Степова Прага (початок)

NovaPraha - HospitalWindowsЧи відомо вам, що в Україні є власна Прага? Містечко, хоч і не велике, але носить свою назву не безпідставно. Справа у тому, що в його становленні значну роль відіграв гарнізон військової частини, яка під час наполеонівської війни розбила ворога неподалік від одного європейського міста, що зараз є столицею. Щоправда, була це не Прага, а … Варшава! А назву гарнізон отримав від її передмістя – Нова Прага.

На сьогодні Нова Прага є другим за величиною після райцентру населеним пунктом Олександрійського району Кіровоградської області. З поміж інших поселень району містечко – беззаперечний лідер за кількістю історичних та архітектурних пам’яток. І навіть найстаріший пам’ятник олександрійщини знаходиться не в Олександрії, а саме тут – у Новій Празі!

Тож не дивно, що гостюючи у батьків в Олександрії у розпал краєзнавчого фотоконкурсу «Вікі любить пам’ятки 2013», я обрав саме це містечко для своєї кількагодинної велопоїздки. Татів велосипед, фотокамера і невеличка карта – ось все, що знадобилося мені для подорожі.

13 вересня у п’ятницю я вирушив у дорогу. Я не з забобонних, числа мене не лякали, і навіть підозріла хмарність на небі не насторожила, а втішила – спека не докучатиме!

Перші кілометри шляху пролягали через центральну частину Олександрії. Ранкове місто вже налаштувалося на роботу. На площі Леніна я запримітив кількох чоловіків, що приводили до пуття пам’ятник лідеру Жовтневої революції, від постаменту якого відкололося кілька гранітних плиток. Поруч походжав, певно, їх керуючий – у червоній футболці з написом «КПУ» на спині. Не знали вони, та й ніхто інший, що всього за кілька місяців буремні зимові події зметуть з п’єдесталу і постать їхнього ідейного лідера, і ці шматки граніту.

Image

Пам’ятник Леніну в Олександрії (вересень 2013)

Далі я проїхався старим містом з забудовою кінця ХІХ століття. Будинки тут переважно одноповерхові, хоча трапляється чимало двоповерхових. З них найбільший і найкрасивіший – міський театр, на сцені якого починав свою акторську кар’єру Гнат Юра, а в роки незалежності тут зустрічався з місцевими мешканцями лідер Народного Руху В’ячеслав Чорновіл (відомості з меморіальних дощок на фасаді споруди).

Image

Старий театр в Олександрії

Переїхавши мости через найбільші річки міста – Березівку та Інгулець, – потрапляємо на площу Перемоги з танком Т-34 в центрі монументальної групи. Кажуть, що саме ця машина першою увійшла у місто 6 грудня 1943 року. Німецькі війська залишили Олександрію ще до підходу радянської армії, тож танк не зазнав атак і зберіг свій початковий вигляд.

Image

Пам’ятник радянським воїнам в Олександрії

Виїжджаючи з міста у бік Нової Праги, неможливо не помітити двох речей: величезних мальовничих ставків вздовж траси і великої кількості різних вибоїн на дорозі. Одночасно дивитися на одне й інше небезпечно, тому краще зупинитися, помилуватися природою, а потім їхати далі. Траса тут – як в анекдоті, де по прямій їздять лише п’яні водії, а тверезі виписують синусоїди по всій ширині дороги, не рідко заїжджаючи на узбіччя.

Image

Ставки на південній околиці Олександрії

Як не дивно, щойно перетнувши міську смугу, нормальне асфальтове покриття повертається і таких розсипів ям далі вже не буде. Мабуть причина у тому, що саме тут знаходиться в’їзд на гоночну трасу «Вербова лоза», а пекельні вибоїни – це як тест для спортивних машин. Якщо вони його не проходять, то на верболозівські крутосхили лізти нема чого!

Image

Гоночна траса на Вербовій Лозі

Між Олександрією та Новою Прагою траса перетинає лише одне селище – Димитрове. Поселення знаходиться трохи осторонь від дороги, дотикаючись до неї лиш одним краєм з автобусною зупинкою. А ще на під’їздах до Димитрового можна помітити сліди пам’яті шахтарського минулого – крізь асфальт проступають залишки залізничних колій, якими ще десять років тому возили буре вугілля, видобуте на місцевих шахтах і розрізах.

Image

Колишній залізничний переїзд біля Димитрового

Найбільший спуск і підйом на трасі знаходиться майже перед Новою Прагою. Дорога спускається в долину річки Бешки і перетинає її. Загалом небагатоводна Бешка у цій місцевості ефектно повертає, розливаючись ширше, ніж Інгулець, в який вона несе свої води. Певно, і риби тут водиться чимало – принаймні, на обох берегах я примітив чимало рибалок.

Image

Річка Бешка

Затяжний і доволі крутий підйом не дався моєму старому «мінську» (аналогу «україни»), де швидкість всього одна і явно не для таких схилів, хоча по рівному на ньому котити – одне задоволення. Звісно, пішки я подолав підйом за більший час, ніж якби зміг їхати, але, принаймні, трохи відпочив, особливо та моя частина, яка сподвигла мене на цю поїздку.

Ближче до вершини нахил став спадати і я знову осідлав велосипед. Тож до Нової Праги я вже в’їжджав, а не входив. Зустрічав мене вітальний знак з написом «Нова Прага 1728» і доволі незвичними, як для степової України, словами «Слава Україні» на прапорі, власне, України, та металевим тризубом нагорі. Такий прояв місцевої національної свідомості приємно вразив, і з піднесеним настроєм я помчав з гірки до центру містечка.

Image

В’їзд до Нової Праги

У списку пам’яток Нової Праги всі об’єкти (окрім одного) чітко поділялися на дві категорії: будинки кінця ХІХ – початку ХХ століття, та радянські пам’ятники, зведені після Другої Світової. Другі компактно розташувалися у паркових зонах в центрі поселення, тож я почав з них.

Безпосередньо до траси дотикається невеличкий сквер, одразу з кількома братськими могилами радянських воїнів. У центрі композиції, як водиться, воїн у шинелі з непокритою скорботно схиленою головою. Обабіч – плити з рядами прізвищ та звань загиблих. Скверик займає зовсім невеличку площу, але виглядає доглянутим, з живими квітами на клумбі та букетами біля підніжжя монумента.

Пам’ятник радянським воїнам у Новій Празі

Від скверу, проминувши один квартал, можна потрапити до парку. Впадає в око, що колись він був доволі красивим, але зараз дещо занедбаний, хоча занедбаність ця якась вибіркова. Тут теж є алея з братським могилами Другої Світової і вона добре доглянута, а від пам’ятників Леніну та героям Жовтневої революції давно вже лишилися тільки пощерблені постаменти. Теж прояв національної самосвідомості, зокрема її відношення до радянської влади?

Image

Постамент від пам’ятника Леніну в Новій Празі (вересень 2013)

На користь цієї гіпотези свідчить ще один пам’ятник. Якраз той один, про який я вже двічі згадував. Це – пам’ятний знак на честь маневрів російської армії і приїзду російського імператора, що відбувалися поблизу Нової Праги у 1888 році, відкритий 1893 року. Власне, він пов’язаний з військовим гарнізоном, що дав назву містечку. Можливо тому цей об’єкт і дійшов до нас у, практично, первозданному стані. А ще, саме ця колона на кургані є найдавнішим пам’ятником олександрійщини.

Image

Пам’ятний знак військовому гарнізону Нової Праги (зведено 1893 року)

продовження

Advertisements

6 thoughts on “Степова Прага (початок)

  1. Ще однин зі сфотографованих мною в цій поїздці об’єктів зник з лиця землі. Зверніть увагу на постамент на передостанньому фото. Леніна з нього звалили ще на зорі 90-х, але сам п’єдестал зруйнували тільки на хвилі декомунізації після Революції гідності у 2015 році і… виявили, що він складений з надгробків XVIII століття! Ось таким “дотепним” способом комуністи свого часу вирішили одразу дві проблеми: куди подіти старе кладовище і де взяти будматеріали для свого ідола.
    Детальніше, наприклад, тут: http://www.ednist.info/news/14585

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s