На гостини до Тараса (початок)

20 жовтня 2007 року ми з друзями ступили на канівську землю, де знайшов свій спочинок великий українець Тарас Шевченко. Приїхали рейсовим мікроавтобусом з самого Києва і вже зранку опинилися у Каневі, увінчаному золотими тополями, що своїми стрункими кронами підпирали налите свинцевими хмарами осіннє небо. Ніби чарівним коридором з колонади позолочених дерев, ми прямували вздовж берегової лінії до тієї гори, з якої видно і Дніпро, і кручі. І йдучи туди, коли місто з його багатоповерхівками залишається десь позаду, а сірі води Дніпра поволі сунуть праворуч, а ліворуч здіймають до неба свої круті плечі покриті лісом пагорби, думки ринуть крізь простір і час і події далеких-далеких років починають здаватися зовсім близькими. Історія оживає.

Як умру, то поховайте

Мене на могилі,

Серед степу широкого,

На Вкраїні милій,

Щоб лани широкополі,

І Дніпро, і кручі

Було видно, було чути,

Як реве ревучий.

         Тарас Шевченко помер 10 березня 1861 року в Петербурзі. Виконуючи волю покійного, описану в його «Заповіті», друзі та родичі домоглися від влади дозволу поховати його в Україні. Труну викопали з землі та поставили на особливі ресорні дроги, накрили червоною китайкою. З Петербурга до Москви домовину везли поїздом, з Москви до Києва – на дрогах, запряжених кіньми, а з Києва до Канева – пароплавом «Кременчук». 20 травня пароплав прибув до Канева і домовину поклали в Успенському соборі, де вона знаходилася два дні. Тут по Тарасу Шевченку відправили панахиду, а 22 травня його поховали на Чернечій горі, збудували цегляний склеп, насипали високу могилу, обклали її камінням, а над нею поставили дерев’яний хрест.

Канів з Дніпра

Нині відновили той шлях, по якому везли Кобзаря до його останньої оселі. Кожного року в день перепоховання поета 22 травня тим шляхом ідуть його прихильники. А великий похід з хоругвами, прапорами, портретом поета йде по центральній дорозі від Успенського собору вздовж Канівських гір на вершину Тарасової гори. В цей день влаштовують численні виставки народних умільців Канівщини та Черкащини.

Канівська ГЕС

Колись від Канева до Тарасової гори понад горами вела бита дорога. Під час паводка вода заливала підніжжя Канівських гір і доступ до Тарасової могили затруднявся. При будівництві Канівської ГЕС у 1968-1969 роках земснарядами «Гідромеханізації» була намита дамба висотою три-чотири метри. На початку сімдесятих років по цій дамбі розпочалося будівництво бетонної дороги та тротуарів. Будівництво вело Управління механізованих робіт «Дніпробуду».

Сходи на Тарасову гору

У 1977 році будівельне управління «Дніпробуд» збудувало грандіозні гранітні сходи від підніжжя Тарасової гори до її вершини. До цього було 365 дерев’яних сходинок, а на зміну їм постало 340 гранітних. Пройшовши 108, потрапляємо на майданчик «Лілея». Його центральну частину прикрашає красивий фонтан, навколо – казково зелено-жовті шати могутніх дерев. На майданчику встановлено лави, де можна відпочити перед продовженням підйому і помилуватися красою природи. Також тут знаходиться стела зі словами Тараса Шевченка:

  Дай, Боже, коли-небудь,

Хоч на старість стати

На тих горах окрадених

У маленькій хаті.

Хоча серце замучене,

Поточене горем,

Принести і проложити

На Дніпрових горах.

Подолавши 340 сходинок, потрапляємо на верхню територію з оглядовими майданчиками. Звідси видно дуже далеко. Можна побачити і Дніпро внизу, і острови, і дорогу, якою йшли понад берегом, і нескінченну, здається, скатертину з пістрявого лісу, що тягнеться до самого обрію і, навіть, тонку світлу смужку плеса Канівського водосховища десь біля самої лінії горизонту. Тут же знаходиться і курган з величним пам’ятником на ньому. До нього ведуть ще 43 сходинки.

Вид з гори

Пам’ятник разом з музеєм було урочисто відкрито 18 червня 1939 року. Автором проекту музею виступив Василь Кричевський, а пам’ятника – скульптор Матвій Манізер. На святі відкриття були присутні члени уряду УРСР, секретар компартії України Микита Хрущов, відомі українські поети та письменники.

Пам’ятник Тарасу Шевченку

Проте пам’ятники на могилі споруджувалися і раніше. Першим знаком став чавунний хрест (до того над могилою стояв простий дерев’яний) з барельєфом поета, який встановили ще у 1884 році за зібрані гроші друзів та родичів. Було впорядковано могилу, насипано новий високий пагорб, поставлено металеву огорожу. Відкриття пам’ятника відбулося 1 серпня 1884 року, тоді ж збудували хату наглядача, в якій поселився Іван Ядловський, що до самої смерті доглядав за могилою.

Хатинка наглядача

У 1923 році робітники Городищенського цукрового заводу за проектом скульптора Костянтина Терещенка виготовили невеликий пам’ятник з погруддям поета, а хрест скинули в провалля. Урочисте відкриття нового пам’ятника мало місце 1 липня 1923 року. Після спорудження третього пам’ятника погруддя розмістили ліворуч від входу до музею. А уламки чавунного хреста вже за часів незалежності були відшукані і тепер він відреставрований стоїть з правого боку від входу в музей.

Нині навколо пам’ятника Тарасу Шевченку ростуть дубки, посаджені у 1964 році з нагоди 150-річчя з дня народження поета. Колись невеликі саджанці за півстоліття розрослися у кремезні деревця, що ще не одну сотню літ стоятимуть на варті могили. У дні, коли ми піднялися на цю гору, осінь позолотила їхні крони і від того все під ними освітлювалося теплим золотистим світлом.

Неподалік дубків знаходиться великий камінь, встановлений у пам’ять про Олексу Гірника з Калуша, що спалив себе тут у ніч з 21 на 22 січня 1978 року на знак протесту проти політики русифікації України. Перед тим, як покінчити з життям, він розкидав на ньому місці тисячу листівок, написаних ним власноручно, проте канівчани не прочитали жодної з них і взагалі нічого не знали про цю подію, бо компетентні органи повизбирували майже всі листівки і постаралися, щоб ця подія була замовчана. Тепер кожного року на День Злуки канівчани за ініціативою працівників музею вшановують пам’ять Олекси Гірника, покладають квіти на місце його загибелі.

Шевченків музей

Поза пам’ятником розміщено двоповерховий корпус музею. А за музеєм знаходиться світлиця – копія тієї хатини, в якій мешкав перший наглядач за могилою Тараса Шевченка – Іван Ядловський, відбудована у 1991 році. Сьогодні музей зачинений на реставрацію, тому всю нашу увагу після оглядин пам’ятника і споглядання краєвидів з оглядового майданчика привертає саме невелика світлиця.

Інтер’єр світлиці

читати далі