Через 21 годину і 20 хвилини після нього

… і лишилося нас восьмеро! Більше не зможемо ми звіряти наше місце розташування з Ігоровим GPS-навігатором. Так само, як і медичний досвід другого Ігоря теж доведеться замінити на власні знання. Що не кажи, а наш загін тепер складає лише дві треті від початкової кількості. Якщо тенденція не припиниться, до кінця не дійде ніхто…Та годі сумувати: погода гарна, співзвучна назві самого селища, яке в більшості людей певно асоціюється з винами Сонячної Долини.

59-church

Церква пророка Іллі – пам’ятка Х століття

Від випадкового перехожого дізнаємося, що церква святого Пророка Іллі знаходиться в кількох метрах від нас. Шкода, що хлопці так і не побачать її. Від дороги підіймаємося доріжкою на підвищення і опиняємося прямо перед спорудою. Не дивно, що ми її так довго розшукували і не помітили, коли були вже зовсім поруч. Адже шукали якісь бані, високі дзвіниці, що сяють позолотою і вказують на небесну синь хрестами. А насправді ця споруда на вигляд майже нічим не відрізнялася від інших будинків: невелика, прямокутна у плані, складена з кам’яних брил без будь-якого облицювання і вікон (за винятком маленького на півкруглому виступі в одному кінці). Якби не підказка місцевих, я б ніколи не знайшов цієї пам’ятки архітектури Х століття. До того ж, відповідна табличка висіла у дворі, і з вулиці її просто не видно.

60-illya

Вид на фоні гір

Посидівши на майданчику біля церкви, ми відпочили трохи, а потім вирушили далі на захід. Дорога майже одразу вийшла з кварталів щільної забудови і скоро ми взагалі покинули межі поселення. Перетнувши міст через річку Коз, яка зберегла колишню назву селища, ми відійшли за посадку, що тягнулася вздовж асфальтівки і сіли пообідати.

А потім почимчикували нудні кілометри асфальтівкою під промінням призахідного сонця. Навколо розкинулися виноградники, а самі гори відійшли на кілька кілометрів осторонь. Праворуч простягнулися, мов штамповані і зрівняні під одну висоту, вершинки хребта Токлук-Сирт. З правого ж боку лише вдалині виднілося нагромадження меганомських гір.

61-wine

Нескінчені ряди виноградників

Якось непомітно проминули ми селище Багатівку. Зупинилися лише біля магазинчика, де докупили ще дещо з харчів. Стояли недовго, зате я встиг влізти у зелену липкість свіжопофарбованої автобусної зупинки.

Через кілометр після села асфальтівка зробила поворот на дев’яносто градусів і подалася кудись на південь. Що ж, прощавай твердь цивілізації, привіт, виноградники! Понад трасою плантації з майбутнім вином, огороджені сіткою, але в одному місці я знайшов прохід, і вже хотів повести всіх через нього, як раптом з іншого краю причвалала, бурмочучи, тінь сторожа. Ми пояснили чоловіку, що хочемо просто перейти насадження і далі полізти у гори, тож він відчинив ворота і ми опинилися на ґрунтовій дорозі, що, минаючи виноградники, поспішала до гір.

Поспішили і ми, бо сонечко вже скотилося досить низько і щедро розливалося у золоті, фарбуючи ним все навколо: гори, ліси, виноградники і далекі села. Незабаром дорога привела нас до яруги, через яку було перекинуто стежку. У цьому місці орієнтиром може слугувати доволі просторе приміщення, напіввкопане в землю, темне і вологе. Певно, колись у ньому зберігали виноградну продукцію.

62-house

Теж старовинна споруда

Перейшовши яругу, почали плавний підйом. Стежка ніби траверсувала, прямуючи на захід, але разом з тим поступово підіймалася. Дорога мені сподобалася, і якби не брак часу, тут би можна було милуватися і милуватися навколишніми пейзажами – вид далекий і дуже мальовничий.

Незабаром кут доріжки вирівнявся і неперервний підйом змінився коливаннями: шлях то трохи підіймався, то спускався, то входив у долинку, то вилазив на відріг. Так йдучи, ми й дісталися до запланованого місця – біля джерела Ай-Георгій. Вода у цій місцевості на вагу золота, бо джерел тут мало, а річки всі пересихаючі.

Біля самого струмочка було досить вогко та й затісно, тому ми стали табором, вийшовши стежкою на протилежний край над ущелиною. Галявина тут досить широка, місцевість і за краєвидом, і за своїм виглядом дуже нагадувало місце другої стоянки.

Набравши пляшок, я з Оленою сходив по воду. Схоже, Ай-Георгію теж не солодко живеться. Той струмочок, що перебігав стежку, вище губився десь під опалим листям. Піднявшись дном ущелини ще трохи, ми дійшли до пересохлого водоспадику, під яким у вічній тіні дерев та скель розмістилося невелике озерце з кришталево чистою водою. Джерела так і не знайшли, тому набирали просто з озерця.

Об’єм його невеликий, тож, коли ми набрали всі принесені пляшки, рівень води упав на кілька сантиметрів. Але десь у глибині скелі щось капало, отже, озерце незабаром відновиться. І ті кілька жабок, що боязко визирали з-за камінців на протилежному березі, не залишаться без домівки.

Сьогоднішній табір став меншим за попередній: лише три намети. Та й ті вишикувалися в ряд. Якщо подивитися збоку, то крайній намет закриває від зору наступні, і може здатися, що тут всього одна палатка.

Місце вечері, певно, наймальовничіше з усіх попередніх. Усі гори якось відійшли на задній план і все навколо ніби опустилося. Лінія горизонту відсунулася далеко-далеко. Прямо, вдалині – мис Меганом. Праворуч від нього розкинулося плесо Чорного моря. А внизу навколо – села, села, і вогники так дрібно мерехтять у ранніх сутінках.

Але умиротворення вечері несподівано змінилося на активні дії для порятунку табору. Вийшло так, що, поки ми вечеряли, піднявся вітер. Невеликий спершу, згодом він розійшовся не на жарт. Ми ледве встигли затягнути продукти з вечірнього столу до наметів, як вітрюган взявся ганяти килимки. Зрештою, забрали знадвору все.

Останнє завдання полягало у закріпленні наметів. Сильні пориви вітру вже висмикнули деякі кілочки і мотузки безсило теліпалися у його жорстоких обіймах. Наш з Оленою намет витримував шалені атаки якнайкраще, тому ми пішли допомагати Олексію та Яні, які лишилися удвох в одному великому наметі. Проблема була не стільки у тому, щоб закріпити розтяжки, скільки у тому, що треба не давати дугам прогинатися під поривами вітру. Та поки ми бігали навколо, висмикували і перезакріплювали кілочки, намет піднявся у повітря!..

продовження

Advertisements

2 thoughts on “Через 21 годину і 20 хвилини після нього

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s