Через 0 годин і 0 хвилин після нього

… і ми вийшли. Він залишився позаду. Але ми йшли, не озираючись, бо в сонечка робочий день докотився до завершення, а нам ще треба десь вибратися з села і розбити табір. Поспішаємо дорогою, а магазини закриваються один за одним. Ми ледве встигаємо купити потрібні продукти.

На одній розвилці повертаємо праворуч і скоро виходимо на набережну Отузки, яка, починаючись за Щебетівкою, впадає до моря в Курортному. Річку взято в бетонні стіни, але вона всередині обзавелася власними бережками, огорнувшись у зелену траву з вкрапленнями дерев та кущів.

Так доходимо до самого моря. Тут – ще один жарт: останній місток через Отузку поставлено вже на гальковому пляжі. Просто після якогось паводку русло змістилося на кілька метрі вбік і місточок лишився без потреби.

Місток «посварився» з річкою

Широкою набережною минаємо ряд курортів, що ще дрімають у передсезонних снах. В одному з останніх натикаємося на оазу: невеличкий риночок і кілька ресторанчиків. Зупиняємося, дістаємо пляшки і набираємо питної води: за селом джерел немає.

Берег в околицях Курортного

Минувши останні споруди, вилітаємо на гальковий берег. Зайняті санаторіями території скінчилися, але почалися пагорби – табір не поставити. Лише через кілометр, обігнувши невеликий мис, знаходимо вхід у невелику долину. Скидаємо рюкзаки і йдемо в розвідку. При бажанні, можна поставити намети і на цьому п’ятачку трави біля берега, одначе тут занадто вітряно. Знизу гори здаються суцільними схилами, та все ж йдемо на пошуки кращого місця.

І не даремно! Всього лише через сто метрів вилазимо на широкі горизонтальні галявини. Деякі з них навіть з заглибленнями, порослими очеретами. Тут і затишніше, і ніби тепліше, ніж внизу. Одностайно зупиняємо вибір на одній з галявин і повертаємося по рюкзаки.

Головною проблемою вечора стали дрова. Водою ми запаслися ще в селі, а от з паливом для вогнища довелося помучитися. Всі схили навколо покриті переважно травою. Лише де-не-де зеленіють невеликі деревця. Сухих гілок катма, а ті що є, так з такими гостряками, що просто не можливо виламати, щоб не поколотися. Отже, на пошуки дров вийшли чи не всім табором.

Прочісували схили, балки, навіть на пляжі шукали. А що – часом, пройшовши гальковим берегом, можна знайти набагато більше горючих матеріалів, ніж у глибині суші. Море часто викидає на берег обтесані залишки дошок, гілок, навіть цілих дерев. Усе це за день висихає під палючим південним сонцем і стає готовим до вживання табірним полум’яним товаришем.

Вечір відзначився ще й колективними походеньками до моря. Тепер до нього менше ста метрів, а не два кілометри, як було в минулому таборі. Тож бажаючих сходити послухати шум прибою побільшало. Ходили вже як стемніло, адже сьогодні взагалі пізно стали. Брали з собою ліхтарики. На березі темно, море, небо і берег зливаються в єдиній чорноті. І лише білі цятки ліхтариків бігають навколо, освітлюючи метри гальки попереду.

Тоді не купався, здається, ніхто. Але зранку погода сама запросила в гості до моря. Стояв сонячний лагідний ранок. Вітер стих. Яке задоволення, прокинутися, вилізти з намету і, схопивши рушника, спуститися до берега, зайти у воду під лагідний шепіт хвиль!

Скелястий берег

Проте не таким лагідним виявилося занурення. Оманливо тепле повітря навіть натяком не вказало на те, що чекає під водою. А там на нас чатувала крижана солона вода, що сотнями гострих голочок впивається одразу в усі частини тіла і безжально стискує груди, що вдихнути неможливо. Я не витримав більше хвилини, кинувся на берег. Але де там! Кругла слизька галька зрадливо ковзала, а хвилі валили з ніг, не давали змоги йти рівно і доводилося виповзати на берег накарачках.

Виліз, розпластався на килимку. Все, наплавався! Цьогорічний купальний сезон відкрито, тепер можна і позасмагати, подивитися на морські пригоди інших. Кожен це робив по-своєму: хтось так стрімко, як я, хтось, ухаючи і хекаючи, намагався протриматися у цій морозилці більше часу. А Сергій з Ігорем навіть відзняли своє героїчне купання на відео. Таки море на початку травня – це щось!

Після купання заходилися за табірними справами: готували сніданок, збирали речі, складали намети, збирали урожай з шкарпеткових дерев. Не чули про такі? Вони ростуть біля табору, який знаходиться поруч з водою. Попередні ночі в нас її було небагато, а тепер – ціле море. Тому випрати різні дрібнички – вже не проблема.

Наш табір

Під час сніданку вирішували плани на наступні дні. Частина хлопців, побачивши його, вирішили вже повертатися додому. Інші ж мали йти берегом на захід, через Сонячну Долину і далі. Ігор з  Володимиром захотіли супроводжувати нас до цього селища, в якому сподівалися зловити авто до Сімферополя, де на них чекала залізниця. Сергій же з іншим Ігорем вирішили не ризикувати і добиратися до вокзалу від Курортного, до якого звідси всього кілометр ходу. Тож, після сніданку вони зібралися раніше за нас, попрощалися і подалися своїм шляхом. І лишилося нас десятеро…

далі буде