Сумщина-Лебединщина або 1/3 бревету (початок)

Улітку далекого 1891 року (коли велосипед тільки набув звичного нам вигляду, позбувшись величезних розмірів переднього колеса і загорнувши ободи у пружні камери) 207 найбільш відчайдушних велосипедистів зібралися разом і протягом тижня подолали 1200-кілометрову дистанцію – від Парижа до портового міста Брест на заході Франції і назад. Це була перша в історії подібна акція, яка не лише популяризувала відносно новий транспортний засіб, але й відкрила чергову сторінку в його історії. Який стосунок має це до розповіді про мандрівку? Читайте далі 😉

Понад століття у Франції проводяться регулярні веломарафони. Їх називають бреветами, а учасників – рандонерами. Звісно, подолати 1200 кілометрів – справа не з легких, тому додатково існує ряд менших дистанцій – 200, 300, 400, 600, проїхати які треба за певний час. Велосипедист, який подолає усі чотири дистанції вчасно протягом одного сезону, отримує звання суперрандонера. А тепер, увага: з нещодавнього часу стати рандонером можна і в Україні! До минулого року в нас діяло три клуби (у Кременчуку, Львові та Луганську), які мали право проводити офіційні брегети за маршрутами, прокладеними українськими дорогами. У цьому році додалося ще два – у Сумах і Кривому Розі. Тож я вирішив спробувати себе у такому виді велоспорту і проїхати підготовчу дистанцію.

Перший офіційний рандонерський веломарафон на Сумщині має відбутися 5 травня 2012 року. Маршрут починається з Сум, йде через Штепівку, Лебедин, Охтирку, Тростянець і повертається до Сум. 200 кілометрів з невеликим треба проїхати максимум за 13 з половиною годин. У цьому році я ще не розкатався як слід, тому вирішив спершу проїхати першу частину, а з Лебедина повернутися напряму до Сум. Ця поїздка, довжиною в 134 кілометри, відбулася 28 квітня 2012 року.

Стартував я о 7.05 від монументу Вічної Слави, що височіє на вершині крутосхилу над Пслом. Приїхав на кільканадцять хвилин раніше запланованого, тож мав трохи часу для невеличкої фотосесії. У кадр потрапила центральна частина комплексу – 28-метровий обеліск з солдатом у верхній частині,

Монумент Вічної Слави у Сумах

танк

Танк ліворуч…

і гаубиця, які безпосередньо брали участь у боях Другої Світової війни,

…і гаубиця праворуч

а також ряд меморіальних табличок.

Про визволення Сум

Імена загиблих сумчан

Першу невеличку зупинку зробив одразу по виїзду з Сум – на кільці навпроти під’їзду до аеропорту. Виглядає він досить занедбаним, хоча, кажуть, що він працює і, навіть, переправляє пасажирів до Москви та Батумі. Але навряд чи вони приходять через центральний корпус, який за громіздкістю і похмурістю нагнітає думки про Титанік…

Сумський титанік

Далі, згідно з маршрутом бревету, доїхав до Сумської чвертьокружної, якою дістався Роменської траси – незмінної супутниці на наступні тридцять кілометрів. Зробив невеличку зупинку в Сулі, а також біля монументу-танка перед селом Штепівка. Цей знак є першим контрольним пунктом майбутнього бревету.

Танк-памятник у Штепівці

Ще кілька кілометрів трасою – і я звертаю на міжрайонні асфальти, злегка гіршої якості. У самій Штепівці навіть довелося об’їхати узбіччям фрагмент чогось схожого на бруківку. Зробив ще невеличку зупинку в Підопригорах, де дорога повертає майже під прямим кутом на південний схід, хоча ніякі гори її не підпирають.

Перед спуском до наступного села Михайлівки дещо відхожу від марафонського маршруту. Згідно з ним, через Михайлівку я потрапляю прямісінько до Лебедина. Проте в сусідньому Межиричі зберігся храм 1759 року – неабияка рідкість для неміської Слобожанщини. І, раз я вже опинився у цих місцях, вирішив не втрачати нагоди, а відвідини Михайлівки лишити на час бревету. Тим більше, що з Межиріча через село Токарі дорога знову повертається на трасу, яка веде на Лебедин – отже, гак виходить не дуже вже й великий.

Шестикілометрова асфальтівка від розвилки і до самого села справила приємне враження. За винятком кількох місць, покриття на ній навіть краще, а види місцями розгортаються просто фантастичні, бо вона пролягає вздовж краю високого берега Псла. Спуск в долину річки настільки стрімкий, що для з’їзду машин навпроти села дорогу просто прорили у пагорбі.

Спуск до села Межиріч

Знайти Успенський собор в Межирічи не склало труднощів – до нього веде центральна вулиця поселення. Забудова навколо споруди виглядає старовинною. Тут же і центр з автобусною зупинкою, магазинчиком та іншими установами. Церква знаходиться на підвищенні, до неї з пагорбів впритул спускається ліс. Навколо храму

Успенський собор

розмістилися й інші пам’ятки: загиблим у голодомор,

Пам’ятник загиблим у голодомор

у роки Другої Світової,

Монумент Другої Світової

велетенська шовковиця,

Велетенська шовковиця

а також стенд з описом подій у житті села в хронологічному порядку.

З історії Межиріча

Шкода лише, що від часу червона фарба років практично вигоріла, тож зрозуміти, коли саме сталося те, чи інше, вже неможливо.

А сталося всього чимало! Виявляється, що в цій місцевості існувало поселення ще до монголо-татарської навали – давньоруський Городець. Пізніше місце вподобали козаки і тривалий час Межиріч був фортецею і, навіть, містом – цьому сприяв вигідний рельєф, адже з високих круч видно аж ген, як далеко. Також серед цікавих моментів, що згадані на стенді, те, що тут зупинявся Тарас Шевченко, а ще поселення мало 8(!) церков, з яких 7 було зруйновано за радянських часів.

Автобусна зупинка

продовження