Відкриття велосезону’12 (закінчення)

Черговий спуск позначився черговим селом – Гнилицею. За картою дорога мала проходити дамбою біля ставка з півкілометра завширшки. Тут ми думали посидіти на березі й перекусити. Але реалії були безжальні до наших планів: замість села побачили кілька хат і ніякого магазинчика, а на місці озера якась заболочена місцина. Може ставок згнив?

Утретє підіймаємося на пагорб. Асфальтівка бере відпустку на найближчі кілометри. Коли дорога на деякий час заходить до лісу, ми вперше (і, на щастя, востаннє) натикаємося на справжнє болото. На нашу радість жахи недодоріжжя тривають недовго і ми успішно спускаємося до цивілізованих доріг у досить великому селі Осоївка – позаду лишається половина маршруту.

У селі знаходимо ставок і робимо зупинку. Поруч водойми знаходимо залишки якогось парку, представленого двом десятками вічнозелених ялин. Покрутившись між них, роблю кілька фото про «озерце лісове, де смішний карась живе».

Озерце лісове в Осоївці

Через кілометр нарешті знаходимо перший після Чернеччини магазин і Любомир задовольняє свої потреби у морозиві та булочках. Прикінчуємо мої запаси води і паску, яка під час поїздки перетворилася на суху кашку.

Місточок і лісочок

З Осоївки виїжджаємо через вхід, про що свідчить величезний знак. Так, саме цією дорогою найкраще потрапити до села, коли їхати з облцентру, тобто Сум.

Осоївка

Після виїзду з села нас знову зустрічають пагорби. Добре, що вони більш пологі, ніж попередні. Погано, що їх багато, та ще й вітер зустрічний. До Барилівки ми без особливих зусиль їхали зі швидкістю 25 км./год., а тут ледве вдається витискати удвічі меншу.

Ближче до кінця до дороги підходить і так само плавно відходить залізнична гілка на Угроїди. Рейки руді, схоже, давно не їжджені. В обрамленні сухої трави, безлистих ще дерев і легких хмаринок виглядає навіть досить цікаво.

Стара залізниця

Нарешті спуск до Глибного! Тут ще один магазинчик і озерце, побільше за суму всіх, які ми бачили від самого старту. Дамба ставка знаходиться дещо осторонь від дороги, тому доводиться підходити до берега стежками. З першого разу ми залазимо в якісь чагарі, зате з другої спроби потрапляємо прямісінько до бетонних плит дамби. Місце зачаровує і ми робимо тут основний привал.

Ставок у Глибному

Поки ми сиділи, повз нас пройшов якийсь чолов’яга у камуфляжній формі з біноклем на шиї: «Тут знаходитися заборонено». І справді, якби ми не лізли через чагарі, а зайшли через вхід, побачили б знак про заборону проїзду. Але що ж вже робити. Ми переконали його, що ми прості велосипедисти і він заспокоївся.

Квіточки

Схоже, що на цьому ставку розводять рибу. Ми навіть припустили, що дивні металеві конструкції на дамбі призначені саме для заведення мальків риб. А цей чоловік, певно, відганяє нелегальних рибалок. Точніше, людей-рибалок, бо чайки безперешкодно собі літають, час від часу раптово кидаючись до води і вихоплюючи звідти щось сріблясте.

Пристрій для запуску мальків?

Після відпочинку в Глибному розпочався останній етап маршруту: повернення до Сум. Складності в ньому не було практично ніякої, окрім втоми, яка вже накопичилася у значних кількостях. Добре, що дорога не готувала нових випробовувань: від Глибного вздовж річки Сироватки (на якій знаходився і наш ставок) ми їхали досить рівним асфальтом Краснопільської траси, а після Верхньої Сироватки потрапили на Харківську, яка виходила прямісінько на місто.

У центрі селища Верхня Сироватка зробили зупинку. Пофотографували місцеву церкву, якісь радянські монументи. Ну і просто дали відпочити м’яким частинам тіла, які після міжсезоння відвикли від довготривалих контактів з сідлом велосипеда.

Храм у Верхній Сироватці

За Верхньою Сироваткою на нас чекали останні пагорби. Героїчно подолавши їх, зупиняємося біля в’їздного знаку до Сум. Він зображує дівчину у платтячку, що розвівається за вітром – а вітер і справді дув. Обидві руки вона підняла до гори і намагається роз’єднати два хулахупи, що якимось чином зчепилися між собою.

Сумчанка з хулахупами

Після монументу з дівчиною – останній переїзд: вздовж Харківської вулиці від самого кінця до початку перед мостом через Псел. На годиннику 15.40, а отже позаду лишилося сім з половиною годин їзди на велосипеді під сонцем і місцями у компанії з вітром. Отже, перші опіки забезпечено. Подолано відстань 76,5 кілометрів, середня швидкість за комп’ютером – 17,7 км.,год. Велосезон’12 відкрито!