220 VW: На межі

Наша обідня перерва тривала цілу годину. Після майже восьми годин крутіння педалей будь-який інший стан вже сам по собі сприймається як відпочинок,то що вже казати про можливість посидіти на звичайному стільці, поповнюючи запас знищених калорій! Більше, ніж їсти, хотілося лише пити. На двох ми знищили три склянки місцевого компоту, одну чашку чаю, пляшку «живчика», і ще літр негазованої мінералки взяли з собою.

Коли ми від’їжджали від «Калинки», годинник вказував на наше відставання не лише від оптимального коридору, але й критичної лінії. Перед поїздкою я прорахував і такі значення, взявши за основу швидкість 15 км/год. Саме потраплянні нижче цієї червоної межі ще не було смертним вироком успішності проходження нормативу, але до фінішу варто було б відкараскатися від цього сумнівного товариства. Ми ж поки вирішили не гнати коней, щоб не вибитися з сил раніше часу, а продовжувати у звичному темпі.

Пам'ятник з невидимим трактором

Пам’ятник з невидимим трактором

Перший час ми їхали майже без зупинок. Я лише зупинився на початку Недригайлова поблизу постаменту одного пам’ятника. Раніше тут стояв трактор «Універсал», і дружина пригадала, що навіть бачила його вживу ще в кінці дев’яностих, коли з батьками проїжджала цією трасою. Схоже, скрутні часи на світанку незалежності покликали назад з місця постійного спочинку цю історичну машинку. Тільки невідомо, чи знову користувалися ним за призначенням, а чи використали для яких інших цілей.

Вдруге проминаючи Недригайлів, я не сподівався побачити більше нічого незвичного. І все ж, доїжджаючи до центру, поміж ялин біля однієї з двоповерхівок я розгледів монумент з постаттю, яку за поставою спершу прийняв за Леніна, і тільки в останню мить, коли майже порівнявся зі знахідкою, гілки розступилися, відкривши мені обличчя Шевченка. Оленка ледве встигла мене об’їхати, так раптово я загальмував. Ще б пак, я й не сподівався на цю знахідку. Тобто, я знав про цей пам’ятник, але не відав про його місцезнаходження і майже не мав надії на те, що його побачу, тим паче на дорозі, якою вже проїжджав. Отож, сфотографувавши першого і останнього Кобзаря на маршруті нашого веломарафону, я помчав навздогін дружині.

Недригайлівський Шевченко

Недригайлівський Шевченко

З Недригайлова ми виїжджали знову разом. Час наближався до вечора і машин ставало менше. Звісно, якби це був не суботній, а недільний вечір, автомобільних стрес-факторів було би куди більше, адже шлях тепер вів прямісінько до обласного центру, де працюють і навчаються чимало мешканців навколишніх районів. Тепер же ми часом могли покидати не вельми дружнє до велосипедистів узбіччя і насолоджуватися накатаним автомобілями асфальтом.

Села зустрічалися у більшості однотипні. Через деякі шлях проходив, розрізаючи поселення ніби на дві частини, кожна з яких насторожено дивилася на трасу з засідки сусіднього путівця за сотню метрів від узбіччя. Але часом сільські огорожі підповзали до дороги впритул, інколи пропонуючи до огляду щось дещо цікавіше, ніж звичайні хати. У Вільшані, наприклад, ми роздивилися новісіньку цегляну церкву з позолоченою банею. А трохи далі – меморіал пам’яті воїнів-односельчан, що загинули у роки Другої Світової війни.

Церква у Вільшані

Церква у Вільшані

А в Комишанці нам трапився навіть персональний гід. Ми саме зупинилися біля цвинтаря, край якого височів бюст місцевого уродженця героя Радянського Союзу Василя Шаповала. Поки я бігав до нього з фотоапаратом, з Оленкою зав’язав розмову якийсь місцевий чоловік. Спершу він нас трохи засмутив, сказавши, що бачив ще п’ятьох наших (веломарафонців) близько двох (!) годин тому. Але потім зацікавив історією про самого героя, який по поверненні з війни на розпитування односельчан про те, за що йому дали медаль, відповів: «За те, що спав». Після справедливого здивування слідувала сама історія.

Василь Шаповал брав участь у форсуванні Дніпра радянськими військами на початку листопада 1943 року. Він був кулеметником і мав захищати висоту неподалік містечка Вишгорода. Командування намагалося за будь-яку ціну взяти Київ до річниці Жовтневої революції і звичайні солдати відчували неабияке виснаження. Тож у відповідальний момент Василь просто проспав атаку, а коли прокинувся під вечір, то помітив, що свої відступили, а навколо висоти отаборилися німці, які його просто не помітили. Маючи вдосталь набоїв і гарну позицію, вояк заходився косити неуважних противників. Стрілянину і відблиски пострілів помітили радянські воїни, які кинулися у повторну атаку і таким чином відбили висоту.

Комишанка мала свого героя Радянського Союзу - Василя Шаповала

Комишанка мала свого героя Радянського Союзу – Василя Шаповала

Десь біля перетину з газопроводом «Уренгой-Помари-Ужгород» черговий раз телефонувала мама Оленки. Почувши, що ми на під’їзді до Штепівки, вона зраділа: «Отже скоро будете в Сумах!». Проте ми не були настільки оптимістично налаштовані, бо те, що автомобілем долається за півгодини, велосипедом може вилитися у кількагодинне страждання. Особливо, коли вже поболюють ноги, а вузьке сідло здається найбільшим злом з тих, які лиш можна уявити.

Та все ж, якась частина надії на швидкий фініш нам передалася і ми стали їхати швидше. Три розвилки поспіль ми списували на Штепівську, аж фраза: «Он поворот на Штепівку!», стала своєрідним афоризмом. Після справжнього відгалуження до цього села на нас чекав чи не найбільший спуск і підйом на всьому маршруті. Мій велокомп’ютер зафіксував новий особистий рекорд – 60,3 км/год. І це після майже півдобової їзди!

Біля штепівського танка ми побачили другий після Тернів блокпост. Цього разу місцеві захисники не рили окопів і не перекривали дорогу плитами, а просто обклали мішками з землею автобусну зупинку. А ще саме в цьому місці я закрив свою другу тисячу кілометрів, проведених на велосипеді у цьому сезоні.

У селищі Сула на нас чекав спуск-підйом, подібний до штепівського. Як і того разу, ми добряче розігналися донизу, але нагору виходили пішки – одночасно і відпочинок, і економія сил. Крім того, саме в околицях Сули ми досягли найвищої точки на маршруту і вже далі до самих Сум шлях прямував переважно донизу, хоча часом і траплялися невеличкі підйоми.

Навіть сонце втомилося. Дізнається про наш фініш завтра

Навіть сонце втомилося. Дізнається про наш фініш завтра

Незабаром сіло сонце і ми ввімкнули ліхтарики та габаритні вогники. У видолинках, в які вряди-годи пірнала дорога, став збиратися вечірній туманець, а зимна волога проймала до кісток. Здавалося, ніби стрибаєш у басейн з холодною водою, а потім знову повертаєшся на теплий і сухий берег.

Коли кілометраж сягнув двох сотень, сутінки настільки згустилися, що я перестав бачити цифри на екрані велокомп’ютера. Оленка була неприємно здивована дізнатися, що, насправді, попри задеклароване кругле число, дистанція марафону складає майже 214 кілометрів. Схоже, ця невідповідність додала їй енергії і вона все частіше підштовхувала їхати мене все швидше і швидше. На щастя, асфальт у Сумському районі видався на диво рівним, а суцільна лінія, що виділяла нам півметра дороги, біліла навіть у темряві, тож ми повністю реалізовували те, що називається другим диханням.

Проминувши кільце на чвертьокружній, ми вже бачили сумські вогні серед темряви попереду і це теж наповнювало нас силами на фінальний ривок. Збадьорив навіть знак для автомобілістів: «Обережно! Йде тренування велосипедистів», подібних до якого мені ще не доводилося бачити. Коли ми порівнялися з в’їзним знаком до Сум, годинник показав восьму вечора. До часу «Х» залишалося півгодини, а нам ще потрібно було пробратися від околиці до самого центра міста.

У світлі міських ліхтарів я знову став бачити, як витанцьовую цифри на екрані велокомп’ютера. Вони вперто тулилися до позначки 30 км./год. і не збиралися спускатися нижче. Так довго таку швидкість ми не тримали навіть на старті. От які резерви вивільняються, коли справа йде на хвилини! Нас не хвилювали вже ні міські вибоїни, які після Тернівської дороги взагалі не сприймалися, ні поодинокі маршрутки, які ми облітали за лічені секунди. Світлофори грали за нашу команду, даючи всюди зелене світло. Лише один вирізнився червоним, але якраз там не було повороту праворуч, тож ми його проскочили нікому не завадивши.

Зупинити нас могла тільки якась несподівана обставина. І вона таки сталася! На останньому невеличкому підйомі, менш, ніж за три кілометри до фіналу у мене злетів ланцюжок. За весь досвід катання зі мною таке траплялося лише тричі, і ось тобі! Добре, що на задньому колесі я маю не одну зірочку, а цілу касету з перемикачем. Діставшись до найближчого ліхтаря, я повернув ланцюжок на місце за кілька секунд ціною успішної атаки мастильних плям на мої пальнці.

Фінальна точка знаходилася біля Харківського мосту на березі Псла. Останні кілометри ми просто летіли згори донизу. Добре, у центрі Сум вулиці гарно освітлені і без підступних ям. Але, що це? Проїжджаючи неподалік банківської академії, ми почули удар годинника на її вежі. Невже 20.30? А фініш – ось же він – всього в кількох сотнях метрів попереду! Не вірячи, що все втрачено, ми тиснули педалі так швидко, як лиш могли.

Останнє перехрестя. Ми заїжджаємо на тротуар і спускаємося в темряву набережної. Неподалік у примарному світлі ліхтариків помічаємо якийсь гурт. Нас помітили, нам зраділи! «13.18!» – озвучив наш результат керівник, що сидів за складним столиком в оточенні інших велосипедистів. Отже, ми вклалися, а той удар годинника, що ми чули, відміряв лише чверть години, а не половину!

Ура! Ми - справжні марафонці!

Ура! Ми – справжні марафонці!

Нас справді вітали щиро, бо ми виявилися останніми і, попри ризик не вкластися, не зійшли з дистанції, а доїхали до фінішу (один з учасників, певно не знаючи про нас, покинув змагання, бо відставав від інших на півгодини). Пізніше я дізнався, що нам таки вдалося подолати двогодинний розрив, який ми мали по завершенню обіду. Чимало груп розпорошилося і багато-хто приїхав навіть після сьомої вечора. А передостанні перед нами фінішували всього на 19 хвилин раніше.

попереднє << все

більше світлин – тут

Advertisements

One thought on “220 VW: На межі

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s