Одного разу в липні (закінчення)

попереднєвсе 

Підійшов до завершення день, з’явилися нові клопоти. Тут і пошук місця для стоянки з водою і дровами, і приготування їжі. А ще, рух у сутінках, що стають все густішими. Тож, пригоди продовжуються.

Нові Безрадичі

  Ми йдемо, а тим часом стає все темніше. Пройдено вже більше, ніж до обіду, і хлопці починають мені задавати питання про те, скільки ще лишилося. Я помічаю знайомі місця і кажу, що ще кілометрів зо два. Проте один кілометр змінює інший, а того, що треба, я не знаходжу. Хлопці починають сердитися, що я відповідаю майже одне й те ж саме, коли насправді проходимо набагато більше. Але що я можу зробити, коли знову і знову зустрічаю потрібні орієнтири, але не пам’ятаю, скільки їх ще лишилося?

Нарешті, коли темрява вже починає згущуватися і Андрій, що дещо відстав, збирається заявити, що далі не піде, я помічаю потрібний поворот. Ми повертаємо ліворуч і зупиняємося біля криниці. Пам’ятаю, з цієї самої криниці я набирав воду минулої осені. Смачна вода!

Після короткого перепочинку підіймаємося стежкою вгору. Здається, остання ділянка ще більше сердить хлопців; невдоволено сапає навіть Євген, який за всю дорогу не вимовив ні слова критики на мою адресу, тому я не наважуюся сказати їм, що ми вилазимо не на той край яру, на який я хотів. Видряпавшись нагору, зупиняємося на рівній галявині край лісу і скидаємо рюкзаки. Прийшли.

Нове місце виявляється навіть кращим за те, де я був минулої осені з «Університетом». Воно більш відкрите і ліс не такий густий, але, разом з тим, звідси мають відкриватися далекі види. Шкода, через темряву вже нічого не видно. Лише скупчення жовтих цяток у різних місцях – села.

Починаємо вечірні приготування: збираємо дрова, ставимо палатку, розводимо вогнище і готуємо вечерю. Я вже не пам’ятаю точно, хто що робив, але здається саме тоді відбувся розподіл праці, який зберігся на наступні походи: я займаюся палаткою, а Андрій вогнем. Цього разу вперше використовуємо Андрієві триногу і багатозадачну сокиру (молоток, пила, цвяхосмик, лопатка, стамеска і власне сокира), які потім стали нашими постійними супутниками. Вечеряємо в суцільній темряві – це теж пізніше стало традиційним.

Все проходить нормально, кумедний випадок стається лише, коли я намагаюся заварити чай. За браком досвіду насипаю заварку в казанок з водою, що кипить, прямо над вогнем, від чого вода в казані починає шалено пінитися і виливатися за краї. Ми поспішаємо зняти казанок з триноги, але цього кипіння вистачає для того, щоб отримати дуже міцний напій.

03_dachi

Вид на дачні поселення та київські хмарочоси позаду

Ранок виявляється лагідним. Поволі всі прокидаються. Спускаюся з порожнім рюкзаком і приношу свіжої води з криниці. Роблю серію фотозйомок природи навколо. Горизонт далекий – від труб сміттєспалювального заводу біля південного мосту в Києві до труб Української ТЕС і, навіть, у блакитній димці видно лівий берег Дніпра – але внизу все однорідне. А от ярок поруч виглядає досить глибоким і справді мальовничим. Між високих трав навколо розсипалося чимало красивих польових квіток. Особливо подобаються якісь ніжно-рожеві, що, обліпивши тонкі стовбури травинок, здіймаються над іншими.

Повернення

  З’ясовується, що після вчорашнього переходу в тридцять п’ять кілометрів, хлопці понатирали ноги. Особливо не пощастило Андрію, який випробовував нові кросівки. Тому вирішуємо сьогодні скоротити програму і обмежитися походом до найближчої залізничної станції.

Неквапливо готуємо сніданок і відпочиваємо. Сівши на краю пагорба розгортаю і вивчаю карту. Міряю вчорашню дистанцію і кажу про це хлопцям. Реакція бурхлива. Дійсно, пройти стільки за день – це щось! Особливо для першого разу.

Маючи достатньо вільного часу, починаємо грати в шахи, захоплені в похід Євгеном, який у цій справі майстер. Не пасе задніх і Андрій. А ми з Олегом лишаємося у слабшій групі. Спостерігаючи за нашою грою, хлопці постійно посміхаються і часто промовляють щось на зразок: «Один віддає фігуру, а другий брати не хоче». І справді, ми граємо досить неуважно, до того ж не маємо такого досвіду, як вони, тому часто на дошці відбуваються дивні, з точки зору досвідченого гравця, речі.

Та ось час відпочинку минув, речі зібрані і ми знову вирушаємо в путь. Спускаємося до криниці і продовжуємо йти далі тією ж дорогою, що й учора. Через два кілометри доходимо до головної вулиці Нових Безрадичів, потім ще стільки ж крокуємо нею до автостради з залізничною колією за нею. Перейшовши їх, сідаємо під соснами і обідаємо. Добиваємо рештки їжі, що лишилися. Остання їжа на природі.

Долаємо останні два кілометри походу вздовж залізниці і опиняємося на станції з назвою села. Дивимося розклад електричок і купуємо квитки на найближчу до Києва. До неї лишається багато часу, тому продовжуємо шаховий турнір на одній з лав на пероні. Граємо, поки не прибуває наш потяг і забирає до міста.

Дорогою роздивляємося краєвиди за вікнами ліворуч. Далекі пагорби, що вряди-годи виринають поміж дерев над залізницею, тепер стали для нас близькими. Серед них помічаємо і той, на якому ночували. Вдається добре його роздивитися, коли проїжджаємо відкриту ділянку, потяги на якій було видно і звідти. Через деякий час доїжджаємо до того місця, де йшли поруч з залізницею. За мить перелітаємо через Сіверку і зупиняємося в Лісниках. Останнім знайомим місцем, що побачили до в’їзду в столицю, став Хутір Вільний з дерев’яною бесідкою, де ми вперше обідали. А потім все навколо охопила темрява тунелю, виїхавши з якого опинилися вже в Києві.

Наш перший похід тривав недовго – всього неповних два дні з однією ночівлею. Але він став вирішальним для подальших подорожей. Головне, що мандрівка сподобалася і підсилила інтерес до туризму. Кожен зробив з неї свої висновки. Я з Андрієм після того сходив ще не в один похід. Євген також брав участь у подорожах, щоправда, не в нашій компанії. Щодо Олега, то він, мабуть стрибнув найдовше від усіх. У нього прокинулася така любов до географії, що через два роки потому він вступив на географічний факультет Московського Університету. І мабуть не останню роль у всьому цьому відіграла невелика мандрівка, що відбулася одного разу в липні.

Київ,

4-7 серпня 2006 року.

попереднєвсе 

Advertisements

One thought on “Одного разу в липні (закінчення)

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s