Зустріч з морем

попередній < всі дописи > наступний

Ще коли ми спустилися до річки і почали йти понад нею, на нас налетів поривчастий вітер. М’яке тепле повітря, зігріте золотими сонячними променями, поступилося місцем різкому і холодному потоку розбурханих мас. Вони, як зграя собак, тепер постійно переслідують нас, вириваючись з боку моря і невпинно біжачи на нас з не спадаючою силою.

У пошуках весни

8. Зустріч з морем  

         При кожному кроці з-під підошов кросівок здіймаються хмарки висушеного пилу і швидко злітають у повітря, підхоплені котроюсь із хвиль сердитого вітру, тому намагаємося йти по затверділих шматках дороги. Рухаємося швидко – підганяє надія, що там, у селі, вітер менший.

         І справді, порівнявшись з першими хатами, відчуваємо, як стає спокійніше. У найбільш затишних місцях поблизу річки часом зустрічаються веселі компанії, що виїхали «на природу» святкувати день солідарності трудящих.

         Переходимо пішохідним містком через Орта-Узень і потрапляємо у світ сільських вуличок. Після кількох «крутих» котеджів на околиці, тягнуться ряди звичайних хат, які не змінилися з радянських часів. Біля колишньої котельні з вибитими вікнами і облупленими стінами, минаємо звалище металобрухту. Поруч з кількома розібраними поіржавілими вантажівками, стоїть декілька зібраних з деталей тих же моделей. Мабуть це від колишнього колгоспу лишився спадок.

         Виходимо на головну площу, де розмістилися сільрада і пошта. Поруч тишею зустрічає нас порожній ринок. Залишивши Діму з рюкзаками, заходимо до магазину по продукти. Так як обід незабаром, то крім звичайних ковбаси з хлібом, беремо ряжанку, плавлені сирки і солодощі. Нарешті після кількох днів одноманітної їди маємо щось новеньке.

         Проминувши парк, виходимо на автотрасу, що сірою смугою пролітає повз село. Вона виводить нас за його межі і покидає на краю пагорба, під яким на нас вже чекає море. Обійшовши останнє подвір’я, знаходимо бетонні сходи, які покрученим ланцюжком спускаються донизу.

27-church

Побережжя біля Малоріченського

         А знизу вже долинає шум прибою. Вже в повітрі витає солонуватий присмак морської води, а на сіро-синій вдалині і коричневій ближче до берега поверхні моря чітко видно ряди хвиль з білими баранцями. Бетонні сходи з натягнутим тросом замість поручня, зробивши кілька вигинів, нарешті виводять нас на гальковий берег. Поруч згори стікає струмок, розсипаючись мініатюрними водоспадиками при ударах об кам’яні ніші. Ми проходимо кільканадцять метрів і нарешті зупиняємося біля плаского скам’янілого виходу породи.

         Над місцем нашого обіднього привалу, як і на багато сотень метрів навколо, над смугою з крупного піску і гальки нависають круті кам’яні спуски, часом майже вертикальні. Десь вдалині на пагорбі над морем за Малоріченським біліє риштуванням якась висока споруда – не то маяк, не то церковна дзвіниця. Але саме село затуляє сусідня скеля. В морі, майже біля лінії горизонту, видно рибальські шхуни. Одна, похитуючись на хвилях, стоїть на місці, а інша поволі пропливає з одного краю в інший, поки взагалі не зникає з виду.

         Саме море зустріло нас розбурханим розбишакою. Скільки сягає око, його поверхня вкрита безперервною сіткою хвиль. Вітер, що їх жене, знову став сильнішим. Хоча прибережні скелі не дають вітру розгулятися, як у долині з виноградниками, але все одно неприємна прохолода змушує мене одягнути олімпійку. Схоже, біля моря весни також не знайти.

26-waves

Морський прибій

         Поки ми з Сашком ріжемо хліб і ковбасу, Андрій з Антоном роблять перші фотознімки і перше відео на морі. Пізніше виявиться, що на короткий час, що ми провели на Чорноморському побережжі, припадає левова частина відеороликів.

         Поївши, роззуваюся і заходжу по коліна у неспокійні морські води. Діма складає мені компанію. Вода холодна, але терпіти можна. Хвилі, невпинно накочуючись одна на одну, приємно тягають дрібні камінці по босим ногам. Коли чергова хвиля відступає, біла піна приємно огортає їх. Не дивлячись на голки холоду, що починають врізатися у п’ятки, море в цей же час може бути ніжним.

         Навколо безлюдно, але всюди видно сліди людської діяльності – то тут, то там між сірості каміння і піску неприродно біліють викинуті на берег або кинуті кимсь на березі порожні пластикові пляшки і подібне сміття. Вражає його кількість. Практично немає жодної стометрової ділянки пляжу, яка б не мала в собі якогось «трофею», а часто-густо вони розташовуються один за одним, як експонати у виставочному залі в музеї. Як правило, люди створюють музеї про природу, а тут природа сама створила музей про людей, розставивши прибоєм експонати у рівний ряд.

попередній < всі дописи > наступний

Advertisements

2 thoughts on “Зустріч з морем

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s