Крізь гори до моря (початок)

З 7 по 11 травня 2010 року наша група здійснила туристичний похід від Сімферополя до Ялти. Маршрут розпочинався з південних околиць столиці півострова, тягнувся на південь, огинаючи Кримський Природний Заповідник, підіймався на Ялтинську яйлу і звідти спускався до курортного міста. Без поправки на зміну висоти довжина шляху за планом складала 69 кілометрів. Для орієнтації на місцевості використовували компас і «Атлас по гірському Криму» (видання 2-е, 2008 року; придбаний у минулому році на залізничному вокзалі Сімферополя).

Запланований маршрут мав вигляд:

01-list

У мандрівці взяло участь 10 осіб. До Сімферополя їхали з різних міст: Києва, Харкова, Сум та Олександрії. Зважаючи на відмінність у часі прибуття (основна частина групи була на вокзалі вже о пів на сьому ранку, останні приїхали о пів на дванадцяту), вирішили провести невелику прогулянку містом. Поснідали, здали рюкзаки у вокзальну камеру схову (у будинку праворуч від виходу з підземного переходу під коліями; вхід з боку перонів) і вирушили у путь.

Для більшості туристів, які приїжджають на відпочинок в Крим, Сімферополь є скоріше перевалочним пунктом, де подорожні пересідають з потяга на місцевий автотранспорт і їдуть собі далі. Тому цьому місту приділяють замало уваги. А даремно. Наступного разу не пошкодуйте кількох годин часу і прогуляйтеся його затишними вуличками і тінистими скверами.

Головною метою нашої мандрівки стало відвідування руїн старовинного міста Неаполя Скіфського. Життя у цьому укріпленні вирувало з ІІІ століття до нашої ери і до ІІІ століття нашої ери. Від тих часів дісталися лише залишки фундаментів споруд, між яких найкраще зберігся мавзолей царя Скілура. Саме його фотографія прикрашає всі описи древнього містечка, які можна знайти в Інтернеті. Про відсутність інших об’єктів для фотографування всюди скромно мовчать. Хоча, не виключено, що залишків фортеці було значно більше до початку масового заселення Криму у ХІХ столітті, коли історичні камінці розбиралися на звичайні будматеріали.

02-silur

Мавзолей Скілура на території Неаполя Скіфського

До археологічного заповідника від вокзалу можна доїхати тролейбусами № 4, 6 або 12. Проте, зважаючи на невелику відстань (близько 4 кілометрів) і кілька годин вільного часу, ми пішли пішки. Вирушили в дорогу о 8.50. Перша ділянка шляху пролягала сквером імені Леніна. Пофотографувалися з однойменним пам’ятником з боку вокзальної площі, знайшли чимало цікавих скульптурних мініатюр з бетону та дерева у глибині скверу. Після виходу з зеленої зони продовжили рух у тому ж напрямку вздовж вулиці Рози Люксембург. Архітектурна забудова тут зустрічалася різних років, але переважали досить красиві споруди початку ХХ століття. У колишньому сквері Перемоги натрапили на відбудову храму Олександра Невського (в честь якого має бути перейменована і вулиця Рози Люксембург). Більша частина будівельних робіт вже виконана і з-за зеленого паркану добре видно білі стіни церкви і бані з золотими хрестами.

За кілька хвилин потрапили ще до одного скверу. Попри відносно малі розміри, він був просто нашпигований різними цікавими речами, з якими просто не можна не пофотографуватися. Входячи до цього скверу, здається, ніби потрапляєш на виставку виробів з кованого металу. Причому, ковані тут не лише експонати, а навіть такі, здавалося б, прозаїчні речі, як лавки чи дошки оголошень.

03-banch

Кована лавка у сквері поблизу Радянської площі

Після скверу одразу потрапили на кругову Радянську площу, яку перейшли підземним переходом по діагоналі. На виході з-під землі зустріли ще один цікавий об’єкт – кінотеатр Сімферополь з колонадами по краях і акуратно підстриженими деревами попереду. Йдемо далі на південний схід. Цього разу паралельно вулиці Леніна (не плутати з бульваром Леніна, який простягнувся вздовж скверу Леніна з пам’ятником Леніна біля вокзалу). Ліворуч розкинулися алеї міського парку, в глибині якого протікає головна річка міста – Салгир.

На наступній розвилці продовжили рух вулицею Леніна. Але краще піти паралельною, що спускається ліворуч. Саме нею ми поверталися назад. Якщо ж піти вулицею Леніна далі, як це зробили ми, то вже перед самою територією заповідника доведеться трохи поблукати кварталами приватної забудови. В кінцевому результаті нам все рівно довелося вийти на вулицю, що йшла нижче і вже з неї підійматися на пагорб, де знаходяться давні руїни.

Отже, о 9.50 ми потрапили на простори заповідника. Так, саме простори, бо він розмістився на широкій горі, що з кількох боків обривається прямовисними скелями. Блукаючи зеленими пагорбами бачиш, як все місто залишилося десь унизу. До того ж, таке дивне враження: тут скелі і каміння – а там, зовсім поруч, місто і рівнина. Ніби потрапляєш на оазис часу.

Крім скель цікаво було подивитися на мавзолей Сілура. Схоже, його реставровували, бо на противагу навколишнім руїнам він виглядає занадто цілим. У ньому збереглася стеля, сходи, майже непошкоджені стіни і отвори вікон і дверей правильної прямокутної форми. А ще різні неприємні запахи – адже об’єкт не охороняється. Розповідають, що насправді тут є більше цікавих речей, але через відсутність коштів археологи їх просто закопали назад. Хто знає, можливо ці пагорби і кургани на плато ховають у собі не менш цікаві споруди, ніж мавзолей.

04-neapol

Вид зі скелі Неаполя Скіфського на Сімферополь

Об 11.30 з невеликим запізненням до Сімферополя прибули останні учасники нашої групи. Ми забрали рюкзаки з камери зберігання і тут же, на вокзальній площі, сіли у тролейбус, щоб виїхати з міста. Наш маршрут мав розпочатися з південного виїзду з Сімферополя, тому ми покинули транспорт на першій же заміській зупинці – Лозове-1. Сюди можна потрапити як приміським тролейбусом №1 «Сімферополь-Перевальне», так і міжміськими №51 «Сімферополь-Алушта» або №52 «Сімферополь-Ялта». Інтервал руху – 10 хвилин. Крім того, можна скористатися автотранспортом, якого на вокзальній площі теж чимало.

О 12.35 у повному складі і з усім спорядженням вийшли на маршрут. Від тролейбусної зупинки на захід відходила гарно наїжджена дорога, якою ми й попрямували. Скоро вона влилася в асфальтівку, якою ми дійшли до водосховища. Тут містилася кінцева зупинка приміського автобуса. По дамбі перейшли на інший берег і продовжили рух дорогою далі на схід. У селі Петропавлівка на розвилці, де встановлено пам’ятну дошку про уродженця села Федоренка Михайла Олексійовича (судді міжнародного класу із парашутного спорту, рекордсмена зі стрибків з парашутом), повернули праворуч і піднялися ґрунтівкою на пагорби. Саме тут містився перший цікавий об’єкт нашої мандрівки – Петропавлівський палеовулкан.

Саме так, у прадавні часи в околицях Сімферополя діяли потужні вулкани. Згодом вони згасли, за мільйони років зруйнувалися, але їхні основи ще й досі можна роздивитися. У стінах кар’єрів над Петропавлівкою навіть неозброєним оком можна побачити закам’янілі  рештки лави. Ці релікти настільки цікаві, що тут неодноразово проводилися геологічні зльоти.

05-lava

Закам’янілі округлі залишки лави у Петропавлівському кар’єрі

О 13.20 ми зійшли з дороги і між дерев, яких на цих відкритих пагорбах досить мало, на затишній галявинці стали на обід. Після їжі ходили дивитися на кар’єр і залишки палеовулкану. Десь поруч періодично гриміли машини: схоже, частина кар’єрів і досі використовується.

Відпочивши, спустилися до села і від меморіальної дошки пішли дорогою далі на захід. Продовжуючи рухатися паралельно руслу річечки, незабаром досягнули перехрестя з асфальтівкою. Повернули ліворуч і за мостом потрапили до ще одного села – Українки. Асфальтівка вивела до центральної площі, де міститься кінцева зупинка приміських автобусів. Перетнувши село, дорога повела вгору на південь.

Асфальт закінчився ще в селі, тож тепер ми крокували широкою ґрунтовою дорогою. Навколо розкинулися поля, розмежовані лісосмугами. Деревця у посадках ще безлисті, тому від палючого сонця захисту ніякого. В цей день у багатьох з’явилася перша засмага.

Дорога підіймалася вгору, а далі вела у сусідню долину. У найвищій точці у сітчастій тіні ще безлистих дерев ми зробили привал. З цього місця відкривався гарний вид як на села на півночі, увінчані Сімферопольськими багатоповерхівками на обрії, так і на гори на півдні. Лише тепер стало видно, що з наступної долини нарешті починаються ліси, де можна буде сховатися від сонця. Над широкими просторами невисоких гір вдалині поставали півторатисячники головної гряди Кримських гір, від яких відокремився гарно впізнаваний профіль хребта Чатирдаг.

Після короткого відпочинку почали спуск. Схил пагорба став крутішим, тому дорога повела невеликим серпантином. На дні долини побачили ще одне водосховище, відмежоване дамбами з двох боків – неначе вирізаний шматок широкої ріки. За ним розкинулося останнє на нашому маршруті село Клинівка. Перейшовши дамбою на той берег, піднялися у село і о 15.50 опинилися на його південній околиці. Далі на південь у сторону лісу попрямували ґрунтовою дорогою.

06-klynivka

Ставок біля Клинівки

Дорога вивела на гребінь пагорбів, що розділяв дві долини. І візуально, і за картою було видно, що з боку цієї долини він безлісий, а з боку наступної – весь покритий лісом. Тут стався перший різнобій з картою. Згідно з нею, дорога мала перетнути гребінь у сідловині і одразу ж піти на спуск в ліс. Проте, наш шлях вивів на вершинку на південний захід від сідловини. З-за дерев я роздивився обриси дороги внизу, але пройти до неї крізь зарості вже не було можливості. Тож я вирішив шукати наступний спуск в долину.

Після того, як дорога досягнула вершини пагорба, вона повела у напрямку гребеня, залишаючи ліс ліворуч і поля праворуч. Трохи спустившись нею на південь у сідловині, я знайшов дещо заросле відгалуження у потрібний бік. Пішли ним. Після входу до лісу стало видно, що дорога досить добра, крім того, вона спускалася у потрібному напрямку.

Скоро дійшли до низу долини, де паралельно річці пролягала гарно наїжджена ґрунтова дорога. Ми знову на маршруті. На північ по обидва боки від ріки простягнулися галявини, як і намальовано на карті. Пішли ґрунтівкою на південь. Деякий час навколо знову все вкривав ліс. Проте, на відміну від дороги, якою спускалися в долину, від цієї дерева ніби відступилися і зверху завжди було видно небо.

О 16.55 знову почалися галявини. Судячи за картою, ми дійшли до туристичної стоянки Джалман. Як і показано на карті, тут сходяться дві долини, щоправда, пересихаюча річка, що впадає з західного боку, таки вся пересохла. Натомість в джалманському струмку вода текла холодна і чиста, тож ми нарешті змогли втамувати спрагу, адже до цього на нашому шляху всі річки текли через села і вода навіть на вигляд не викликала довіри.

За планом наступні 9.5 кілометрів шлях пролягав горами, де не було джерел. Саме в кінці цього відрізку за планом мав бути табір. Але через ранкове очікування останніх учасників походу, ми вийшли на маршрут години на чотири пізніше. А тепер до настання темряви ми б не встигли подолати ці 9.5 кілометрів. Тому вирішили стати на ночівлю тут, а непройдений відтинок шляху надолужити завтра зранку.

Пройшовши ще сотню метрів вище по течії, стали на затишній галявині, де вже лежала готова купа камінців для кострища. Наш табір було не видно з ґрунтівки, місцевість рівненька, захищена з усіх сторін деревами, та ще й річка під боком – чого можна бажати кращого для місця стоянки!

До речі, посеред галявини від центральної дороги відгалужується ще одна, досить добре наїжджена, але не позначена на карті. Ця побічна дорога прямує в джалманську балку, з якої витікає однойменний струмок. Поки ми стояли табором, чули, як нею двічі проїжджали машини.

За перший день ми подолали 11.5 кілометрів шляху за 4 з половиною години. Це без урахування 8-кілометрової прогулянки Сімферополем, коли ми ходили без наплічників. Більшість сьогоднішнього шляху припала на відкриту місцевість з добрим дорожнім сполученням, частково асфальтованим, і чотирма населеними пунктами (Лозове (Ескі-Орда), Петропавлівка, Українка (Курці) та Клинівка (Кисек-Аратук)). Лише останні 2.5 кілометри ми йшли лісовими дорогами.

Зважаючи на непройдену частину шляху, наступного дня встали відносно рано – о 6.00. А вже о 9.30 вийшли на маршрут. Перші півтора кілометри дорога підіймалася на хребет Кайрак-Таш. На початку підйому місцевість ще була частково відкрита і на деякий час стали видні далекі гори на півночі. Та скоро знову все закрили дерева, під покривом яких ми йшли до самого вечора.

07-we

Підйом на хребет Кайрак-Таш

Піднявшись на хребет, якось непомітно проминули першу вершину (619 м.) і зупинилися лише на горі Брусок (612 м.). Тут на схід відходила якась напівзаросла дорога. Я пропустив, коли ми проминули першу гору і тепер трохи вагався, чи це відгалуження нам потрібне. Зрештою, розвідка показала, що слід і далі йти гарною дорогою, тож цей манівець (не зображений на карті) так і лишився без нашої уваги.

Наступні кілометри пройшли легко, без привалів. Карта цілком адекватно відображувала місцевість і я лише про себе відзначав проходження контрольних точок: гора Другий Алантин (626 м.) і розвилка за нею, гора Беш-Орту (731 м.) і розвилка перед нею, гора Урта (682 м.). Після Урти шлях став втрачати висоту і о 12.45 ми вже спустилися до річки Мавля поруч з туристичною стоянкою Оленяча (де за планом мала бути попередня ночівля). Щоправда, останній відрізок шляху дорога значно втратила в якості і в мене часом виникали побоювання, що вона може взагалі розпорошитися.

Вздовж Мавлі пролягала гарна ґрунтівка, час від часу перетинаючи русло ріки. Нею ми й пішли у західному напрямку. На місці першого броду, який виявився одразу після досягнення дна долини, вода ще текла, але через кількасот метрів річка пересохла.

О 13.10 досягли ще кращої дороги, що пролягала вздовж дна долини річки Кача, куди впадала Мавля. На місці розвилки стояв пам’ятник загиблим у роки другої світової війни. Поруч у тіні дерев розмістилися столик і лави для відпочинку.

08-monument

Пам’ятник загиблим у Другій світовій війні

За картою протилежним краєм долини пролягала паралельна дорога. Нам потрібно було пробратися до неї. Але крізь густі зарості не було видно, як туди перейти. Тож ми пішли вниз по течії ґрунтовою дорогою, шукаючи переправи на той бік. Через сімсот метрів шлях роздвоївся: кращий пішов дещо правіше, а ліворуч, ближче до річки, пролягала заросла дорога. Пройшовши ще кількасот метрів я зрозумів, для чого була ця розвилка. Ми дійшли до місця, де річка вигинаючись, робить петлю і підмиває крутий берег. Урвище вже дісталося і до цієї дороги, тому було прокладено альтернативу, яка пішла лівіше.

продовження

Advertisements

3 thoughts on “Крізь гори до моря (початок)

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s