На гостини до Тараса (закінчення)

Поруч білосніжних стін світлиці червоніє своїми ягодами калина, а долі простираються ряди вогненно-жовтих чорнобривців, які так любив Кобзар. Сама світлиця розділена на дві половини: у правій мешкав наглядач з сім’єю, а у лівій містився перший музей. І зараз можна бачити піч, деякі речі, котрі належали мешканцям, усе розставлено так, як було за їх життя.

Підлога скрізь устелена пахучими травами. Дерев’яний стіл посеред кімнати застелений вишитою скатертиною. На стінах висять кілька портретів Шевченка, один з них огорнутий копією рушника, який вишивала Леся Українка. Світлиця щедро прикрашена вишиваними рушниками, попід стелею розвішано квіти. На одній зі стін примостився металевий вінок з пальмового та дубового листя від Московського Академічного театру 1912 року.

09-interier2

У хаті наглядача

Йдучи далі по дорозі від світлиці, проминаємо могилу наглядача. А далі дорога заглиблюється в ліс і далі вже йде по рівному – схоже нею сюди приїжджають на авто і далі вже нічого цікавого не знайти. Тому розвертаємося і повертаємося на оглядовий майданчик, а звідти спускаємося донизу.

Внизу, біля підніжжя гори поруч з шикарними клумбами у рядок розташувалися торговці сувенірами. Неподалік на нових відвідувачів чатує група бабусь з букетами яскравих осінніх квітів. Коли підходили до гори вона швидко мобілізувалася і після того, як ми вирвалися з оточення то вже підіймалися на гору не з порожніми руками. Але тепер нас атакують лише торговці сувенірами та книжками білятарасової тематики. Ніде правди діти, я теж стаю жертвою і частина тексту, написаного вище, завдячує своїм існуванням саме одній з таких книжок.

Думаємо повернутися до міста автобусом, але виявляється, що вони рухаються за розкладом і до наступного ще чекати більше, ніж півгодини. А погода стоїть осіння, хоч і не холодно, але вітер пронизливий і сонце лише кілька разів визирнуло з-за хмар, щоб подивитися на нашу екскурсію, а решту часу відпочивало десь на м’якій небесній перини. Тому стояти і чекати на зупинці бажання немає і ми вирушаємо у зворотну путь пішки, так само, як і сюди.

10-bank

Берег попід дорогою

Дорога дуже мальовнича. Немало для цього зробила осінь, забарвивши дерева навколо у яскраві різноманітні барви. І разом з тим, певно, надзвичайність місцевості надавало те, що земля ця заповідна. До речі, чи відомо вам, що Канівський Природний заповідник є одним з найстаріших в Україні? Його було організовано ще у далекому 1923 році. Більша частина знаходиться на високому корінному березі Дніпра, крім того до заповіднику відноситься низка островів, покритих навдивовижу живописними віковими дібровами та сосновими лісами. З них острови Круглик та Шелестів унікальні тим, що після завершення створення на Дніпрі каскаду водосховищ, подібних майже не залишилося. Берегова частина вражає грандіозними ярами, вкритими густим лісовим покривом з граба, дуба, клена, липи берези та ясеня.

11-pidkova

Пам’ятник Івану Підкові

Знову минаємо ті ж місця, яким проходили зранку. Проминаємо меморіальний комплекс, присвячений Іванові Підкові. Пам’ятаєте?

  Було колись в Україні –

Ревіли гармати;

Було колись – запорожці

Вміли панувати. 

Такими словами починав Тарас Шевченко поему «Іван Підкова». Тому й не дивно, чому саме тут знайшов своє місце цей пам’ятник з увінчаною оселедцем козацькою головою, булавою, шаблею та гарматою з ядрами.

12-gun

Козацька гармата

Наступним цікавим об’єктом на шляху, який затримав нас зранку на досить довгий час і збагатив фотокамери серією цікавих кадрів, стає комплекс гіпсових фігур на тематику творів Тараса Шевченка. Білі постаті, часом до трьох метрів заввишки, були поставлені всього лише півроку тому, тому час ще ніяк не лишив на них свій безжальний слід. А образи часом досить фантастичні. Тут представлені як людські персонажі, так і міфологічні істоти. І майже всі у якомусь символічному стилі. І якось символічно, що саме під час перших відвідин цього масиву дивовижних істот, сонце намагалося визирнути з-за свинцевої товщі хмар і тоді все навколо набиралося кольору і контрасту і фото зі скульптурами ставали дійсно фантастичними.

13-monuments

Фантастичні скульптури

Непомітно за розмовами входимо до міста. Дорога перетворюється на вулицю Шевченка і обростає будинками по обом бокам. Спершу невеликі одноповерхові садиби з похиленими стінами та дерев’яними огорожами згодом змінюються на багатоповерхові будинки і ми потрапляємо на міського типу площу. До автовокзалу рукою подати, але ще є час, тому підіймаємося у сторону Соборної площі, щоб побачити ще що.

А побачити у Каневі дійсно є ще що. Просто Тарасова гора настільки має велике значення, що при слові «Канів», згадується лише одна вона, а все інше відступає у тінь її слави. Коли ж вести мову про культурні пам’ятки міста, то не можна не згадати музей народного декоративного мистецтва, історичний музей, Канівський музей Ветеранів війни та праці, літературно-меморіальний музей братів Вараввів, музей Івана Франка, а також музей-бібліотека Аркадія Гайдара, який загинув на Канівщині у Великій Вітчизняній війні.

14-museum

Музей народно-декоративного мистецтва

І, звичайно, ніяк не можна оминути увагою таку перлину Канева, як Успенський собор. Адже, перша літописна згадка про Канів відноситься до року заснування тут князем Всеволодом церкви святого Георгія, яку згодом і назвали Успенським собором. Побудований у ще за часів Київської Русі у 1144 році, незважаючи на запеклі бої, він вистояв до 1678 року, коли на місто напали турецько-татарські загарбники і підпалили споруду з оборонцями міста у ній. Після того собор довгий час стояв порожнім. Лише у 1810 році було закінчено відбудовчі роботи, після чого собор відновив свою діяльність. Щоправда, після реконструкції його зовнішній вигляд суттєво змінився і нині він нагадує скоріше костел, споруджений у стилі класицизму, ніж православний храм часів Київської Русі. А ще, саме у цьому соборі 20 травня 1861 року на постаменті стояла домовина з прахом Тараса Шевченка.

Коли підіймаємося до собору, застаємо його в риштуванні – зараз він знаходиться на реставрації. А поруч, з оглядового майданчика з меморіалом, присвяченим Великій Вітчизняній війні, відкривається вид на Канівське водосховище і саму Канівську ГЕС, яка звідси видна як на долоні. Таки Канів – це місто оглядових майданчиків, бо з оточуючих пагорбів відкриваються широкі панорамні види, від яких просто дух захоплює.

15-restavration

Реставрація Успенського собору

Але вже важкі вечірні сутінки спускаються на стомлене місто і запалюють жовті вогні у вікнах сірих багатоповерхівок. Ми поспішаємо на міський автовокзал і сідаємо до мікроавтобуса на Київ. Від’їжджаємо, а за вікном пролітають прощальні канівські пейзажі і линуть слова Тараса:

  І мене в сім’ї великій,

В сім’ї вольній, новій,

Не забудьте пом’янути

Незлим тихим словом.

Київ,

2 березня 2008 року.

У творі використано інформацію з наступних джерел:

Івченко А.С. Вся Україна. – Київ: Картографія, 2005. – 656 с.

Шевченко Т.Г. Кобзар. – Київ: Товариство «Знання» України, 1992. – 384 с.

Яковенко Т. Каневе, мій Канів. – Черкаси: Око-Плюс, 2006. – 36 с.

більше світлин з поїздки тут

Advertisements

One thought on “На гостини до Тараса (закінчення)

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s