Журавлі в Журавному

Журавка, Журавлівка, Журавне, Журавники… Населених пунктів, що ввібрали у свою назву ім’я птаха-символа України, розкидано чимало по всій країні. Є серед них невеликі села, а є й досить значні містечка. Але, безперечно, вибір назв став не випадковим. А це означає, що мешканці були людьми добрими, бо журавлі селяться лише біля тих садиб, де відчувають до себе прихильність. Щоб перевірити це, на вихідних ми зробили велоподорож до одного такого села.

Як і минулого разу, знову їхали з Сум. Найближчим з «журавлиних» поселень виявилося село Журавне, що під Охтиркою: туди і назад ми накрутили 205 кілометрів. Для нас ця поїздка стала найдовшою за останні часи, тому розбили її на два дні: у суботу зранку їхали туди, а в неділю ввечері поверталися назад.

Шлях до Журавного майже постійно прямував на південь. З Сум виїжджали Харківською трасою. Зачепивши шматочок Краснопільського району, проїхали весь Тростянецький і значну частину Охтирського. Навколо розгорталися лісостепові пейзажі Слобожанщини. Мереживо пагорбів з різнокольоровими полями розмежовували темно-зелені лісосмуги. А місцями невеликі гори загорталися у щільні покривала лісів з кремезних дерев і тоді здавалося, що їдеш не рівнинною Україною, а десь у Карпатах. У всякому випадку, такої думки були наші ноги на десятивідсоткових підйомах і спусках, яких на шляху було чимало, особливо на тростянеччині.

Поки їхали трасою, населених пунктів майже не було. Окрім райцентрів проминули лише Верхню Сироватку та Боромлю. Їх проїхали швидко, але в районних містечках зупинялися на оглядини різних цікавих об’єктів. Не зважаючи на відносно недовгу історію, тут все ж було на що подивитися. Так, до середини ХVІІ століття у цих краях не було осілих поселенців. Але після хвилі емігрантів з Чернігівщини та Київщини у 1640-60-х роках ці райони одразу збагатилися цілою низкою сіл і містечок, які існують й донині. З архітектурних пам’яток до наших часів дійшло чимало церков, промислових та громадських споруд минулих століть, не рідко пов’язаних з іменами людей, добре відомих далеко за межами України.

Отже, першим нашу увагу привернув Тростянець. Більшості читачів він, певно, відомий завдяки кондитерській фабриці, що вже не перше десятиріччя поспіль радує солодкоїжок якісними цукерками. Та є в місті чимало й іншого. Переїхавши річку Боромлю, ми зупинилися у невеликому парку біля дороги, де стенд «Туристична карта міста» запрошував ближче познайомитися з історичними пам’ятками. Тут було зображено схему Тростянця з основними вулицями, вказано цікаві місця, а по периметру карти наведено відповідні фотографії. Завдяки цьому ми змогли віднайти все, що нас цікавило. Шкода, лише у дендропарк «Нескучне» не завітали – він був занадто осторонь від нашого маршруту.

01-blagovishen

Благовіщенська церква 1750 року

Чимало пам’яток ми знайшли безпосередньо біля парку. Перше, що кинулося в око, це – Круглий Двір, що використовувався і як театр під відкритим небом, і як циркова арена і, навіть, як кінний манеж. До речі, Круглий Двір у Тростянці – чи не єдина споруда такого роду, що збереглася до наших часів. Його було споруджено у далекому 1749 році, а зараз ведуться реставраційні роботи. Зовні він вже виглядає досить пристойно, але внутрішні роботи ще тривають.

02-love

Алея закоханих. Праворуч Круглий Двір. Вдалині – маєток Х V ІІІ століття

Ближче до траси розмістилася Благовіщенська церква, будівництво якої завершилося всього через рік після свого круглого сусіди. Її видно безпосередньо з дороги, але через густі крони дерев навколо роздивитися детально можна лише підійшовши до огорожі.

Трохи вглибині між Круглим Двором та церквою у тіні дерев спочиває мальовничий будиночок. Зараз у ньому розміщується краєзнавчий музей, а колись він був панським маєтком, в якому в 1864 році гостював відомий композитор Петро Чайковський, пам’ятник якому розміщено неподалік. Саму ж споруду було зведено ще у ХVІІІ столітті.

Протилежний фасад маєтку, не менш живописний, ніж зі сторони церкви, виходить на нещодавно закладену Алею Закоханих. Незабутнє враження від алеї справляють чисельні дерев’яні фігури, витесані в романтичних тонах. Вхід до алеї з боку вулиці увінчує колонада, що обступила двома дугами пам’ятник закоханим у формі серця. По формі серця викладено і кольорову плитку доріжки попереду.

Повертаючись до парку зі стендом, можна запримітити одну кумедну композицію. Посеред зеленої зони знаходиться широка площадка, в центрі якої від радянських часів залишився пам’ятник Володимиру Леніну. Після розпаду союзу, між ялин далі позад монументу було споруджено невеличку капличку. Я хотів сфотографувати обидва об’єкти в одній композиції, тобто, щоб Ленін ніби дивився на церкву. Але через густі ялини навколо споруди єдиним можливим варіантом вийшло зробити так, щоб великий атеїст стояв відвернувшись від святині. Так, навіть закам’янілий, він залишався противником релігії.

03-lenin

Ленін і капличка

Також, проїжджаючи Тростянцем, важко було не звернути увагу на доволі своєрідну споруду залізничного вокзалу – нічого подібно я ще не бачив. А ще увагу привернула Вознесенська церква, якій у 2013 виповниться лише перша сотня років. Ніщо не закриває її з боку траси, тож просто не можливо не проїхати, не зупинившись. Своєрідне вирішення форми монументу в меморіальному комплексі «Недоспівана пісня» неподалік, теж змушує зробити зупинку.

Не менш цікавою виявилася Охтирка. Заснована всього на 19 років раніше Тростянця (у 1641) вона мала більш бурхливу історію і, відповідно, більше цікавих пам’яток. Щодо історії, то Охтирський полк, відзначився і у столітньому протистоянню набігам Кримських ханів, і під час війни зі  шведами у 1708-1709 роках (хоча населяли Слобідську Україну українці, адміністративно вона підпорядковувалася Московщині), і у війні з Наполеноном у 1812 році.

Чимало лишилося у місті старовинних храмів, різноманітні стилі яких та майстерність спорудження від загального до деталей просто вражає. Першою з боку Тростянця вітає подорожніх Михайлівська церква. Викладена з червоної цегли, вона ще здаля привертає увагу і тримає у очікуванні зустрічі до самого порогу. Виграшу додає і розташування – на деякому підвищенні. Якщо врахувати, що міська забудова навколо переважно одноповерхова, то стає зрозумілим, чому висока дзвіниця зблизька здається ще вищою. Щоправда, роки не помилували споруду і в багатьох місцях цегла облупилася, а на нішах ростуть невеликі деревця. Проте, реставраційні роботи вже ведуться, тож є надія, що ця пам’ятка 1884 року ще перетне не один столітній рубіж.

04-michel

Михайлівська церква 1884 року

Ближче до центру забудова стає більш щільною, на зміну приватним садибам приходять кількаповерхові будинки. І культових споруд тут теж більше. Якщо продовжувати їхати прямо, скоро після переїзду річки Охтирка ліворуч з-за хрущовки визирне Спасо-преображенська церква. Ми її застали у стані реставрації, лише фасад виглядав оновленим.

05-spasopreob

Спасо-преображенська церква

Далі вулиця виходить на невелику площу, яку прикрашає Покровський собор, зведений у 1768 році. Напевно, це найкрасивіший храм у місті. І річ не лише у тому, що він знаходиться у гарному стані, але й у тім, що в розробці плану споруди брав участь сам Франческо Растреллі. Той самий, якому завдячують своєю появою Андріївська церква та Маріїнський палац у Києві.

06-pokrov

Покровська церква 1768 року

Східніше собору розмістилася Введенська церква. На перший погляд, завдяки її струнким формам, здається, що це дзвіниця Покровського собору. Та насправді, це не так. До того ж, її було споруджено на 14 років пізніше і вже за керівництвом місцевого архітектора П. Ярославського. До речі, дивлячись здаля на собор і церкву, важко не помітити за ними високі опори з рядами прожекторів нагорі. Втім, це не підсвітка пам’яток: за радянських часів прямо за собором було розбито стадіон, для освітлення якого і було встановлено вежі.

Ще однією прикрасою Охтирки, яка стоїть дещо осторонь центру, є храм Георгія Побідоносця. Він знаходиться якраз на розвилці, звідки починається траса, що веде з міста на захід – саме нею ми поїхали далі. Серед старовинних церков цей храм є наймолодшим, адже його було урочисто відкрито лише у 1908 році. Як і Михайлівська церква, він теж викладений з червоної цегли. Проте він має більш грубий стиль і крупніші форми.

07-vedgeo

Введенська церква1884 року і Храм Георгія-побідоносця 1908 року

Звісно, окрім храмів та соборів місто прикрашає чимало інших старовинних і красивих споруд. Серед них є й доволі унікальні. Наприклад, я знайшов круглий з куполом павільйон планетарію. Не в кожному великому місті є такий заклад, а що вже казати про звичайний райцентр. Щоправда, схоже, планетарій зараз не дії і великі літери на його фасаді похилилися у різні боки, викликаючи аналогію з манерою написання назв у деяких дитячих мультфільмах.

08-planet

Охтирський планетарій

З-поміж пам’ятників Охтирки особливу увагу привернув монумент з трактором біля аграрного коледжу. Трактор стояв старенький, ще 1936 року випуску, з залізними ободами замість гумових покришок, відкритою кабіною і однією фарою – майже як у фільмі «Земля» Олександра Довженка. Нижче прибито табличку з технічними характеристиками машини. Уявіть лишень, це ж саме одна з тих залізних конячок, якими торувала собі шлях колективізація на українських землях у 30-ті роки.

09-tracktor

Трактор 1936 року

З Охтирки поїхали на захід. Пролетівши через сосновий лісок, в якому у цей спекотний день стояв особливий аромат, переїхали через річку Ворсклу. Далі розпочалося село Чернеччина. Звідси до мети нашої поїздки вже зовсім близько. На перехресті повертаємо ліворуч і гарною асфальтівкою перетинаємо село. Від Чернеччини до «журавлиного» села дорога проминає ще одне сило – Риботень. Асфальтівка до Риботені йде низиною, але геть розбита. Місцями шлях нагадує якийсь клаптиковий килимок, тож часом доводиться сильно скидати швидкість – вибоїни у шаховому порядку покривають всю ширину дороги.

За Риботенем асфальтівка значно виправилася. Тож, переїхавши гору, ми успішно спустилися до «журавлиного» села – Журавного. За останнім переписом його населення складає 284 особи, проте, не зважаючи на це мале число, Журавному є що розповісти.

Ця місцевість на березі Ворскли під захистом заліснених пагорбів приваблювала людей здавна. Так, безпосередньо біля села вчені дослідили кілька старовинних могильників і з’ясували, що поселення існувало тут ще у ХІ столітті. Сучасна ж історія Журавного розпочинається з 1650-х років, коли на ці землі йшла хвиля переселенців з правобережної України. А вже у 1658 році в селі було зведено дерев’яну церкву.

З ростом поселення виникла необхідність у зведенні більшого храму, тож у 1722 році було закладено новий дерев’яний Архангело-Михайлівський храм. Відомим він став тим, що при його будівництві не було використано жодного цвяха. Споруда простояла аж до наших днів, але за останнє століття вона зовсім протрухлявіла, тож чотири роки тому її було розібрано і на її місці зведено точну копію.

10-archangel

Нова дерев’яна церква у Журавному

Майже все село знаходиться на правому березі Ворскли. Храм розмістився безпосередньо біля ріки, звідки по дерев’яному мосту можна потрапити на той бік. Минулої весни біля мосту з’явилася нова табличка: «Гетьманський парк». Річ у тому, що місця вздовж Ворскли настільки мальовничі і цінні у біологічному плані, що тут було вирішено створити національний природній парк, частина якого примикає безпосередньо до Журавного.

Окрім Архангело-Михайлівського храму та Гетьманського парку в селі є досить красивий, як для населеного пункту такого типу, монумент, присвячений Великій Вітчизняній війні. Крім скульптурної композиції в центрі, по краях його прикрашають барельєфи зі сценами на військову тематику. А позад меморіального комплексу у тіні скверу постав доволі фундаментальний будинок культури, споруджений у 1968 році. З-за крон я спершу побачив лише його частину з високими склепінчастими вікнами і спершу був подумав, що то католицький собор.

11-monument

Центральна частина монументу пам’яті війни

Ще одним цікавим об’єктом Журавного є зовсім молодий дитячий будинок сімейного типу. Власне, наша поїздка виявилася з ним у дечому пов’язана. Як і з храмом. Річ у тому, що ми їхали не просто так, а до друзів з Організації Юних Розвідників Сумщини (ОЮРС), яка є різновидом скаутських організацій. Кілька разів на рік вони виїжджають на пару тижнів у різні куточки України і близького зарубіжжя, де допомагають відроджувати православні святині. Не обійшло їхню увагу і Журавне, куди вже кілька років поспіль привозить своїх вихованців керівник організації Сергій Бобирьов. Мешкають юні розвідники у наметовому містечку в лісі край села. Окрім відпочинку вони допомагають місцевим, які  відроджують свій храм. А, оскільки вікові рамки скаутів досить широкі, у табірному житті беруть участь і вихованці місцевого дитячого будинку.

Залишилося ще згадати про журавлів. Справді, у Журавному живуть журавлі. Вони зовсім не бояться людей і мостять свої гнізда просто на стовпах, що йдуть рядами вздовж сільських вулиць. А ще в селі є чимало дерев’яних журавлів, з допомогою яких мешканці наберають воду. Якщо ж вилізти на гори над Журавним, то можна побачити ще третій вид журавлів. Щоправда, вони ще більш віддалено нагадують оригінал, але в основі їх лежить той самий дерев’яний журавель, що вже котре століття дарує людям воду. Це – нафтові верстати-качалки.

12-cranes

Журавлі в Журавному

Advertisements

2 thoughts on “Журавлі в Журавному

  1. O tempora, o mores! Те, що в 90-х і 2000-х здавалося безневинною дружбою між народами, після Революції Гідності 2013 року, схоже, радикалізувалося у відверте служіння інтересам Росії? Згаданий в останніх абзацах Сергій Бобирьов стверджує, що “Україна – це частина Росії” та інші подібні речі. Детальніше тут: http://infokava.com/lang-uk/45297-v-detskom-lagere-na-sumschyne-molodye-ukrayncy-uchatsya-patryotyzmu-pod-rukovodstvom-russkogo-kulturnogo-centra.html

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s