Березнева прогулянка печерними містами (початок)

01 ChatyrDag

Цьогорічні перші весняні вихідні ми вирішили провести не деінде, а саме в Кримських горах. Щоправда, довелося забути про сонячний і спекотний Крим, бо на початку березня там все так само холодно, як і будь-де в Україні. І хоча ми не підіймалися на високі гори, а середня висота наших мандрів коливалася десь у двох-трьох сотнях метрів над рівнем моря, ми сповна відчули, що таке холодний Крим. Це коли зранку намети щільно вкриває товстий шар інею, а залишки супу в тарілці покриваються кригою перш, ніж встигаєш допити чай. Але це лише підступні прояви гірської ночі – у решті ж дня, особливо, коли йдеш з наплічником за спиною, думки про холод зникають зовсім, особливо коли очі бачать ту красу, за якою, власне, ми і приїхали сюди.

Цього разу нам захотілося пройтися північно-західними горами. Вони не відзначаються особливими висотами, але саме тут знаходиться переважна більшість стародавніх печерних міст Криму. Характерним пейзажем долин є прямовисні скелі з досить піддатливого матеріалу, у яких вітер та вода створюють химерні заглибини. Тож люди селилися у місцевих гротах, створених самою природою, ще з прадавніх давен. А трохи пізніше видовбували печери і самостійно, компонуючи інтер’єри на власний розсуд. У деяких місцях зустрічаються цілі скупчення печер, де можна побачити не лише окремі кімнати, а цілі споруди, вулиці та площі, витесані з моноліту.

Першим вартим особливої уваги об’єктом на нашому шляху стало найпівнічніше печерне місто Бакла. До нього йшли з села Малинівка, куди з Сімферопольського залізничного вокзалу доїхали автотранспортом. Вивантажилися перед самим в’їздом до села, що розмістилося у долині, затисненій між двох гір. І хоча більш цікавою виглядала гора зі східного боку, ми рушили на захід. Доріжка спустилася до річки Альма, через яку було перекинуто металевий пішохідний місточок. А далі розпочався перший підйом.

Спершу дорога підіймалася у північному напрямку, але, дійшовши до лісової вирубки, ми змінили напрямок майже на сто вісімдесят градусів. Висота вже набиралася досить плавно, а за кілька метрів ліворуч від напрямку руху схил гори різко спадав донизу, тож з-за гілок дерев проглядалася вся долина Малинового і гора на тому боці. Аж ось, через двадцять хвилин після переходу місточка, ми вийшли на край скелі. Лінія схилу тут повертала далі на захід, тож перед нами відкрився широкий краєвид на центральні Кримські гори з плесом Партизанського водосховища між них і засніженим хребтом Чатир-Дагу вдалині.

01 Alma

Вид на долину річки Альма вище села Малинівки

Після оглядового майданчика дорога зникла, замість неї далі вздовж гребеня прямувала стежка. Нею ми дійшли практично до самої вершини гори Бакла, біля якої знаходився печерний комплекс. Щоправда, стежка місцями була доволі умовна, кілька разів ми втрачали сліди, але потім знову на них виходили. На щастя, ліс тут ріс доволі прохідний, кут підйому майже не відчувався, тож ми пройшли все без пригод.

Менш, ніж через півтори години після переходу Альми, ми вже вийшли на відкриті схили Бакли. Нитка маршруту за весь цей час зробила плавну дугу, тому тепер перед нами розгорнулися широкі види на південь. Щоправда, окрім відкритої долини внизу, весь інший пейзаж займали однорідні гори, суцільно покриті лісом.

Обігнувши вершину, ми спустилися на площадку самого міста. Вона має форму дещо викривленого прямокутника, дві сторони якого спадають скелястими уступами донизу, а інші дві сторони нависають над самою площадкою. В одному з куточків цього прямокутника ми стали на обідній привал. А після їжі зробили невелику прогулянку печерами.

Вчені дослідили, що перше поселення на цьому місці було засноване десь у IV столітті нашої ери. Тоді воно мало сільськогосподарський профіль, про що свідчать різні пристосування, видовбані у вапняку, зокрема, ємкості для зберігання вина. У другій половині VІ століття з’являються перші оборонні споруди, зводиться кам’яний мур для захисту місцевого населення від невеликих ворожих загонів. Місто зазнає відчутного візантійського впливу, тут споруджуються християнські храми, забудова починає набувати міських рис, що особливо яскраво проявляється у ХІІ-ХІІІ століттях. Проте, якраз в часи найбільшого свого розквіту Бакла все частіше починає потерпати від нападів кочівників. Серія особливо руйнівних атак змусила мешканців шукати надійнішого прихистку і з середини ХІV століття печери залишаються без господарів.

02 Bakla

Вид на стіну з печерами

Після огляду містечка ми продовжуємо рух вздовж гребеня гори і скоро спускаємося до села Скалистого. Дорогою минаємо місця промислового видобутку вапняку-ракушняку. Здаля здається, ніби гору просто зчесали, залишивши рівні тераси і схил сходинками, як у єгипетських пірамід. А ближче до села видно новіші розробки, де з висоти краю кар’єру можна побачити весь процес видобутку будівельних матеріалів – від машини, яка ріже гору на блоки і до техніки, яка вантажить каміння на самоскиди.

Не можна сказати, що перероблена природа залишається сама по собі. Старі тераси привабили своїми ідеально рівними рельєфами дачників, які вже позводили там собі будиночки і розвели садки. А в одному з нижніх кар’єрів утворилося озеро. За рахунок вапняку дно та береги озера мають сліпучо-білий колір, від чого вода набуває надзвичайних блакитно-бірюзових відтінків, що викликають асоціацію з океанськими атолами. Тільки без пальм.

03 Lake

Озеро на місці кар’єру та уламки блоків на передньому плані

У Скелястому закінчилася перша пішохідна ділянка нашого маршруту. На зупинці ми сіли в автобус і ним доїхали до Научного – наукового містечка астрофізичної обсерваторії Національної Академії Наук України. На відміну від більшості Кримських поселень, його історія бере свій початок не з сивої давнини, а з повоєнних років. Саме тоді тут, серед гір, подалі від міських вогнів, було закладено фундамент для найбільшого комплексу обсерваторій України. До речі, серед перших телескопів, які використовувалися науковцями, були і трофейні, на яких і зараз можна побачити німецькі лейбли. У радянські часи фахівці з Научного активно співпрацювали зі своїми колегами з інших союзних республік, зокрема з російською. Як відгомін тих часів, зараз містечко складається з двох частин – української та російської, керованої безпосередньо з Москви.

Все це і багато іншого нам розповів один зі співробітників обсерваторії, про екскурсію з яким ми домовилися заздалегідь. Також він поводив нас територією містечка, показав споруди з телескопами, а кілька найбільших ми навіть бачили зблизька. І все це під надзвичайно насичену фактами, але водночас неймовірно захоплюючу розповідь нашого провідника. А на завершення екскурсії він дав нам можливість на мить відчути себе астрономами, запропонувавши подивитися на зорі через один з телескопів.

Зважаючи на доволі пізню пору, ми стали табором на околиці Научного, біля верхнього озера. Рівних місць для наметів тут вистачало, а воду брали у джерелі неподалік. Щоправда, цівка була дуже малою, але, зважаючи на темряву, іншого місця вже не шукали.

Зранку продовжили шлях у південно-західному напрямку – на Верхоріччя. Перейшли дамбою на інший бік озера і далі дорогою дійшли до ЛЕП, вздовж якої рухалися весь наступний кілометр. Спершу шлях стрімко спускався донизу, а потім вивів на сідловину перед горою Язлав. Перед початком невеликого підйому на саму гору дорогу перпендикулярно перетнула якась нещодавно прокладена просіка, непозначена на карті. А менш, ніж через хвилину, від дороги, яка продовжувала лізти на вершину у компанії з ЛЕП, у правий бік відгалужувалася невелика, але натоптана стежка. Доріжка обходила саму вершину і спускалася далі у потрібному напрямку, тож вибрали її. Незабаром, коли ми вже скинули висоту, з лівого боку до нас приєдналася інша дорога – та, що позначена на карті і яка проходила ближче до вершини гори.

Надалі ніяких розвилок не було і ми без пригод спустилися до села Верхоріччя. Безпосередньо перед входом до села ми потрапили на відкритий пагорб, усіяний якимись кам’яними блоками між високої трави. Придивившись ближче, помітили, що всі блоки мають подібну форму і орієнтацію, на багатьох збереглися фрагменти рельєфного різьблення. Блоки були досить старими, всі покриті лишайниками і поточені століттями дощів та вітрів. Це все, що лишилося від стародавнього кладовища, яке датують XIV-XVIII століттями. Проте, воно й на сьогодні має доволі значні розміри, тому його можна побачити навіть на мапі-п’ятсотметрівці.

04 Cementary

Залишки давнього кладовища. Усі брили – чиїсь могили

На автобусній зупинці в центрі села (який ще здаля можна визначити за кількома багатоповерхівками) ми знову сіли на автобус. Цього разу нас підкинули прямісінько до ще одного печерного містечка – Качі-Кальйону. Воно знаходиться у тій же долині, що й Верхоріччя, але нижче за течією. Величезні гроти і чорні цятки печер видно неозброєним оком навіть з асфальтівки внизу. Тому уважний водій ніколи не пропустить цього дива. А для неуважних біля дороги поставлено табличку з назвою містечка та короткою інформацією.

Це був вже мій другий візит до Качі-Кальйону. Вперше я потрапив сюди чотири роки тому. З того часу тут майже нічого не змінилося. Хіба що з’явилася нова доріжка вгору, складена з автомобільних покришок. Це виглядає доволі оригінальним і, можливо, у дечому смішним, але насправді є достатньо практичним: під час дощу місцеві схили стають надзвичайно слизькими і сходинки з чорної гуми становлять єдину можливість безпечного проходження. Ми склали наші рюкзаки у кущах біля доріжки і сходили на прогулянку печерами.

Печерне містечко, розташоване на правому березі річки Кача, є, напевно, найбільш загадковим серед усіх печерних міст Криму. Дослідники досі не дійшли одностайної думки щодо його функціонального призначення: село, укріплення чи монастир. Хоча, скоріш за все, Качі-Кальйон за свою історію встиг побувати і першим, і другим, і третім. Припускають, що в ранньому середньовіччі тут містилося сільськогосподарське поселення. Не раніше ХІ століття печери обносять огорожею, а в ХІІІ-ХV тут починає діяти християнський монастир. Печерна святиня існувала аж до 1778 року, коли відбулося масове виселення християн з Криму. На початку ХХ століття духовне життя відроджується, але вже через кілька років після приходу більшовиків до влади знову переривається. Нині в глибині розщелини відновлено печерний монастир, що носить назву святої Анастасії. Проте більшість печер, що розмістилися в основному масиві скелі, яка нависає над автотрасою, все так само вдивляються в долину німим пам’ятником минулих епох.

05 Kacha

Печери Качі-Кальйону

Спустившись з Качі-Кальйону, маємо намір перейти річку і зануритися у глибину Алімової балки. І знову сюрприз: чотири роки тому тут була дамба і садок на тому березі. Дамба лишилася, але тепер поруч з нею проходить автомобільний міст (і це добре). А от садок огородили, звели кілька споруд, а також невеличкий іподром і стадіон, через що ми змушені зробити невеликий гак (і це погано). Зрештою, на огорожі зображено вказівник нового шляху на Алімову балку, тож ми багато часу не втратили і доволі швидко опинилися вже перед входом.

Спершу кілька хвилин було змарновано через невелику розвилку. Одна зі стежок спускалася до струмка. Але нею було доволі важко пройти з наплічниками – гілки заважали. Тож ми остаточно вибрали іншу доріжку, яка йшла балкою не по самому дну, а на деякій відстані від нього. Стежка виявилася приємною, набір висоти – хоч і постійним, але доволі плавним. Непомітно ми так заглибилися у балку, що вже практично не було видно долини Качі на задньому плані. І саме, коли цей вид мав зникнути остаточно, ми дійшли до Алімового навісу – велетенського гроту посеред лісу. Дно гроту в багатьох місцях рівне, тут можна поставити не один намет. Безперечна перевага місця – укриття від дощу, у чому ми безпосередньо переконалися, оскільки ще з Качі-Кальйонської прогулянки нам почав надокучати періодичний дощик. Зараз він якраз здійснював найсильнішу атаку, але він нам був нестрашний під цим надійним укриттям. Скориставшись з нагоди, пообідали.

Після обіду продовжили підйом. Балка стала значно мілкішою, скелі обабіч зникли майже одразу після Алімового навісу. Але втратила у якості і стежка. Ми продовжували йти вздовж русла сухого струмка і пильнували на відгалуження у західному напрямку. Врешті, через деякий час знайшли його: вздовж лівого (за течією) схилу похилою терасою підіймалася колишня дорога. На карті її не позначено, але штучність походження не викликала сумніву. А хвилин за п’ять ми вилізли на туристичну стоянку Алімова балка.

Ми знову вийшли на гарно наїжджену дорогу. За картою вона прямою стрілою перетинає ліс і виходить прямісінько до верхів’я Зміїної балки. За картою. А в реальності вже через дві хвилини ця гарна дорога зробила крутий поворот і пішла спускатися кудись праворуч. Понишпоривши придорожніми кущами, ми знайшли таки продовження, яке мало бути за картою. Знайдена альтернатива була взагалі не дорогою у порівнянні з тим, чим все починалося. Але, без сумніву, колись по цьому їздили машини. І карта стверджувала, що ми на шляху.

Поступово ми звикли до нашої супутниці, чим далі, тим вона здавалася все привабливішою. Та от ми вийшли з лісу, дорога розпорошилася і кілька відгалужень повели кудись правіше у бік села Білокам’яного (куди нам не треба). Нам же дісталася знову якась занедбана старенька. Вона черговий раз занурилася в ліс, перетнула балку Кислу, а коли вилізла з неї, то зовсім скисла. Що називається, приїхали. На всі боки – ліс, сонце хилиться до обрію, а до місця ночівлі ще чалапати і чалапати. Ми намагаємося робити вигляд, що йдемо дорогою, карта розповідає, що ми на маршруті, а між тим ні дороги, ні будь-чого іншого немає. На щастя ліс тут не дуже густий, щедро помережений невеличкими галявинками. То ми вже наловчилися йти не напряму, а переходячи з однієї галявинки до іншої.

Чим закінчилися наші блукання, читайте у наступному дописі

Advertisements

6 thoughts on “Березнева прогулянка печерними містами (початок)

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s