На гостини до Тараса (початок)

20 жовтня 2007 року ми з друзями ступили на канівську землю, де знайшов свій спочинок великий українець Тарас Шевченко. Приїхали рейсовим мікроавтобусом з самого Києва і вже зранку опинилися у Каневі, увінчаному золотими тополями, що своїми стрункими кронами підпирали налите свинцевими хмарами осіннє небо. Ніби чарівним коридором з колонади позолочених дерев, ми прямували вздовж берегової лінії до тієї гори, з якої видно і Дніпро, і кручі. І йдучи туди, коли місто з його багатоповерхівками залишається десь позаду, а сірі води Дніпра поволі сунуть праворуч, а ліворуч здіймають до неба свої круті плечі покриті лісом пагорби, думки ринуть крізь простір і час і події далеких-далеких років починають здаватися зовсім близькими. Історія оживає.

Як умру, то поховайте

Мене на могилі,

Серед степу широкого,

На Вкраїні милій,

Щоб лани широкополі,

І Дніпро, і кручі

Було видно, було чути,

Як реве ревучий.

         Тарас Шевченко помер 10 березня 1861 року в Петербурзі. Виконуючи волю покійного, описану в його «Заповіті», друзі та родичі домоглися від влади дозволу поховати його в Україні. Труну викопали з землі та поставили на особливі ресорні дроги, накрили червоною китайкою. З Петербурга до Москви домовину везли поїздом, з Москви до Києва – на дрогах, запряжених кіньми, а з Києва до Канева – пароплавом «Кременчук». 20 травня пароплав прибув до Канева і домовину поклали в Успенському соборі, де вона знаходилася два дні. Тут по Тарасу Шевченку відправили панахиду, а 22 травня його поховали на Чернечій горі, збудували цегляний склеп, насипали високу могилу, обклали її камінням, а над нею поставили дерев’яний хрест.

01-kaniv

Канів з Дніпра

Нині відновили той шлях, по якому везли Кобзаря до його останньої оселі. Кожного року в день перепоховання поета 22 травня тим шляхом ідуть його прихильники. А великий похід з хоругвами, прапорами, портретом поета йде по центральній дорозі від Успенського собору вздовж Канівських гір на вершину Тарасової гори. В цей день влаштовують численні виставки народних умільців Канівщини та Черкащини.

02-ges

Канівська ГЕС

Колись від Канева до Тарасової гори понад горами вела бита дорога. Під час паводка вода заливала підніжжя Канівських гір і доступ до Тарасової могили затруднявся. При будівництві Канівської ГЕС у 1968-1969 роках земснарядами «Гідромеханізації» була намита дамба висотою три-чотири метри. На початку сімдесятих років по цій дамбі розпочалося будівництво бетонної дороги та тротуарів. Будівництво вело Управління механізованих робіт «Дніпробуду».

03-steirs

Сходи на Тарасову гору

У 1977 році будівельне управління «Дніпробуд» збудувало грандіозні гранітні сходи від підніжжя Тарасової гори до її вершини. До цього було 365 дерев’яних сходинок, а на зміну їм постало 340 гранітних. Пройшовши 108, потрапляємо на майданчик «Лілея». Його центральну частину прикрашає красивий фонтан, навколо – казково зелено-жовті шати могутніх дерев. На майданчику встановлено лави, де можна відпочити перед продовженням підйому і помилуватися красою природи. Також тут знаходиться стела зі словами Тараса Шевченка:

  Дай, Боже, коли-небудь,

Хоч на старість стати

На тих горах окрадених

У маленькій хаті.

Хоча серце замучене,

Поточене горем,

Принести і проложити

На Дніпрових горах.

Подолавши 340 сходинок, потрапляємо на верхню територію з оглядовими майданчиками. Звідси видно дуже далеко. Можна побачити і Дніпро внизу, і острови, і дорогу, якою йшли понад берегом, і нескінченну, здається, скатертину з пістрявого лісу, що тягнеться до самого обрію і, навіть, тонку світлу смужку плеса Канівського водосховища десь біля самої лінії горизонту. Тут же знаходиться і курган з величним пам’ятником на ньому. До нього ведуть ще 43 сходинки.

04-view

Вид з гори

Пам’ятник разом з музеєм було урочисто відкрито 18 червня 1939 року. Автором проекту музею виступив Василь Кричевський, а пам’ятника – скульптор Матвій Манізер. На святі відкриття були присутні члени уряду УРСР, секретар компартії України Микита Хрущов, відомі українські поети та письменники.

05-shevchenko

Пам’ятник Тарасу Шевченку

Проте пам’ятники на могилі споруджувалися і раніше. Першим знаком став чавунний хрест (до того над могилою стояв простий дерев’яний) з барельєфом поета, який встановили ще у 1884 році за зібрані гроші друзів та родичів. Було впорядковано могилу, насипано новий високий пагорб, поставлено металеву огорожу. Відкриття пам’ятника відбулося 1 серпня 1884 року, тоді ж збудували хату наглядача, в якій поселився Іван Ядловський, що до самої смерті доглядав за могилою.

06-house

Хатинка наглядача

У 1923 році робітники Городищенського цукрового заводу за проектом скульптора Костянтина Терещенка виготовили невеликий пам’ятник з погруддям поета, а хрест скинули в провалля. Урочисте відкриття нового пам’ятника мало місце 1 липня 1923 року. Після спорудження третього пам’ятника погруддя розмістили ліворуч від входу до музею. А уламки чавунного хреста вже за часів незалежності були відшукані і тепер він відреставрований стоїть з правого боку від входу в музей.

Нині навколо пам’ятника Тарасу Шевченку ростуть дубки, посаджені у 1964 році з нагоди 150-річчя з дня народження поета. Колись невеликі саджанці за півстоліття розрослися у кремезні деревця, що ще не одну сотню літ стоятимуть на варті могили. У дні, коли ми піднялися на цю гору, осінь позолотила їхні крони і від того все під ними освітлювалося теплим золотистим світлом.

Неподалік дубків знаходиться великий камінь, встановлений у пам’ять про Олексу Гірника з Калуша, що спалив себе тут у ніч з 21 на 22 січня 1978 року на знак протесту проти політики русифікації України. Перед тим, як покінчити з життям, він розкидав на ньому місці тисячу листівок, написаних ним власноручно, проте канівчани не прочитали жодної з них і взагалі нічого не знали про цю подію, бо компетентні органи повизбирували майже всі листівки і постаралися, щоб ця подія була замовчана. Тепер кожного року на День Злуки канівчани за ініціативою працівників музею вшановують пам’ять Олекси Гірника, покладають квіти на місце його загибелі.

07-museum

Шевченків музей

Поза пам’ятником розміщено двоповерховий корпус музею. А за музеєм знаходиться світлиця – копія тієї хатини, в якій мешкав перший наглядач за могилою Тараса Шевченка – Іван Ядловський, відбудована у 1991 році. Сьогодні музей зачинений на реставрацію, тому всю нашу увагу після оглядин пам’ятника і споглядання краєвидів з оглядового майданчика привертає саме невелика світлиця.

08-interier

Інтер’єр світлиці

читати далі

Advertisements

3 thoughts on “На гостини до Тараса (початок)

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s