Поїздка в Низи

Є під Сумами таке селище – Низи. Воно знаходиться не лише нижче за течією Псла, який протікає і через Суми, але й у широкій низовині, за що й отримало свою назву. Низи є одним з найстаріших населених пунктів регіону, оскільки його заснував ще у 1662 році козацький полковник Герасим Кондратів. До речі, саме він разом з іншими козаками білоцерківського полку спорудив укріплення, з трьох боків оточене природними рубежами – річками Псел, Сумка і Стрілка, – яке пізніше перетворилося на місто Суми. Тож не дивно, що вчорашню велопрогулянку ми присвятили відвідуванню саме Низів.

Вирушили в дорогу о 9.15. Погода була як на замовлення – все небо заволокли легкі хмари, що не пропускали прямих сонячних променів. А всього через півгодини після повернення (о 12.45) хмари розійшлися і розпочалася справжня літня спека.

Наш 46-кілометровий маршрут мав краплеподібну форму. Спершу ми їхали на південний захід, потім зробили велику дугу в східному напрямку з Низами у найпівденнішій точці і поверталися до Сум з південного сходу. З міста виїжджали лебединською трасою. На дванадцятому кілометрі повернули праворуч і одразу потрапили з полів до володінь Низівського лісництва, про що сповіщав стенд край дороги. Після цього на одному подиху промайнули найшвидшу частину шляху – стрімкий спуск асфальтівкою. Саме тут ми розвинули найбільшу швидкість – 50 км/год! Ті, хто знайомі з якістю асфальтівок місцевого значення, зрозуміють, який це був екстрим.

Наступні кілометри шлях повів низовиною без будь-яких пагорбів і ми без пригод досягли самого Псла. Переїхавши довгий міст, потрапили до мети нашої поїздки – селище Низи. Перш ніж потрапити у цент, дорога неквапом обійшла великі промислові квартали – єдиний місцевий завод – з виготовлення цукру. Трохи згодом я розповім про нього більше.

Отже, справившись з місцевими вибоїнами (чомусь траса, заходячи в населені пункти, зовсім втрачала у якості, хоча між полів вона була рівненька, як стріла), нарешті дісталися до центрального майдану. Про те, що це одне з центрових місць селища свідчило чимало речей. По-перше, посеред площі, з якої в три боки розходилися шляхи, стримів металевий стовп з кріпленнями для гілок – скелет новорічної ялинки . А по-друге, всі три цікаві об’єкти, які ми мали намір оглянути, містилися у безпосередній близькості звідси.

Церква ХІХ століття

Першим, що привернуло нашу увагу, стала церква, побудована у другій половині ХІХ століття – одна з найгарніших старовинних споруд селища, що збереглася до наших часів. Тривалий час вона стояла у руїнах. Але менш, ніж десять років тому, будівлю відреставрували: було відбудовано дзвіницю, покладено нову покрівлю, проведено внутрішні роботи. Ми потрапили якраз на час служби і всюди було повно людей. А ще – велосипедів – основного місцевого транспорту. Для них біля огорожі навіть поставлено підставки для паркування.

Внутрішнє оздоблення храму

Через дорогу від церкви зеленіє парк. Парадний вхід з колонадою також виходить на майдан. Сам парк і розкішна садиба в його глибині теж мають давню історію, адже тривалий час належали нащадкам засновника Низів – Герасима Кондратіва. Другим же відомим представником цієї родини став Микола Кондратів, який був одним з найближчих друзів всесвітньовідомого композитора Петра Чайковського. Вони настільки зійшлися в думках і поглядах, що з 1871 року Чайковський кожне літо гостює у свого друга.

Вхід до парку

Саме тут, на мальовничих берегах Псла, композитор написав оперу «Черевички», яка завоювала першість на конкурсі Російського музичного товариства у 1875 році. А чарівний парк надихав Чайковського під час роботи над Другою та Третьою симфоніями. Не виключено, що над оперою «Євгеній Онєгін» митець працював також в Низах.

Садиба, де щоліта у 1871-1879 роках відпочивав Петро Чайковський

Нині в садибі знаходиться школа, а пам’ять композитора вшановано меморіальною кімнатою-музеєм. На жаль, зараз все було зачинено, певно, через літні канікули. Зате ми змогли роздивитися пам’ятник композитору, поставлений у 1967 році, та зовнішнє оздоблення споруди. Відчувається, що свого часу вона свідчила про заможність господарів, але теперішній її стан просто благає про ремонт.

Фасад садиби

А всього в ста метрах ліворуч від музею ми знайшли і третій цікавий об’єкт: старовинний цукровий завод. У наш час його територія величезна, саме її ми об’їжджали, переїхавши Псел. Але перші корпуси розмістилися саме поблизу центрального майдану селища і садиби Кондратівих.

Памятник Петру Чайковському

Можна сказати, нам пощастило. Річ у тому, що кілька років тому завод збанкротував і зараз повним ходом йде його демонтаж. Тому, вже за кілька місяців від колишнього цукрозаводу може нічого не залишитися. А зараз серед гір будівельного сміття і автокранів ще жовтіють примарами напіврозібрані корпуси.

Столітня споруда

Серед цього всього сиротливо стриміли доволі красивої цегляної кладки стіни, крізь порожні аркові віконниці яких прозирало небо. Вгорі на споруді цеглою викладено «1910». Але, насправді, завод було засновано ще давніше – у 1841 році. Особливого розквіту підприємство набуло в кінці ХІХ століття, перебуваючи під керівництвом Дмитра Суханова. Він не лише дбав про прибуток, але турбувався про своїх робітників. Саме на його кошти було споруджено вже згадану церкву, а також лікарню. А ще він викупив садибу Миколи Кондратіва, коли той збанкротував (у 1880 році). Шкода, що в пострадянські часи не знайшлося нового «Суханова», який би піклувався про солодке виробництво у Низах.

Залишки радянського мистецтва

Після оглядин, знову осідлали велосипеди. Траса повела знову на схід. У наступному селі – Нижній Сироватці – за картою повернули праворуч і виїхали до переправи через річку Сироватку. Цікаво, що це не «класичний» міст, а щось, збите людьми з дерев’яних дощок. Здавалося, що конструкція просто лежить на воді – можливо її знизу підпирають понтони.

Від переправи ґрунтівкою без будь-яких помітних відгалужень поїхали вже на північ. У селі Червоному перетнули Псел і вже звідти асфальтівкою попрямували до самих Сум.

Краєзнавчі матеріали взято з

1. «По следам Чайковского. Тростянец и Низы Сумской области » (agritura.livejournal.com) – 2009.
2. Івченко А.С. Вся Україна. – Київ: Картографія, 2005. – 656 с.

Ось, до речі, наш маршрут