Сумщина-Лебединщина або 1/3 бревету (закінчення)

MezhyrichPselЗ Межиріча прямую до Токарів. Місцева особливість сільських доріг – пісок. Якщо на центральній вулиці його ще не дуже багато, то поза нею велосипед геть втрачає можливість рухатися і доводиться переходити на стежки обабіч піщаної ріки. Зате одразу за сільською смугою асфальт повернувся і їхати стало веселіше.

Через два кілометри після виїзду перетинаю річку Псел. Місток тут дерев’яний, але в доволі хорошому стані. Чого не скажеш про саму дорогу, асфальт якої скоріше заважає, аніж допомагає, тому місцями видно добре наїжджені об’їзди узбіччями.

Дерев'яний місток

Дерев’яний місток

За Токарями дорога приємно вразила: рівнесенький асфальт та ще й захований від пекучого сонця густими кронами дерев. Так непомітно комфортною лісовою дорогою я повернувся на трасу, що з’єднує Штепівку та Лебедин.

За два кілометри пролітаю повз пам’ятник, який показаний на карті і про який я думав, що це монумент-катюша – черговий контрольний пункт маршруту бревету. Але ні. Отже свідок війни лишився десь позаду, ближче до Михайлівки. Дивно лише, що він не позначений на карті.

В Лебедині зупиняюся біля Кургану Слави, оглядаю досить динамічну композицію, присвячену Другій Світовій війні.

Курган Слави

Курган Слави

Проїжджаючи центром, продовжую знайомство з містом, історію якого розпочали у 1652 році козаки-переселенці з Правобережної України, а в 1708 удостоїв місцем розташування своєї штаб-кватрири у Північній війні Петро І. На цьому бреветну частину подорожі закінчено, тож я фотографую дещо з місцевої старовини (дерев’яна Воскресенська церква 1769 року (єдина споруда ХVІІІ століття, що вціліла до нашого часу),

Воскресенська церква 1769 року

Воскресенська церква 1769 року

Вознесенська 1858 року

Вознесенська 1858 року

Вознесенська церква 1858 року

та Миколаївська 1914 року)

Миколаївська церква 1914 року

Миколаївська церква 1914 року

і виїжджаю в напрямку Сум.

Напрямок тепер північно-східний і він дещо не співпадає з вітром. А ще додалася втома – у цьому сезоні я ще стільки не їздив. Тож зупинки мої почастішали, я ставав кожні 10-12 кілометрів для кількахвилинних відпочинків (Бишкінь, Ворожба, Шпилівка). У Ворожбі сумістив відпочинок з оглядинами місцевого храму (Спасо-Преображенський храм ХІХ століття), який через його великі розміри у порівнянні з навколишньою одноповерховою забудовою, видно здаля.

Спасо-Преображенський храм ХІХ століття

Спасо-Преображенський храм ХІХ століття

Після Шпилівки роблю останній ривок і зупиняюся вже на фініші – біля монументу Вічної Слави у Сумах, де й я стартував. На годиннику 15.02, отже позаду майже 8 годин мандрівки. З них 6.40 – у сідлі, решта часу – це 5-хвилинні і кілька трохи довших зупинок на знайомство з місцевими цікавинками і їх фотографування.

Знову Суми

Знову Суми

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s