Замками Західної України: 1. Олеський

Часом в житті стається низка подій, які згодом неочікувано виявляються об’єднані своєрідним зв’язком. Я не думав ні про який тур замками західної України, але так трапилося, що за півроку (осінь 2008 – весна 2009) аж чотири рази за різних умов та з різним товариством побував у західному регіоні й майже щоразу така поїздка не проходила без відвідин якогось замку чи фортеці. Тож тепер не лишається нічого іншого, як поділитися враженням від побаченого.

Олеський замок

Олеський замок

Отже, поїздка перша. Була вона навіть не мандрівкою, а радше науковим заходом. Адже, 23-25 вересня 2008 року у Львівському університеті відбувалася Всеукраїнська конференція «Сучасні проблеми математики та інформатики», де я мав доповідати. Першого ж дня після урочистого відкриття всім українцям, які бажали, запропонували екскурсію замками Львівщини. Звісно, я не міг відмовитися, тому разом з іншими сів до великого автобуса, який, дивом протиснувшись крізь вузькі львівські вулички, виїхав на широке заміське шосе. Окрім екскурсантів машина тягла за собою і суцільно захмарене небо, що поривалося щомиті розплакатися, але, на щастя, виявило достатньо мужності, щоб цього не зробити.

Дорога виявилася не такою довгою, як могло здатися. Не встиг я надивитися на види за вікном автобуса, як він вже зупинився на майдані, від якого доріжка підіймалася прямісінько до Олеського замку. А з-за крон дерев можна навіть вгледіти верхівки цієї пам’ятки архітектури. Щоправда, бачене – не справжня старовина і цією неправдою годують вже не одне покоління екскурсантів. Насправді, щоб побачити автентичну історію, слід було приїхати сюди років так на сорок раніше, коли на високому пагорбі світили небом крізь порожні віконниці пощерблені залишки стін. Але про все по порядку.

Стіни Олеського замку

Стіни Олеського замку

Достовірного документа про заснування Олеського замку не збереглося. Проте, історики припускають, що твердиня була закладена Андрієм або Левом – правнуками немаловідомого Далина Галицького, батька цілої низки міст-фортець, які згодом стали визначальними геополітичними об’єктами регіону – Холма, Львова, Кременця та інших. Та засновникам не вдалося повторити успіху свого предка, бо часи розквіту Галицько-Волинського королівства вже минули і Олеський замок отримав важке «дитинство», в якому «усиновлювачі» змінювалися, як погода у березні.

Перше документальне свідчення про твердиню датується 1327 роком, коли вона перейшла у власність Юрія – сина мазовецького князя Тройдена. За кілька років до цієї події помер останній представник королівської династії – Василь Львович, тому бояри й запросили на престол нового монарха, який разом з владою над землями отримав і Олесько. Та не судилося Юрію довго володіти замком, не відомо навіть, чи він встиг там побувати. Тогочасні олігархи (бояри) занадто ревно боролися за владу, настільки обмежуючи в повноваженнях свого господаря, що той мало що міг вдіяти на політичній арені. Тож не дивно, що не минуло й кількох десятиліть, як шматочки Галицько-Волинського «пирога» хутко розхапали сусідні держави. Щоправда, солодкоїжки виявилися не надто ввічливими одне до одного і часто-густо мали зовсім різні погляди на те, кому який шматок має дістатися. Олеський «коржик» став причиною сварки між Польшею та Литвою.

Вхід до замку

Вхід до замку

Не встигло Галицько-Волинське королівство щезнути з політичної карти Європи, як у 1340 році Олеський замок дістався литовському князю Любарту Гедиміновичу, якого на зміну Юрію запросили бояри. З таким положенням справ категорично не погодився польський король Казимир ІІІ Великий, що в наступні роки силою відбирає у Любарта «проблемні» землі. З 1366 року Олеський замок офіційно переходить під владу Польської корони, яку на цих землях уособлював Олександр Коріатович.

У 1370 році Казимир прощається з цим світом і Олеський замок зустрічається з новою владою – угорською. Річ у тім, що старий король, не зважаючи на рекордні і в ті часи чотири одруження, не залишив по собі прямого спадкоємця. Тож до керма Польщі приходить його племінник з досвідом керівництва Угорщиною – король Людовик І Великий. Подібність складових імен (Великий) не випадкова – як один дбав про зміцнення Польщі, так інший – про утвердження Угорщини. Зрозуміло, самотужки давати раду вже досить великій державі Людовику було не просто, тож для урегулювання місцевих питань він призначає намісником Галичини князя Владислава ІІ Опольчика.

Обхідна доріжка

Обхідна доріжка

Новий власник не сидів склавши руки, а вдався до активних дій, які, м’яко кажучи, не викликали захоплення у місцевих мешканців. Владислав не шукав діалогу з місцевими боярами, оточивши себе «західною» знаттю і надаючи їй значні привілеї. Саме за його правління почалося масове витіснення з міст корінного населення, якому на зміну прибували переважно німці та поляки. Проте найбільш радикальні погляди Владислав втілив у релігійній сфері. Своїми стараннями він вибив у Папи римського не одну булу для заснування католицьких єпископств у колишніх центрах Галицько-Волинського королівства. Не обійшли стороною і Олеський замок, який у 1375 відписали на користь галицького єпископства.

Цей документ став останньою краплею у чаші терпіння. Мешканці, загартовані десятиліттями воєн, могли вибачити, що завгодно, але не посягання на святе. Повсталі захопили Олеський замок і утримували його аж до 1377 року, коли для наведення порядку прибули «оперативні» загони королівських військ. Військові швидко відновили порядок, але було цілком очевидно, що це лише видиме примирення, що варто покинути замок, як місцеві знову піднімуть бунт. Довгих п’ять років вартові жили у страху, в будь-яку мить очікуючи відновлення повстання, але без наказу згори не могли покинути об’єкт. І лише зі смертю Людовика військо отримало змогу залишити замок, віддавши його за викуп більш толерантному у відношенні релігії монарху. Олеський замок вдруге переходить під владу Любарта.

Пам'ятник повсталим

Пам’ятник повсталим

Кревська унія 1385 року знаменує появу нового державного утворення, що поєднало у собі землі королівства Польського та Великого князівства Литовського. Відтак Олеський замок черговий раз змінює «країну проживання» і господаря, яким стає рідний брат короля Ягайла Свидригайло. Але те, що тепер укріплення опинилося практично в центрі величезної держави далеко від кордонів і ворогів зовнішніх, зовсім не принесло спокою і примирення ворогів внутрішніх. Зловживаючи умовами унії, польські сили не припиняли експансії на галицькі землі з нав’язуванням католицької віри. Свидригайла, який прийняв католицизм лише через унію, такий стан речей обурив не менше, ніж місцевих бояр, тож, об’єднавшись, вони стали чинити збройний опір «злочинній» владі.

Не одне десятиліття точилося протистояння між братами і за цей час стіни Олеського замку неодноразово доводили свою міць – укріплення ні разу не вдалося захопити. Награвшись у війну, у 1431 році Ягайло та Свидригайло підписують перемир’я, за яким ряд галицьких міст переходило у руки поляків, однак Олесько залишалося за Свидригайлом. Король «пробачив» бундючним боярам їхні «пустощі» і офіційно затвердив права на володіння землями. Цілий тиждень Олеські керманичі крутили в руках свіженькі папірці, намагаючись зрозуміти, де їх «кинули». «Баланс» явно не сходився, тож вони вирішили нестачу повернути силою і навідалися в гості до нового сусіда – польського судді Давидовича. Але влада, схоже, підозрювала, що в бояр виникатимуть «питання», тому підготувала «відповіді» у тому ж стилі. Не довго судилося гуляти з новоселами Олеським боярам, бо вже наступного року король їхні «розваги» припинив, а Олеський замок віддав у довічне користування Янові з Сєнни, одному з учасників штурму твердині. Щоб остаточно розвіяти марення про релігійні свободи, 1481 року в Олесько споруджують католицький собор.

Католицький собор

Католицький собор

Здавалося б, після такого розгрому опозиційних сил в Олесько мав настати мир і спокій. Але історія знову підкинула добірку «жартів», цього разу зі східним присмаком. З 1442 по 1519 роки Олеські землі чотири рази стають жертвами набігів татарських орд. Тікаючи від нападників, селяни ховалися за замковими мурами, проте укріплення неодноразово захоплювалося. Лише після того, як з’явилися і зміцніли козацькі загони на Дніпрі, татари знайшли собі «цікавішого» суперника, а Галичина зітхнула з полегшенням. Олеський замок поступово відбудовує пошарпані війнами оборонні споруди, у місті розвиваються торгівля та ремесла. У 1590 стараннями Станіслава Жолкевського твердиню повністю відновлено після татарських набігів

У 1605 році Олеський замок отримує одного з найбільш хазяйновитих своїх господарів – Івана Даниловича. Саме за часів володіння цього великого руського магната твердиня набуває сучасного вигляду, у містечку будуються перші школа і лікарня для селян. Протягом наступних років замок стає місцем народження майбутніх королів Польщі: у 1629 – Яна ІІІ Собєского, а в 1639 – Михайла Корибут-Вишнивецького. У 1637 році Іван вирушає в мандрівку до кращого світу, не лишивши по собі жодного сина; замок переходить у володіння батька майбутнього короля, одруженого на доньці Даниловича. Як на те, подружжя Собєскіх не виявляє сильного захоплення Олеським замком: їм більше до смаку замок у Жовкві, куди вони згодом перебираються зовсім, а Олеське в 1647 році переходить у руки Андрія Конєцпольського.

Леви в парку

Леви в парку

Одначе Конєцпольським явно не поталанило з придбанням. Не встигли нові мешканці як слід облаштуватися в замку, як загриміла визвольна війна. Військо Богдана Хмельницького стрімко просувалося на захід і вже в 1648 році без особливих труднощів захопило крім інших й Олеський замок. На той час твердиня вже не мала такого стратегічного значення, як колись, тож, можливо, в Богдана просто забриніла якась ностальгічна струнка. Адже саме тут проходив службу його батько Михайло і, не виключено, що й синочок провів у цих стінах якусь частину свого дитинства. Коли народні хвилювання дещо притихли, Конєцпольські, які накивали п’ятами ще до наближення козацької армії, повернулися до замку. Але, можливо зі страху перед новими повстаннями, вони не особливо дбали про розбудову маєтку. Ще одна прикрість сталася по смерті Андрія: накопичилося стільки боргів, що власність довелося роздати між 17 кредиторами.

Не зважаючи на перипетії в середині XVII століття, його закінчення, як і початок, виявили до Олеського замку лагідну вдачу. Конструктивні починання Івана Даниловича з не меншим завзяттям продовжив Ян ІІІ Собєський. Ставши королем Польщі, він у 1682 році викуповує замок і після цього проводить кількарічну реставрацію, надійно стираючи сліди війни і недбалого господарювання попередників. Родина Собєских володіла Олеською перлиною і після смерті Яна, аж поки у 1725 році його нащадок Костянтин Собєський не продав замок Станіслву Жевуському.

Сучасна скульптура

Сучасна скульптура

За часів Жевуських Олесько спершу не мало на що скаржитися. Особливо полюбив замок син Станіслава Северин, який щедро прикрасив інтер’єри, перетворивши споруду на розкішний палац. Шкода лише, що його наступники були іншої думки про майбутнє замку. Володіючи чималою кількістю містечок, вони надають перевагу «презентабельнішому» Підгорецькому замку і в 1755 році перевозять до нього всі Олеські цінності. Зрештою, Жевуцькі, ведучи «веселе» життя, довели споруду до «невеселого» стану і в 1796 році продали за борги.

ХІХ століття пройшлося по Олеському замку чорною смугою. Власники змінювалися кілька разів, але це ніяким чином не рятувало ситуації. Траплялося, що споруду не лише не реставровували, а навіть цілком свідомо нищили. Наприклад, якось чергові господарі випадково знайшли скарб, захований у стіні. Це породило цілу низку варварств: розбиралися стіни з розписами, руйнувалися каміни, знімалася підлога. Коротше кажучи, власники знаходили чимало «розваг», щоб не нудьгувати в чотирьох стінах. А ще свою лепту в руйнування замку вносили природі лиха: у 1806 і 1836 роках серйозних збитків завдали пожежі, 1838 року після п’ятнадцятихвилинного землетрусу потріскалися мури, а ліве крило опинилося в аварійному стані, у 1875 році завалилася замкова криниця. Тож, коли у 1882 році об’єкт взяло «на баланс» галицьке самоуправління, не лишалося нічого іншого, як забити вікна дошками – для користування замок вже був не придатний.

Кумедні істотки в глушині парку

Кумедні істотки в глушині парку

З цього моменту в історії форпосту розпочалась нова сторінка, позбавлена персонального володіння. З 1882 року і до сьогодні – Олеський замок вже не «приватна» власність. На зібрані громадою гроші у 1891 році розпочалася його реставрація. 1898 року частина споруди набула «людського» вигляду і в ній розмістили сільськогосподарську школу. У 1933 році, вже за незалежної Польщі, під керівництвом ректора Львівської політехніки (і одночасно архітектора) Вітольда Мінкевича розпочалося відновлення решти приміщень. Робота увінчалася успіхом і шість років по тому Олеський замок налічував чи не найбільше мешканців за всю свою історію – тут після захоплення Галичини СРСР-ом містився табір польських військовополонених. Щоправда, житловий «бум» тривав недовго. Військовим сяйнула думка, що такій грізній твердині набагато більше личить бути складом для зберігання зброї та боєприпасів. Пороховою діжечкою простояв замок всю війну, але зазнав несподіваного удару долі вже у повоєнні роки – у 1951 в нього влучила блискавка, спричинивши чи не найжахливішу за всю історію його існування пожежу. Так чи інакше, але тривалий час після того не знаходилося жодної людини, яка б всерйоз подумала, що з цих руїн ще може вийти щось путнє.

Такою людиною виявився Борис Возницький. Саме під його керівництвом у 1970-1975 роках Олеський замок не лише відбудували, але й начинили масою шедеврів українського мистецтва. Річ у тому, що в кінці 60-х витала думка створити у котромусь з замків філіал Львівської Галереї Мистецтв і архітектор Андрій Шуляр запропонував саме Олесько. У певній мірі на користь цього вибору зіграв жалюгідний стан споруди: адже ті замки, які перебували у кращому стані, вже використовувалися для господарських потреб (склади, лікарні, ПТУ). Звісно, реставраторам довелося не солодко. Окрім величезного масиву роботи виникали труднощі ідеологічного характеру. Але й справді, як пояснити радянських функціонерам необхідність у відбудові символу експлуатації мас. А для місцевого населення це ще й знак польського гніту. Щоб догодити тим і іншим, неподалік над київською трасою спорудили динамічну скульптурну композицію з будьонівською тачанкою, а безпосередньо біля стін самого замку поставили пам’ятник повстанцям проти польських панів 1432 року. Зрештою, останні десятиліття довели, що робота не пропала намарно: серед замків Західної України перше місце за популярністю впевнено посідає саме Олеський замок.

Дорога до виходу

Дорога до виходу

Ще більше фото з поїздки про замок і парк навколо нього .

вся добірка >> наступний замок >>

Advertisements

5 thoughts on “Замками Західної України: 1. Олеський

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s