів до входу розпочався ряд палаток, що продавали різноманітні сувеніри та східні солодощі. Ми перейшли містком через невелику річку і, пройшовши через браму, опинилися у внутрішньому дворику палацу.

04-vhid

Перед входом до палацу

  Тут виявилося дуже затишно. Навколо розташувалися різні корпуси палацу. Кидалося в око те, що багато з них мали відмінні стилі і було якось важко помітити в них явну спорідненість. Ми пішли на екскурсію і екскурсовод пояснила нам це явище: виявляється, окремі частини палацу було побудовано не в один час. Сам комплекс заклали ще на початку XVI століття при хані Абдул-Сахал-Гіреї, але з плином часу додавали нові корпуси. Нам показали багато приміщень, розказали чимало цікавого. Ми побували біля найстаріших споруд, побачили диван – приміщення, де відбувалися суди, відвідали культові споруди, ознайомилися з гаремом, пройшлися садом, що був єдиним місцем прогулянок дружини хана, адже їм заборонялося виходити на люди. Для того, щоб вони не сумували, було споруджено спеціальну вежу, з якої вони, невидимі для світу, могли спостерігати за ним. Також нас провели рядом кімнат, що відображали побут кримських татар від звичайних селян до ханських радників.

06-fontan

Фонтан сліз та погруддя Пушкіну

А ще ми побачили фонтан сліз – той самий, який оспівав Олександр Сергійович Пушкін у своїй поемі «Бахчисарайський фонтан». Екскурсовод розповіла про нього чимало цікавого і зазначила, що його таємницю ще досі не розкрили – адже вода в ньому не просто тече, а спадає так, що з’являється враження, ніби він плаче. На славу постарався іранський майстер Омер, який у 1764 році виготовив це диво за розпорядженням хана Крим-Гірея в пам’ять про його кохану дружину Діляри-Бікеч.

05-dvir

У дворі палацу

Екскурсія виявилося наповненою різноманітними цікавинками, але все одно було трохи шкода, що не побачили всього – частина приміщень ще досі закрита для відвідувачів через аварійний стан. Але, сподіваюся, що з допомогою коштів, отриманих від туристів, це скоро вдасться владнати, адже при ціні у двадцять гривень з людини і при тій кількості відвідувачів, яку я побачив, надходження мають бути досить суттєвими.

07-inter

Інтерєри палацу

Як тільки екскурсія завершилася, ми повернулися до речей, пильнувати які лишився Саша К. (буду ставити букви, щоб не вносити плутанини і не писати прізвищ, бо це внесе непотрібну офіціозність). Також компанію йому склав Діма, який по нашому поверненню попрощався з нами і рушив у сторону вокзалу, де мав сісти на електричку, щоб з’єднатися зі своєю групою. Після короткого відпочинку покинули стіни палацу і ми.

5. Гірська прелюдія

  Вийшовши з палацу, ми повернули праворуч і, пройшовши попід його високою стіною, заглибилися у мереживо покручених запилених вуличок. Розпочалася нова невідома ділянка шляху. Дорога до палацу вже була знайома: ми відкрили її два роки тому. Але тоді після музею ми пішли далі головною вулицею на Успенський чоловічий печерний монастир та печерне місто Чуфут-Кале, де, до речі, свого часу знімалися художні фільми, у тому числі й деякі сцени картини «Важко бути богом» за мотивами однойменного твору братів Стругацьких.

Поступово дорога випрямилася і в далині став видимий кінець міста. Власне ознаки самого міста вже давно зникли – по обидва боки дороги розташувалися приватні садиби і дачі, що потопали і квітучих деревах. Бахчисарай тут з новою силою підтвердив свою назву – місто садів.

Перший привал зробили на межі міста. Ми не лише вийшли до лісів, але й значно піднялися, тому позаду розгорнулася перспективна картина міста, затисненого між скелями часом дивовижної форми. Продукти вивітрювання і вимивання часом мали настільки вражаючі обриси, що в них вгадувалися якісь казкові істоти, що чимось споріднювало цю місцевість з Долиною Привидів над Алуштою.

08-gory

Гори над Бахчисараєм

Кінець наступного переходу припав на підніжжя гори Бешик-Тау. Тут ми знайшли туристичну стоянку, заповнену різноманітними наметами з туристичних груп. У таборах вже відчувалися вечірні клопоти – хто носив воду, хто рубав дрова, хто готував їсти. Але, як завжди, для нас такий час був ще надто раннім для того, щоб спускати якір.

  Далі дорога повела нас на плавний спуск у південному напрямку. На деякий час ліс відступив і попереду розгорнулася широка панорама навколишніх гір аж до головної гряди з засніженими вершинами включно. Не зважаючи на вечірню пору, сонце все ще гріло, було жарко і не вірилося, що там на горизонті дійсно лежить сніг. Особливо сумнівався у цьому Саша Ш., який наполягав на гіпотезі, що то виходи вапняку, або інших гірських порід білого кольору.

Йшлося досить легко, в’язалися різноманітні розмови. Саша Ш. час від часу зупинявся біля цікавих рослин. Для мене це й досі дивно, але він знав назви практично всіх квітів, які я йому показував. Звичайно, це його царина і він можливо повинен це знати, але якби мене попросили назвати, наприклад, п’ятнадцятий знак після коми для числа е , то я б не зміг би дати точну відповідь.

Ліворуч понад деревами виднівся рівний край іншої столовидної скелі, на якій ще досі лишилися руїни середньовічного міста Киз-Кермен. Порівнявшись з його кінцем, ми зробили привал серед старого горіхового саду, посадженого ще, мабуть, кримськими татарами до війни. Поруч я знайшов джерела, як і було показано на карті, а також кілька невеликих печер. Ми могли б зупинитися і тут, але були ще повні сил, крім того сонце ще висіло досить високо, тому за загальною згодою рушили далі, вирішивши знайти місце для ночівлі біля печерного міста Качі-Кальйона, до якого лишалося всього кілька кілометрів.

09-skyt

Скит святої Анастасії

Дорогою до нього натрапили на новітнє печерне утворення – скит святої Анастасії. Він досить малий і не позначений на карті, тому спершу навіть були сумніви щодо того, чи це часом не частина Качі-Кальйона, але карта відмітала таку думку, що пізніше виявилося правильним. Після нього місцевість стала дуже нерівною, тому не лишалося нічого іншого, як спуститися до самого кінця, де й шукати місце для ночівлі.

  Ми вийшли з вузької і глибокої вже ущелини на широку долину річки Кача. По її дну також пролягала автомобільна траса. Поруч стояв вказівник, з допомогою якого ми остаточно зрозуміли, що то був лише скит, і знайшли дорогу на Качі-Кальйон. Але тепер час уже був досить пізній, тому відвідати пам’ятку вирішили завтра зранку, а зараз перейти до пошуку нічлігу.

6. У долині річки Качі

  Долина виявилася дуже широкою і довгою. По обидва боки над нею здіймалися вертикальні стіни вапнякових скель зі слідами дії води і вітру. Саме ж дно її хоч і було рівнинним, але його відкритість нас не влаштовувала. Тому, ми вирішили дослідити навколишню місцевість у пошуках більш затишного куточка.

Саша К., Денис та Яна лишилися біля рюкзаків, а ми рушили на розвідку. Спершу подалися до сусідньої розщелини, сподіваючись знайти щось підходяще там. Місце дійсно знайшлося, і навіть з джерелом, але вже було зайняте місцевими відпочиваючими для проведення вікенду.

Невелика прогулянка вгору по ущелині не дала втішних результатів, тому ми спрямували свої погляду у сторону самої річки. Пройшлися трохи понад нею і, зрештою, погодилися на тому, що з протилежного боку за садочком буде самий раз. Забрали наших і по дамбі перейшли на другий берег, де й розкинули табір. Сонце вже сіло.

Одразу ж закипіла робота. Почали розбиратися речі, ставитися намети, рубатися дрова, палитися вогнище і носитися вода з джерела, яке вже виявилося вільним від відпочиваючих. Одночасно з потемнінням ставало все холодніше. Відчувався якийсь ніби протяг, що дув вздовж долини у напрямку течії річки.

Перша вечеря відбулася вже у сутінках, як це у нас і заведено. Звичайний набір харчів доповнювали дві торби з м’ясними виробами і солодощами, які прихопили з собою хлопці з весілля. Після їди ми зібралися навколо вогнища. Говорили на різні теми, починаючи від вражень першого дня і закінчуючи байками для Олеся про мерців, що мешкають у горішніх печерах.

10-dolyna

Вид на долину Качі зі скелястої тераси

Ранок видався похмурий. Небо було закуто в однотонну білу імлу і здавалося, що от-от піде дощ. Але, не зважаючи на примхи погоди, життя у таборі розпочалося. Я з Сашею Ш., Яною та Олесем пішов по воду, в той час, як інші готували вогнище. Дорогою пройшлися не по трасі, а вище, попід самою скелею, де знайшли чималі продовгуваті гроти, в яких зробили серію цікавих фото на фоні широкої долини. По дорозі назад потрапили під першу хвилю дощу. Він, щоправда, був не дуже сильним, тому особливо нас не потурбував.

Після сніданку вирішили відвідати сусіднє печерне містечко Качі-Кальйон. Планували сходити по черзі двома групами. Спершу пішли я з сестрою і Саша Ш.. Коли дійшли до річки, виявилося, що рівень води, певно з вини ранкових дощів, піднявся, і перехід по дамбі став неможливим. На щастя, поруч через річку було перекинуто товсту трубу, якою ми скористалися як мостом. І на цьому неприємності скінчилися.

Вгорі на нас чекало справжнє печерне диво. Коли ми піднялися до нижньої частини скель, то знайшли в них чимало печер, створених людьми. Вапняки у цих місцевостях досить м’які, тому мешканці без особливих труднощів порили печери різних видів і розмірів. Деякі з них мали по кілька кімнат, інші були кількаярусні, але з усіх них відкривався захоплюючий вид на долину внизу і гори  на іншій її стороні. Казкове видовище! Особливо вражаюче для тих, хто бачить подібні речі перший раз.

11-pechery

Руїни кількаярусних печер

Після повернення другої групи зібралися в дорогу. Коли збори дійшли до завершального етапу, розпочався черговий напад дощу. Проте цього разу він був сильнішим, тому багато-хто подіставав накидки і надягнув їх на себе разом з рюкзаком. З боку це виглядає дещо смішно, так як вони розраховані на саму людину і при такому способі використання турист приймав вигляд якогось горбаня квазімодо.

12-kacha

Річка Кача біля нашого табору

Під шум дощу ми рушили вздовж берега річки вгору за течією. Кажуть, що дощ при початку якоїсь справи сприяє її успішному завершенню. Наскільки це справдилося, стало відомо під вечір. А поки що годинникова стрілка ледве перевалила за полудень і ми йшли ще повні сил і енергії.

Перша наша зупинка припала на магазинчик на головному перехресті у селі Баштанівка. Там ми докупили хліба на обід. Виходячи з села, ми одночасно покидали і долину річки Качі, промінявши її на одну з дрібних приток. Коли проходили повз останні хати, позаду було видно скелі, серед яких упізнавалися і гора з Качі-Кальйоном, і неприступний на вигляд Киз-кермен, і наполовину прихований хмарами Тепе-Кермен.

попередній < всі дописи > наступний

Advertisements

4 thoughts on “В гостях у Бахчисарая

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s