Наші мандрівки

Мене звати Віктор Полянко. Вперше я взяв участь у туристичному поході в десятилітньому віці (це було восени 1993 року в Карпатах). Тривалий час я мандрував у складі туристичного гуртка «Горизонт» з міста Олександрії на Кропивниччині. Під час навчання в університеті знайшов однодумців серед колег по навчанню і з 2004 року почав водити групи сам. Саме цим мандрівками первісно було присвячений блог. Перші роки склад нашої команди практично не змінювався, але згодом ми стали залучати нових учасників, тож за ці роки моїми супутниками у мандрівках стало більш, ніж півсотні осіб. Серед тих, з ким я подорожував найбільше, Олена Ставнича (51 спільна мандрівка), Нестор Полянко (32), Андрій Хрипко (23), Олександрина Ставнича (15), Яна Полянко (14), Діма Федченко (10)  та інші. Зі створенням власної сім’ї та народженням дитини акцент мандрівок перемістився на сімейний туризм, але з тим самим “нематрасним” спрямуванням: намети, велосипеди, походи, гори…

За роки туристичних походів ми обійшли майже всі райони Кримських гір, неодноразово мандрували Карпатами, у тому числі і з лижами, лазили у печери, сплавлялися річками, їздили на велосипедах і просто відвідували цікаві місця на теренах України. В окремій замітці я відібрав 60 найцікавіших місць, де мав нагоду побувати. А тепер перейду до короткої хронології основних мандрівок, починаючи з 2004 року.

Одна з перших наших туристичних фотографій. Крим, Судак, 2004 рік

Першою пробною вилазкою став дводенний похід Київщиною під Нові Безрадичі на початку липня 2004 року. Тоді ми поставили, не подоланий і на сьогодні, особистий рекорд денного переходу, що складає 35 кілометрів. А перший серйозний похід , який тривав цілий тиждень, відбувся у серпні того ж року в Кримських горах. Наш маршрут пролягав прибережними горами від Судака до Алушти з підйомом до водоспадів Джур-Држур і Джурла, а також відвідуванням гори Південна Демерджі з її околицями. На закриття сезону здійснили дводенну мандрівку вздовж річки Сейм поблизу Конотопа на Сумщині.

Туристичний 2005 рік розпочався з Кримського походу на початку травня. З того часу кожен рік на травневі свята ми відкриваємо сезон, мандруючи Кримськими горами. На весні 2005 року ми подолали маршрут від Бахчисараю до Ялти, відвідавши ханський палац, печерні міста та монастирі, Великий Кримський каньйон, водоспади Срібний та Учан-Су. У липні штурмували Карпати. Стартувавши з Яремчі, ми пройшлися деякими Ґорґанами та Свидовецьким хребтом – другим за висотою після Чорногірського з Говерлою. Саме тоді ми поставили наш другий рекорд, пройшовши 100 кілометрів за чотири дні. А на початку жовтня приїжджали на три дні досліджувати околиці Судака в Криму.

На язичницькому капищі під Мукачевим

У 2006  році, через закінчення навчання і появою нових клопотів, я взяв участь лише в одному поході – Кримському травневому. Ми стартували з селища Перевального, а завершували подорож в Алушті. Маршрут перетнув Долгоруковську яйлу, пройшовся Карабі-яйлою, показавши кілька карстових печер, а після Великих Воріт спустився до Рибацького і далі повів понад морем.

Травень 2007 року почався знову з Бахчисараю, але весь подальший маршрут пролягав через місця, де ми ще не бували. Відвідали ще деякі печерні монастирі та міста, зокрема, Мангуп, побачили найбільше у Криму Чорноріченське водосховище, спустилися описаними ще Лесею Українкою Чортовими сходами, а на завершення дослідили цікавинки Балаклави з її околицями. У липні мандрували Карпатами. Підкорили Боржаву, побачили водоспад Шипот, залишки лінії Арпада, музей Лісу та Лісосплаву, Синевирське озеро, Манявські водоспад та скит.

Ми йдемо. Позаду – Ечкі-Даг

На початку травня 2008 року  подорожували центральним районом Кримських гір: Чатир-даг яйла з печерами та горами, Демерджі-Яйла з Долиною Привидів, а також водоспади Джурла та Гейзер і Кам’яні гриби біля останнього. В кінці червня здійснили невеликий сплав Південним Бугом на Вінниччині від Тиврова до Печери. А в жовтні подорожували Закарпаттям . Відвідали мисливський замок з парком у Карпатах, пройшлися хребтом Синяк з Синім озером, постояли на краю мальовничого Обавського каменя і поблукали Мукачівським замком.

У квітні 2009 року ми вперше мандрували удвох з Оленою – у південних околицях Києва. Заодно поставили рекорд дальності за два дні – 60 кілометрів. А сезон далеких походів відкрили на сході Кримських гір. Почали з колишньої столиці Кримського ханства – Старого Криму. Далі пройшлися низкою діючих і закинутих монастирів – Сурб-Хач, Сурб-Степанос, Кизил-Таш. А потім – екскурсія заповідником Кара-Даг. На завершення – ще не звідані гори і стежки навколо Судака. А в липні подорожували Карпатами. Пройшли Чорногору від Попа Івана до Говерли, далі колишнім чехословацько-польським кордоном до Яблунецького перевалу, перевалили через крайні Ґорґани і побачили Женецький водоспад.  Восени мали невеличку мандрівку в околицях Симеїзу.

Привал у Кіномістечку поблизу Кара-Дагу

2010 рік традиційно розпочався з травневого Криму. Цього разу маршрут пролягав від Сімферополя до Ялти, але не вздовж автострад, а напряму, впритул до Кримського заповідника. Шлях був практично позбавлений асфальту, а в кульмінаційний момент походу ми підкорили найвищу кримську вершину, відкриту для вільного доступу. Влітку ми здійснили ряд велопоїздок, у тому числі до літньої резиденції Петра Чайковського і західною Слобожанщиною. Завершив сезон пішохідний похід в осінні Карпати. Під час мандрівки ми відвідали ряд печерних комплексів, а також пройшлися одним з найвищих хребтів на Львівщині.

Туристичний 2011 рік розпочався як ніколи рано. Вже в перших числах березня ми знайомилися з печерними містами в Криму. У квітні відбувся невеликий похід в околицях Сум. Попри малу кількість пішохідних подорожей цього року я встановив особистий рекорд веломандрівок – 8. Спершу ми відвідали старовинні поселення на північ від Сум (Стецьківка, Хотінь, Кияниця). У другій подорожі завітали до історичних містечок поблизу Десни (Батурин, Сосниця, Новгород Сіверський). Третя поїздка мало не завела нас на військовий полігон. Під кінець літа завітали до найдавнішого в Україні пам’ятника мамонту та рідного села третього Президента України. На початку осені їздили побачити найдавніший дерев’яний храм західної Слобожанщини (щоправда, в дуже занедбаному стані). У шостій поїздці розвідали лісовий шлях до палацу в Кияниці. Сьома подорож була присвячена дослідженню побережжя найбільшого водосховища біля Сум. А востаннє у році мандрували до архітектурних пам’яток на південь від Сум (Великий Бобрик, Верхня Сироватка).

Ми в колоні учасників веломарафону перед стартом на 200 км

У 2012 році великих веломандрівок було всього три, і всі вони припали на весну. Розпочали велосезон з краєзнавчої розвідки на схід від Сум. У другій поїздці я відвідав старовинні містечка нижче за течією Псла (Межиріч, Лебедин, Ворожба). А останньою веломандрівкою виявився 200-кілометровий марафон. Крім того влітку в новому сімейному складі здійснили свій перший пішохідний похід вгору від Сум за течією Псла.

Туристичний 2013 рік розпочався традиційним колись травневим Кримським походом. Відвідали ніби знайомі місця (Долгоруковська яйла, т/с Партизанська, водоспади Джур-Джур та Джурла, Демерджі Яйлу), але шляхами майже повністю новими. А восени я мав велопоїздку Кіровоградщиною (Олександрія, Нова Прага, Світлопіль).

У 2014 році мій велосипед познайомився з Київщиною. В першій поїздці я розвідав місцевість навколо Броварів на схід від Києва. У другій поїздці, в якій вперше взяв участь наш син Нестор, ми каталися у нижній частині заплави Десни, а повернулися до Києва Броварським лісом. Третього разу ми мали єдину дводенну мандрівку цього року – вздовж Десни до містечка Остер на Чернігівщині. В останній день літа вперше їздили велосипедами вглиб правобережжя – до Пущі-Водиці та Ірпені. У вересні удвох з Оленкою взяли участь у 200-кілометровому марафоні на Сумщині. А завершили велосезон катанням Броварським лісом.

Наше перше сімейне велофото

2015 рік мандрівок розпочався з того, що ми вперше взяли Нестора в Карпати. Наш молодший колега познайомився з гірськими лижами (у Славську), а також впешре побачив справжні замки (Паланок та Мисливський під Мукачевим). Велосипедний сезон ми розпочали з того, над чим подумували торік – взяли участь у груповій велопоїздці (“Київська Русь”). Крім того рік приніс нам рекорд по довжині маршруту велосипедної мандрівки – 500 кілометрів від Києва до Сум (через Чернігів та Глухів). До речі, розповідь про цю нашу 6-денну пригоду зайняла 1 місце на конкурсі походів Україною, а посилання на відео нагородження стало першою згадкою в Інтернеті про Нестора. А на завершення сезону ми вперше їздили велосипедами по музею (Переяслав-Хмельницький).

У 2016 році ми продовжили сімейні велосипедні мандрівки. На початку літа відвідали цілу низку селищ з тисячолітньою історією на південь від Києва (Трипілля, Халепя, Витачів). Згодом розвідали північний напрямок вздовж правого берега Київського моря, перетворивши дводенну поїздку на пригоду з пошуком піратських скарбів. А на завершення літа ми вперше їздили велосипедами Тернопільщиною. У компанії з Романом Третяком та іншими друзями відвідали затишні містечка західного поділля, підіймалися до руїн замків, спускалися до печер, бачили водоспад і каньйон. А у вересні ми вдруге взяли Нестора в Карпати, але для нього це був найперший досвід повністю самостійного пішохідного походу, коли за два дні він подолав 23 кілометри, підкоривши першу в житті гору – Лопату (1211 м.)

Нестор підкорив свою першу вершину (1211м) і відвідав каскад водоспадів поблизу Сколе

Новий 2017 рік ми зустріли по-туристичному – у лісі під Києвом. До нього ж поверталися і навесні. Великих походів не планували, бо Олена готувалася і успішно подарувала нашому товариству нову туристку, яка взяла участь у першому поході у віці 66 днів неподалік Сум. А восени я з Нестором і своїми батьками мав ще один пішохідний похід вихідного дня в околицях Олександрії на Кропивниччині.

Великий туристичний сезон 2018 року ми розпочали з поїздки до Литви, де ще ніхто з нас не бував, а для Олександрини це взагалі була перша закордонна мандрівка. Ми вдосталь нагулялися Вільнюсом, познайомилися з Кауносом і помочили ніжки в Балтійському морі біля Клайпеди. Найбільш хвилюючі враження я виклав тут. А в Україні ми відновили велосипедні мандрівки, тепер вже не лише в розширеному сімейному складі, але й з іншими сім’ями (усі в околицях Сум). Протягом літа ми каталися (з ночівлею в наметі) до палацу в Кияниці, їздили дивитися тварин у зоопарку Верхньої Сироватки, а також віднайшли альтернативний шлях до палацу в Хотіні.

Велосипедні мандрівки у новому форматі – з причепами і сім’ями-однодумцями

2019 рік розширив географію наших сімейних велосипедних мандрівок. У квітні ми мали одноденну поїздку до парку історичної реконструкції “Київська Русь”. У червні одним днем каталися до загадкового палацу Прянишнікова неподалік Сум. А вже через десять днів уперше за чотири роки наважилися на багатоденний велосипедний похід. Цього разу об’єктом нашого інтересу став архітектурний та ландшафтний спадок Лебединського району на Сумщині.

Окрім того, було і чимало менш екстремальних подорожей. Наприклад, відпочинок біля моря – повністю автономний чи “матрасницький“, катання на лижах, велосипедна екскурсія у самому серці столиці, знайомство з тисячолітніми Лубнами (і його Мгарським монастирем) або вінницькими трамваями, прогулянка Уманню з візитом до Софіївки чи поїздка до Канева зі сходженням на Тарасову гору, екскурсії містами-мільйонниками Дніпром і Харковом, знайомство з підземним світом чи замками Західної України…

Але на цьому мандрівки не завершуються. Бо в Україні є чимало цікавих куточків, які ще чекають на нас.