Прогулянка Карабі-Яйлою

попередній < всі дописи > наступний

Ступивши всього кілька кроків углиб яйли потрапляємо у зовсім інший світ. На зміну вже звичному гірському краєвиду з високими скелями і глибокими ущелинами приходить інший, такий не схожий на цей. Оку відкриваються широкі рівнинні простори. До самого далекого обрію тягнуться хвилі невеликих пагорбів, покритих пишною зеленою травою. Часто між ними зустрічаються ями, то з пологими схилами, то з вертикальними сірими кам’яними стінами. У деяких, особливо глибоких, ще лежать білі клапті снігу, до якого не досягають сонячні промені.

У пошуках весни

4. Прогулянка Карабі-Яйлою  

                  Так хвилююче після довгої перерви знову взяти в руки сніг, пом’яти його і роздушити до води між пальцями! Особливі радощі проявляє Діма, почавши кидатися сніжками, а спритний Антон не відстає зі своєю камерою знімаючи відео.

         Майже одразу після входу на Карабі-Яйлу, ми починаємо розуміти, чому останні наші зустрічні були так тепло одягнуті – не маючи ніяких серйозних перешкод для руху, яйлою не на жарт розгулявся сильний вітер. Не зважаючи на сонце, світлу якого не заважає слабка хмарність, через вітер тут здається холодніше, ніж внизу.

         Простуючи безкрайою яйлою, видно як на долоні інших пішоходів. Одні йдуть в одній стороні, інші – в іншій, кілька груп переховуються від вітру в карстах між пагорбами.

12-karsts

Карабі-Яйла

         Проникаючи вглиб плоскогір’я, ми спостерігаємо ще колоритнішу картину. Карстових вирв стає все більше, а трави навколо просто потопають у чисельних невеликих сірих брилах, що рівномірно розсипалися на схилах пагорбів. Здається, ніби їх хтось спеціально привіз сюди і щедро порозсипав по цим землям, бо без них місцевість дуже схожа на степову, де каміння так просто не валяється.

         Місцями зустрічаються кам’яні брили, щедро покриті глибокими округлими отворами. Здається, ніби хтось на них перевіряв новеньку дриль. При цьому діаметр свердла нерідко доходив до розмірів пятикопієчної монети. Деякі отвори пробиті наскрізь. Вірніше сказати, промиті, бо походження таких химерних утворень можна пояснити лише дією води, яка, до речі, грала не останню роль у створенні ям, яких на плоскогір’ї так багато. Як тут не згадати відому народну приказку: «Вода камінь точить».

14-stone

“Діряве” каміння

         Ями стають все більшими. У багатьох з них оголюються кам’яні нутрощі, у розщілинах між якими тягнуться до сонця гілки кущів і малих дерев. Деякі настільки поросли деревами, що утворюють цілі гаї або, з’єднуючись, невеликі ліски. У лісках дерева ростуть тісно. З глибоких вирв визирають лише густі вершечки їхніх крон.

         Поруч одного з таких лісків зупиняємося на обід. Пройдено вже чимало і нещодавній підйом також видався не таким вже й легким, тому виділених на перекус харчів розбурханому апетитові явно не вистачає. Їда поглинається з неймовірною швидкістю, але голод не поспішає відступати. Начисто подолавши обідній пайок, вирушаємо далі.

         Одразу ж після виходу натикаємося на кам’яний колодязь. Форма дуже схожа на правильний паралелепіпед. Ширина ями коливається у межах двох метрів, а вертикальні стіни спадають на глибину не менше п’яти метрів. Днище кам’яного мішка також кам’яне, місцями покрите шаром білого снігу, що лежить тут ще з часів лютих зимових завірюх.

Роздивившись диво природи згори, вирушаємо далі. Поступово виходимо на відкриті місця і великі насадження залишаються позаду. Менші гаї час від часу зустрічаються обабіч шляху.

         Орієнтуватися на яйлі допомагає лише компас. Ні карта, ні навколишня місцевість не мають ніяких більш-менш чітких орієнтирів. Все до самого горизонту виглядає однаковим, а карта у цьому місці являє просто набір карстових вирв і пагорбів. Ні доріг, ні споруд, ні значних перепадів висот, ні чітких ліній лісу – нічого, що б дозволило з точністю сказати, де ми є.

         Єдине виключення складають карстові печери, яких на яйлі знаходиться чимало. Але знайти печеру в одному з чисельних проваль теж не легко.

15-cavepeople

Провалля печери Бузулук

Печери є більш відомі і маловідомі. Одну з більш відомих ми таки знаходимо. ЇЇ назва – Бузлук – означає буквально льодовий колодязь. І справді, у величезному темному проваллі печери рясно біліє сніг і лід. ЇЇ нутром снують люди з мотузками і в касках. Вони спускаються на видиме широке дно, а далі лізуть до низу вузькими колодязями. Підіймаючись, задоволено гріються під променями сонця – на дні колодязя дійсно крижана температура. Ми не спускаємося донизу, а обмежуємося лише розглядом печери згори. Фотографуємося над грізним темним проваллям і вирушаємо далі.

Рухаємося по компасу все на схід. Часом натрапляємо на ледве видні у траві чиїсь сліди і, коли їх напрямок більш-менш підходить, йдемо ними. Часто доводиться відхилятися від прямої і огинати величезні природні амфітеатри. Деякі з них мають ідеально правильні форми, інші з викривленнями.

Багато пагорбів підпирають скелясті стінки. Інколи кам’яних виступів стає дуже багато і тоді закрадається думка, що їх спорудили штучно. Адже, дійсно, скелі не суцільні, а розбиті тріщинами на окремі блоки, часом досить правильної форми.

На деяких вершинах пологих пагорбів, через які проходимо, зустрічаємо купи каміння. Легко бачити, що воно накидано людьми. Купи складаються переважно з невеликих камінців. Часто, проходячи повз одну з них, десь за кілька пагорбів видно наступну.

20-marker

Орієнтири у безкраїх просторах яйли

Щоб якось розвіяти нудьгу, навіяну довгою дорогою та одноманітністю пейзажу, Андрій згадує про свій фотоапарат і починає знімати нас на відео. Граючи роль кореспондента, він просить сказати по кілька слів кожного з нас. Через перешкоди, викликані поривами невгамовного вітру, наші веселі голоси ледве чути.

Ми знову виходимо на край плато і йдемо понад проваллям. Праворуч відкривається широка панорама гір унизу. Ліворуч ще повзуть одноманітні пагорби, які вже так набридли. На їхніх північних схилах все частіше трапляються білі шматки снігу. Часом вони з’єднуються у продовгуваті смуги, що тягнуться десятки метрів.

Нестримний вітер ніяк не вщухає і навіває крижаний холод, особливо дошкульний, коли скидаємо рюкзаки і зупиняємося на короткий відпочинок. Все менше трапляється дерев і кущів, а гілки їхні ще безнадійно голі. Ми піднялися на це плоскогір’я, на висоту понад тисячу метрів, але весни не знайшли навіть тут. Що ж, доведеться шукати її у іншому місці. Прощавай, Карабі-Яйла.

попередній < всі дописи > наступний

Advertisements

2 thoughts on “Прогулянка Карабі-Яйлою

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s