Крізь гори до моря (закінчення)

О 9.50 вийшли на сідловину між гірським масивом Кермен-Басман та відрогом Ялтинської яйли, по якій далі мали йти. Перевал виявився досить широким і просторим. Ліс у цьому місці складають високі дерева зі слабким підліском, тож площадка для великого табору просто ідеальна. Недарма саме тут я початково запланував місце ночівлі. Щоправда, русло річки Тамардах виявилося пересохлим. Проте, п’ятсот метрів на захід під скелею Сари-Хая на карті позначене резервне джерело.

Після проходження долини пересихаючої річки Тамардах розпочався черговий етап підйому, який виявився практично неперервним до самої вершини. До того ж, проминувши висоту в 1000 метрів, ми потрапили у дощову хмару. Шлях, крутячись, дерся вгору, з неба лився надокучливий дощ, через туман не було видно дорогу попереду, а за деревами обабіч не проглядалися ніякі краєвиди. Коротше кажучи, підйом вийшов у кращих традиціях підготовки до екстремальних подорожей.

О 10.45 дісталися до нижнього краю яйли, що знаменувало підкорення вершини Утч-Таш (1231 м.). Скоро ліс відступив остаточно і ми лишилися один на один з дорогою, що прямувала відрогом поміж трави, каміння та одиноких сосон, закутаних у суцільну хмару. З виходом на відкриту місцевість кут підйому зменшився, але не зник зовсім; шлях випрямився і йшов угору майже рівно. Дощ припинився, але біла імла стала ще густішою, скоротивши видимість до мінімуму. Шкода, звичайно. Адже зараз мали відкритися шикарні краєвиди на північ та схід. Саме ці відроги і яйлу ми змогли гарно роздивитися напередодні, коли під палючим сонцем спускалися в долину річки Кача.

Не маючи змоги милуватися краєвидами, насолоджувалися місцевими пейзажами. А вони були не менш фантастичними, ніж могли б бути панорами. Так, місцями дорога цілком йшла закована у каміння без будь-якої рослинності з грізними каменистими виступами по краях. А потім флора перемагала і весь простір навколо – скільки можна було побачити у тумані – вкривавсь фіолетовими, жовтими, синюватими і білими плямами гірських квітів. Найбільше бачили різноколірних фіалок та примул, хоча траплялося чимало й інших красунь.

14-violets

Фіалки на кам’янистих схилах яйли

О 12.10 з імли ліворуч визирнула величезна скеля – Джамбек-Бурун. Саме завдяки її гострому вершку гору Кемаль-Егерек здаля можна відрізнити від інших вершин на яйлі. Край дороги навпроти скелі зустріли двох велотуристів, що саме обідали. Ми ж вирішили зробити обідній привал на вершині, до якої звідси залишалося п’ятсот метрів майже непохилої дороги.

О 12.25 підкорили найвищу точку нашого маршруту – вершину гори Кемаль-Егерек (1529 м.). Вона є першою за висотою серед відкритих для вільного відвідування і четвертою за висотою в Криму. Інші три (Роман-Кош (1545 м.), Демір-Капу (1540 м.) та Зейтин-Кош (1534 м.)) знаходяться на території Кримського Природного Заповідника, що залишився східніше від нас.

І тут на кілька хвилин хмари навколо ледь розійшлися і окрім металевої конструкції тріангулятора, що позначав вершину, ми змогли нарешті побачити схили сусідніх гір і скелю Джамбек-Бурун на півночі. Але за кілька хвилин все знову загорнулося в білу імлу і навіть пішов дощ. Так, у густій хмарі, що плакала на долю, ми й пообідали.

15-dinner

Обід у хмарах

Наступні кілометри рухалися яйлою у суцільній хмарі. Єдиним орієнтиром залишилася наша ґрунтівка, яка вірно вела нас на південь. О 13.40 вийшли на яйлинську трасу, що проходить всі яйли з північного заходу на південний схід. Рухатися нею дуже просто, бо вздовж яйл перепади висот дуже незначні.

О 14.20 дійшли до розвилки з відгалуженням на вершину гори Джунин-Кош (1410 м.) з подальшим продовженням на хребет Баланин-Каяси. Але ми пішли далі прямо. Після обіду ми плавно скинули вже більше сотні метрів висоти і нарешті почали виходити з шару хмар. Принаймні, тепер горизонти розширилися і стало видно кам’янисті пагорби яйли і масиви хвойних насаджень. Фотографії стали більш змістовними.

Рівно о третій дня підкорили ще одну вершину на яйлі – Джади-Бурун (1422 м.). За кількасот метрів до неї дорога вперше підійшла до південного краю яйли і крізь клапті хмар ми нарешті змогли побачити морське побережжя десь далеко внизу. Коли ж піднялися на гору, хмари знову заволокли все навколо і стоячи поруч з велетенським хрестом ми могли бачити лише вертикальні скелі, що спадали у безодню.

16-rock

Дорога понад прірвою

Проте далі дорога йшла понад краєм прірви вже майже постійно, тож ми час від часу могли знову бачити широкі краєвиди внизу. Звичайно, найбільше зачаровувала саме Ялта, яка через густі розсипи білих будинків легко вгадувалася з-поміж інших прибережних поселень. Надійним орієнтиром міста був мис Іоана, який чітко був видний навіть звідси.

Після кількох сотень метрів спуску по проходженню непомітної вершини гори Лапата (1406 м.) край дороги помітили нову кам’яну пам’ятну дошку, що сповіщала про трагічну загибель на цьому місці в ніч з 20 на 21 жовтня 2004 року трьох туристів. Їхня група у складі 11 осіб мала радіальний вихід з селища Многоріччя на Великий Кримський каньйон та Ялтинську яйлу. Але вони не встигли спуститися з яйли і без наметів та теплих речей вночі не витримали холоду. Безперечно, був винен керівник групи, який придумав цю дику радіалку в 40 кілометрів завдовжки з 800-метровими перепадами висоти для групи непідготовлених студентів.

О 15.45 через шістсот метрів після Лапати почали спуск з яйли. Здається неймовірним, що можна зійти з яйли між цих прямовисних стель. Але місцями трапляються підходи, через які звичайний пішохід без будь-яких навичок зможе спуститися чи піднятися. Йдучи яйлинською дорогою такі спуски не завжди помітиш, бо відгалужень доріжок до них не завжди видно. Лише за допомогою карти я дізнався, що тут має бути прохід і тому майже одразу його знайшов.

Спуск спершу був досить стрімким. Але досить скоро кут схилу став більш плавним, ми ввійшли до лісу з високих і товстих (у кілька обхватів) буків та сосон. Схоже, що їм років і років. Ніде більше я не бачив такого скупчення столітніх велетнів.

О п’ятій вечора стежка вивела на несподівано рівну і велику галявину. Вона здавалася особливо неочікуваною після досить стрімкого спуску. Але лиш звідси ми вперше змогли озирнутися і побачити ті скелі, з яких спустилися. Скільки я не дивився, так і не міг віднайти серед неперервної, здавалося, сірої велетенської стіни той невеликий прохід, крізь який ми покинули яйлу.

17-wall

Вид з галявини на скелі, з яких ми спустилися

З галявини пішли вже ґрунтовою дорогою. Майже одразу проминули розвилку, де вибрали той шлях, що відходив праворуч, дорога ліворуч повела всередину урочища Комбопло. Після цього почався затяжний серпантинний етап. Його верхні кільця не покриті лісом, тому частину дороги легко прослідкувати навіть на супутникових знімках. Яку відстань ми подолали за наступні години, я так і не зміг підрахувати. Весь цей шлях ми рухалися широким серпантином, що носив нас по схилу від одного краю до іншого. А на карті натомість показана була гладенька пряма, що просто сповзала донизу.

Скоро схил став менш прямовисним і почали траплятися скорочення. Замучені постійними поворотами, ми стали користуватися цими доріжками. Можливо саме тому пропустили поворот у сторону ріки Люка. За картою дорога тут була одна і вела вона до Люки, звідки ми могли спуститися до джерела Алуня, де мали намір заночувати. Але насправді тут виявилася ціла мережа доріг, тож ми втратили намічений на карті шлях.

Серпантин вивів нас майже до річки, що витікала з урочища Комбопло. Її вод ми не бачили за деревами, але вже виразно чули, коли натрапили на чергову розвилку. Головна дорога йшла далі на схід на зустріч з річкою. Ми ж повернули на південь по менш наїждженій дорозі. Відразу далося взнаки те, що якість шляху погіршилася – зникла його «прямість» як горизонтальна, так і вертикальна. Але, принаймні, загальний напрямок зберігався і вів нас у напрямку джерела Алуня.

О сьомій годині звалилися на якусь траверсну дорогу, досить добре наїжджену. На ній в кількох місцях було видно кінський послід, а десь за деревами внизу прозирали будиночки. Схоже, це одна з кінських трас. На карті позначена лише Кизил-Кайська, що пролягає протилежним берегом ріки. Але не виключено, що їх тут більше.

Йдемо на південний захід. За кілька хвилин перетинаємо долину пересохлого русла. Скоріш за все, це була ріка Люка. Тільки ми її перетнули значно нижче, ніж мали, бо шум води річки з Комбопло, з якою вони зливалися, було чути досить близько.

Через сотню метрів знову надибали розвилку. Вибираємо нижню дорогу і скоро виходимо до джерела з невеликою рівною площадкою біля нього. У цьому місці знову розмістилося розгалуження і дорога досить рівна та широка. На годиннику 19.30 і наступає темрява, тому вирішуємо зупинитися на ніч тут. Поки частина учасників розставляє намети і готує вогнище, кілька інших ідуть на розвідку. Виявилося, що на п’ятдесят метрів нижче знаходиться невелике озерце з чисельними слідами кострищ, але дуже засмічене і без достатньо великої площадки, що б вмістила наші чотири намети. На карті у цих місцях показано лише одну водойму подібного типу – Ванну Діани. Дуже схоже, що це вона і є. Інша розвідгрупа сходила далі дорогою і принесла приємну новину, що за двадцять хвилин ходу ліс закінчується і починаються виноградники, до яких впритул підходять Ялтинські околиці. Але через досить похилі схили гір навколо, кращого місця для нашого табору не знайшли, тож палатки поставили просто посеред дороги.

18-camp

Наш табір на дорозі

Наступного ранку почали збиратися десь о пів на сьому. Через півгодини з інтервалом у 15 хвилин до нас навідалися три пари з собаками. Вони просто прогулювалися і крайньою точкою їхньої прогулянки було наше джерело. Звичайно, наші намети посеред дороги їх вразили і, хоч вони їм не заважали пройти, все ж гості розповіли, що тут стояти недобре. А один повідомив, що за десять років вперше таке бачить. Як би там не було, але після вигулювачів собак нас більше ніхто не турбував і о 9.20 ми спокійно вирушили в дорогу.

Як і передбачалося, за двадцять хвилин дійшли до виноградників. Від них спустилися ліворуч до річки Бал-Алма, за якою потрапили у дачний масив. Та через кілометр шлях вивів нас до Ялтинської окружної. О 10.10 ми вже крокували поруч з густим потоком автомобілів, що пролітали повз нас в обидва боки. Знову розпочався дощ, який поливав нас водою весь час, що ми провели у Ялті.

19-terraces

Тераси з виноградниками над Ялтою

О 10.30 дійшли до автовокзалу. У тролейбусних касах купили квитки до Сімферополя і, залишивши рюкзаки у камері схову, подалися до набережної. Місто виявилося багатолюдним, з чисельними торговими палатками і відвідувачами. Хоча таких рюкзачних туристів, як ми, я не зустрів.

О 13.18 сіли на тролейбус і вже за дві з половиною години були в Сімферополі. Дорогою не вдалося роздивитися види, бо все побережжя і гори були закутано у білі хмари, з яких час від часу лився дощ. З тролейбусним переїздом закінчилося наше спілкування з горами.

Реально пройдений шлях виявився в кількох місцях відмінним від запланованого. Розбіжності виявилися на ділянках річка Кача –  хребет Азапсин-Сирт, туристична стоянка Фінарос – туристична стоянка Кермен, урочище Комбопло – місто Ялта. Також невелика відмінність була у спуску в долину річки Джалман. Загальна ж довжина пройденого склала 74.5 кілометри. До цього можна окремо додати 13 кілометрів прогулянок Сімферополем та Ялтою без наплічників. Всього на переходи витратили 35.25 годин часу і 4.5 години на прогулянки. Середня швидкість під час походу – 2.11 кілометрів на годину. Хоча вона сильно залежала від характеру шляху і фізичного стану групи, і коливалася від 1.5 до 4 кілометрів за годину.

Весь маршрут складався з двох частин різного характеру. До обіду на Качі (третій день) ми підіймалися у невисокі гори, з перепадом висот від долин до вершин  300-700 метрів з поступовим підняттям рівня низин (від 300 до 500 метрів). Всього було 5 значних підйомів і 5 значних спусків, що чергувалися кількакілометровими переходами вздовж річок або хребтів, коли висота змінювалася несуттєво. У другій половині походу ми штурмували яйлу, до того ж погода змінилася з безхмарної спекотної на хмарну дощову. Від Качі до Кемаль-Егерека ми монотонно набрали понад 700 метрів, які після переходу яйлою стрімко скинули, спустившись до околиць Ялти.

Щодо групового спорядження, ми мали 2 двомісні та 2 тримісні намети, два 7-літрові казани, пилку і сокиру. Разом з харчуванням воно склало близько 72 кілограмів ваги, яку ми розділили на сімох (три дівчини, що були з нами, несли лише власні речі).

Харчування в поході було триразовим, крім того двічі на день для відновлення сил видавалися сухофрукти (чорнослив, курага, фініки, родзинки).  Обіди були «холодними» (хліб, ковбаса або сало, паштети або рибні консерви, огірки або редиска, зелень, соуси), а на стоянках мали повноцінну їжу: суп (крупа (гречка, пшоно або пшенична), картопля, тушонка, засмажка), каша (аналогічно, але більше крупи і без картоплі) або макарони, залишки сала і  ковбаси з обіду, овочі, хліб, соуси, чай з печивом та згущеним молоком. Оскільки на шляху не було жодного населеного пункту, всі продукти (50 кілограмів) були закуплені вдома: 10.5 кілограмів хліба (переважно чорного), 8.8 кілограмів тушонки (свинина, яловичина), 4.5 кілограми рибних консерв (переважно сардин), 4 кілограми печива (простого типу «до кави» і з різною начинкою типу «день і ніч»), 3 кілограми макаронів, по 2 кілограми сала, огірків і редиски, по 1.6 кілограмів сухофруктів, гречки, пшона та пшеничної крупи, по 1.5 кілограми ковбаси та картоплі, 1.25 кілограмів соусів (на майонезній та томатній основах), 1.2 кілограми паштетів, 1.12 кілограмів згущеного молока, 0.5 кілограмів засмажки, 0.4 кілограмів чаю (чорного і зеленого), 0.2 кілограми солі, та по 0.1 кілограму спецій та цукрозамінника. Після походу з цього всього залишилася лише частина солі та трохи крупи. Їжі загалом вистачало, тільки відчувалося, що взяли замало соусів.

21-breakfast

Наш сніданок

З медичних засобів під час походу найбільшим попитом користувалися пластирі, у тому числі бактерицидні, якими активно боролися з натертостями на ногах. Також пішли у хід бинти (і еластичні) для вирішення проблем з суглобами. Ну, і звичайно ж, ще однією проблемою стали кліщі, яких ми знаходили групами. Непрохані гості були, як правило, дрібними і слабкими, але досить численними.

Стосовно фінансових витрат, похід вийшов одним з найдешевших з усіх попередніх. У розрахунку на одного учасника сумарні витрати склали 299 гривень, з яких 162 гривні пішли на залізничний транспорт, 106 – на харчування (гривня в гривню збіглося з наперед розрахованим числом, хоча під час купівлі були різні відхилення від списку), 18 гривень – на місцевий транспорт і 14 – на камери зберігання.

Світлини з походу

Advertisements

2 thoughts on “Крізь гори до моря (закінчення)

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s