Дорога до Карабі-Яйли

попередній < всі дописи > наступний

Рушаємо на схід і знову заглиблюємося у правічні букові ліси. Стежка добре витоптана і простягається майже на одній висоті без різких підйомів та спусків, тому йдеться легко. Ліворуч земля йде стрімко вгору, де за кронами дерев вгадуються скелясті відгалуження, а праворуч – спадає донизу до джерел, що дають життя гірським рікам, які наповнюють море своїми бурхливими потоками.

У пошуках весни

3. Дорога до Карабі-Яйли

         Огинаючи немалу западину, шлях виводить на широку ґрунтову дорогу. Деякий час спускаємося нею, постійно втрачаючи висоту. Незабаром вона входить у серпантин і після чергової петлі ми полишаємо її товариство, пішовши навпростець по бездоріжжю. Не дивлячись на те, що ліс дикий, ніщо не заважає нашому рухові. Це зовсім не схоже на те, коли ми підіймалися лісом на гору Плоску в Карпатах торік.

Нарешті виходимо на залиту сонцем галявину, де зустрічаємося з потрібною дорогою і робимо привал. Звідси вперше за весь похід видно гори на південь від головної гряди. Вони значно нижчі і з нашої висоти здається, що то не гори зовсім, а такі собі пагорби. А за ними починається море, краю якому не видно, бо на горизонті воно плавно переходить у небо. Їхні світло-блакитні відтінки дуже схожі, тому зрозуміти, де море, можна лише придивившись і побачивши ряди білих баранців, ледве видних звідси.

 Після короткого підйому потрапляємо на відкритий схил з гори. Звідси явно видно майже все побережжя від Аюдага до Меганома, які туманними примарами маячать вдалині. Перевірка наявності мобільного зв’язку дала позитивні результати, тому місце привалу перетворюється на переговорний пункт. А ще вчора ввечері на місці нашої стоянки зі зв’язком були певні проблеми.

04-break

Переговорний пункт. В далині – скелі Демерджі-Яйли

Дорогою, як і вчора, зустрічається багато туристичних груп. В основному це молодь, як і ми, але трапляються і люди старшого віку. Сподіваюся, що наша група також доживе до такого віку і через багато років ми продовжуватимемо ходити в походи і водитимемо своїх дітей.

Місцевість, якою йдемо, дуже мальовнича. Вчора навколо вимальовувалися зовсім інші краєвиди. Тоді ми рухалися або лісовими дорогами, або безкраїми просторами яйли. Сьогодні ж нашому зору відкривається широка панорама. З півночі небесну сферу підтримують високі могутні кам’яні стіни відрогів Карабі-Яйли, а на півдні широка сітка нижчих гір, сіруватих від сонячної димки, добігає до рівної гладіні моря і губиться у його глибинах. Місцями перед самою лінією морського берега видно між ними групи білих цяток. Це – невеликі поселення, розкидані вздовж автомобільної траси Судак-Алушта.

Часом навколо постають групи велетенських кам’яних брил. Розміри деяких перевищують кілька людських ростів. На немалий вік «камінчиків» вказують обширні колонії лишайників на їхніх боках і густі зарості карликових дерев, які, проте, не здатні приховати від сторонніх очей своїх сіруватих сусідів. Піднявши голову догори і поглянувши на грізне громаддя скель, які здіймаються до самого неба, стає зрозуміло, наскільки довгий шлях проробили ці прибульці, перш ніж навіки оселитися тут.

Йдемо то лісами, то галявинами. На галявинах буяння диких квітів. То тут, то там поміж хвиль зеленої трави виринають острівки жовтуватих пахучих зірочок. Ліси тут різношерсті. Між диких листяних, які сіріють ще голими гілками, темно-зеленими плямами виринають масиви штучно насаджених сосон. Під ними на жовто-коричневих килимах опалої хвої часто зустрічаються красиві шишечки, з півкулака завбільшки.

Досить скоро опиняємося біля роздоріжжя. Наїжджена дорога далі йде донизу, а ледь помітна стежка – вгору. Перед новим етапом робимо привал. Перед нам височіє прохід «другий спуск», яким ми маємо намір піднятися на Карабі-Яйлу. Звідси видно майже весь підйом, особливо відкриту верхню частину, яка закінчується дугоподібною впадиною. На карті цей шлях густо помережаний лініями рівня, що вказує на неабияку крутизну шляху. Це – найдовший з крутих підйомів, які нам довелося подолати.

10-bottomview

Підйом на Карабі-Яйлу. Параболічна впадина – кінець шляху

Спочатку підіймаємося густими насадженнями сосон. Вони посаджені паралельними терасами, які ми минаємо одну за одною. Численні кущі зачіпають своїми міцними скрюченими гілками штанини, ніби прохають залишитися. Згодом сосни змінюються дикорослим листяним лісом. Стежка ширшає і на деякий час іде більш плавно.

На привалі повз нас згори пролітає група туристів. Одні просто йдуть швидко, а інші навіть біжать. На запитання, чи ще багато підійматися, відповідають, що немало. Вражає те, що всі одягнуті у теплий одяг: куртки, рукавиці, штани. Цікаво, для чого вони одягли це все у такий теплий сонячний день? Починаємо будувати різні гіпотези на цей рахунок, але так і не приходимо до єдиного висновку.

Нарешті виходимо з лісу і простуємо між трав і каміння. Ґрунт густо всіяний дрібними камінцями, які часто сиплються з-під підошов кросівок. Вже ніщо не затуляє краєвиду навколо і знову видно гори внизу і море за ними. А попереду зовсім близько виставляють свої кам’яні боки скелясті ворота до краю Карабі-Яйли. Що вище ми підіймаємося, то все більше заходимо в їхні простори, поки не опиняємося між ними. Завершальні метри проходимо, майже торкаючись руками кам’яних стін. Та ось останні кроки зроблено і рюкзаки хутко злітають з наших плечей, а стомлені до болю ноги отримують довгоочікуваний відпочинок – ми на Карабі-Яйлі.

11-upperview

Вид з “параболи”

попередній < всі дописи > наступний

Advertisements

2 thoughts on “Дорога до Карабі-Яйли

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s