Замками західної України: 8. Острозький

Рід Острозьких був одним з найвідоміших і найзаможніших на землях України XIV-XVII століть. Тоді навіть побутувала приказка: «багатий, як Острозький». Вони користувалися доброю славою, оскільки не лише дбали про збільшення статків, але й прославилися як щедрі благодійники, підтримували духовні та освітні центри краю, а відкриттям друкарні та академії піднесли свій рідний Острог на рівень найрозвиненіших міст України того часу.

Острозький замок за часів свого розквіту(початок ХVII ст.). Попереду – Кругла Вежа, позаду – Мурована, ліворуч від подвір’я – Богоявленський собор

Тож не дивно, що після оглядин Дубна (що теж входило до володінь Острозьких) і його околиць ми решту часу провели саме в Острозі. Щоб дістатися від одного місця до іншого, скористалися послугами міжміських маршруток. До речі, шлях пролягав через Рівне, але знайомство з обласним центром ми лишили поки що на майбутнє – все ж Острог поза конкуренцією.

Історія містечка губиться в давньоруських часах. Щоб не загубилося більше, Острог зафіксували на сторінках Іпатіївського літопису. Дерев’яну фортецю було зведено на залишках давньоруського городища. Яка халепа спіткала попереднє городище достеменно невідомо, але на всяк випадок нове поселення Острог будувалося добре укріпленим, та й місце вибрали підходяще – на неприступному пагорбі над річкою Вілією. Вже сама природа потурбувалася про те, щоб ймовірним нападникам довелося несолодко. Певно, через цю особливість містечко й отримало свою назву, адже саме острогами називали у давні часи добре укріплені населені пункти. Хоча, попервах зустрічалися й деякі інші варіації назви, як от Острогорб або Остророг, які, проте, зовсім не применшували оборонні можливості фортеці.

Історія Острога сягає у глибину століть

Першої зміни власника Острог застав уже 1100 року. Як відомо, в ту епоху міста не існували самі по собі, а належали різним можновладцям, що час від часу зустрічаючись, укладали різні угоди, а коли не вдавалося дійти згоди словом, намагалися перегримотіти один одного залізом. 1100 року князівський з’їзд відбувався у Витачеві над Дніпром. Збори пройшли загалом у дружній атмосфері і Острог офіційно перейшов у власність внука славнозвісного Ярослава Мудрого Давида Ігоревича, очільника Володимир-Волинського князівства.

1199 року разом з іншими містами Острог змінив прописку на об’єднане Галицько-Волинське князівство. Належність до найбільшого зі спадкоємців Київської Русі мала б гарантувати безпеку, але ні це, ні те, що поточним керманичем держави був завзятий об’єднувач та захисник руських земель Данило Галицький, не врятувало містечко від трагедії 1241 року. Монголо-татари, далебі, не знали до пуття давньоруської мови, тому просто не здогадувалися, що назву Острог слід розуміти, як «неприступна фортеця», і знищили його разом з сотнями інших містечок навколо.

Вид з фортечних мурів

Відновлення Острога на історичній арені пов’язане з занепадом самого Галицько-Волинського князівства, до земель якого він тоді належав. Після смерті останнього монарха Юрія ІІ (у 1340 році не всі йогурти були однаково корисні) поляки недвозначно стали проявляти свої посягання на Галичину, що вилилося у восьмирічну боротьбу, в результаті якої князівство таки втратило свою незалежність. Але якраз в ці роки «засвітився» перший з роду Острозьких – Данило (дивіться на добірку новин від 1341 року в Густинському літописі), ймовірно нащадок волинського керманича Василька Романовича. Разом з іншими волинянами він активно показував свою неприязнь до польського короля Казимира ІІІ, що, можливо, сприяло тому, що запальним західним сусідам відійшла лише Галичина, а Волинь дісталася більш поміркованим литовцям.

Загартований у боях Данило добре тямив у військовій справі, тому, уважно оглянувши свої нові придбання, він зупинив свій вибір саме на пагорбі над Вілією як на ідеальному місці для побудови справді неприступної фортеці. У 50-х роках XIV століття на південно-східній частині Замкового пагорбу князь спорудив муровану вежу. А, оскільки всі попередні споруди були з дерева, обрана будівельна технологія стала власною назвою новобудови. Загалом, будівельники не підвели свого замовника – Мурована вежа успішно пережила буремні століття й досі використовується (щоправда, нині не для оборони, а як музей).

Донжон – перша мурована вежа Острозького замку (50-ті роки XIV ст.)

Споруда, зведена Данилом, стала тією піщинкою, навколо якої згодом виросла перлина Острозького замку. Та, навіть і без будь-яких добудов, Мурована вежа сама по собі могла відігравати роль замку, адже це було одночасно і житло, і оборонний комплекс, і комора з провіантом та власною системою водопостачання (себто колодязем).

Дітище Данила було споруджене цілком у дусі епохи і відповідало всім вимогам до обороноздатності власників замку, тож його синові Федору не було за що хвилюватися. Та, власне, він і не особливо переймався замком, бо більшу частину часу провів у походах, захищаючи інтереси свого литовського сюзерена (у тому числі за рахунок утискання інтересів польських військ). І, навіть, на схилі літ грізний вояка не зробив вибір на користь довгих вечорів з кухлем вина біля затишного родинного вогнища, а подався спокутувати чисельні порушення шостої заповіді у товаристві монахів Києво-Печерської лаври.

Кругла вежа (XVI-XVII ст.)  – розпочата одним Василем, а завершена іншим

Натомість починання першого з Острозьких були успішно продовжені його внуком Василем. Після того, як Федір у 1440 році змінив заляпану кольчугу на чистеньку рясу, Василь заходився розвивати дідів стартап з неабияким натхненням. Зметикувавши, що для успішної оборони мати всього одну вежу, хай і мультифункціональну, замало, він взявся вимуровувати фортечну стіну навколо верхнього майданчика Замкового пагорба.

Крім того, чи то за намовлянням батька, чи то для заспокоєння власної душі, Василь вирішив, що не зайвим буде прибудувати до удосконаленого подвір’я ще й собор (Богоявленський). Як і все у ті буремні часи, храм слугував не лише за прямим призначенням, але й для оборони. Так, стіна святині, що виходила назовні, мала товщину в три метри, нижня частина споруди була поцяткована бійницями для стрільців, а у верхньому відділенні знаходилися спеціальні майданчики для чатових.

Богоявленський собор (перша пол. ХVI ст.) – центрова споруда замку

Василь не на жарт увійшов у смак від будівництва і, здавалося, не збирався зупинятися. Давши раду церкві та оборонним мурам, ентузіаст почав споруджувати ще одну вежу в  південно-західній частині і не відомо, скільки б їх він ще намурував, якби 1450 його життєвий шлях несподівано не скінчився б.

Наступним активним прихильником ідеї розбудови Острозького замку виявився Костянтин-Василь Острозький. Саме він довів до пуття південно-західну вежу, яку завдяки характерній формі назвали Круглою. Та й для самого Острога князь зробив чимало. Якраз при ньому місто посилило свою обороноздатність, отримавши в дарунок Луцьку та Татарську надбрамні вежі, першим на теренах східної Європі обзавелося власним вищим навчальним закладом  – Острозькою академією (1576), а вже наступного року розжилося на друкарню (книжки в якій почав друкувати сам Іван Федорович).

Острозька академія – найдавніший внз у східній Європі (заснована 1576 року)

Костянтин-Василь жив у складні часи. Польський католицизм входив у щораз більше тертя з українським православ’ям, кульмінацією чого стала поява 1596 року уніацтва. Чимало шляхетних панів обрали модний тренд, але Костянтин вперся рогом і так залишився останнім Острозьким православного віросповідання.

Тож не дивно, що по смерті старого його нащадки прохолодно дивилися на православний храм посеред замку, а отже і на саму твердиню. Януш, наприклад, набагато більше дбав про благополуччя Дубенського чи сусіднього Межиріцького замку. А зятьок останнього Владислав Заславський так і зовсім закрив прихід у 1636 році.

Кругла вежа – сучасний стан (вид з двору)

Остаточну путівку по той бік Стіксу фортеці вручили учасники козацького повстання 1648-1649 років. Маючи патологічну ненависть до релігійних переконань власників Острога і користуючись недофінансуванням оборони, вони настільки сильно пошарпали замок, що той вже більше ніколи не використовувався для військових цілей.

У наступні століття пагорб із залишками твердині неодноразово змінював власників і, навіть, країну приписки, але ні в кого тривалий час не викликав бажання бути відбудованим. Аж поки 1886 року Богоявленський собор не потрапив у поле уваги російських поборників православ’я. Відновлювальні роботи розпочалися з того, що стару кладку було розібрано повністю – тільки фундамент лишився. А вже на ньому за проектом архітектора В. Токарєва було зведено нову споруду, яка ніби-як повинна була повністю відтворювати оригінал, але мала з ним суттєві розбіжності: «…були помітно подовжені у східному напрямку всі три апсиди, до головного входу прибудовано надуманий ґанок з “візантійською” стилістикою, дещо змінені пропорції підбанників. А головне, нова церква втратила характерне готичне деталювання, яке надавало їй своєрідного художнього присмаку, – портали обох входів, обрамлення і заповнення віконних отворів зі стрілчастими перемичками та незвичайне профілювання цокольних і карнизних тяг. Трипелюстковий абрис первісних фронтонів, що закривали торці склепінь центральної нави та трансепту, замінено на спрощений півциркульний.»

Надбрамна дзвіниця – остання добудова (1905)

У 1905 року комплекс замку доповнила надбрамна дзвіниця. Згодом були відреставровані мури, а 1915 року після відновлювальних робіт архітектора Володимира Леонтовича у Мурованій вежі розпочав роботу музейний комплекс. Окрім власне музейної експозиції в колишньому донжоні знайшлося місце для бібліотеки та зали народних читань.

Нове призначення стало порятунком для замку. Без військової складової замок вже не складав ніякого інтересу для любителів повоювати, тож спокійно протримався обидві світові війни, а музей пережив і сам СРСР, гостинно запрошуючи відвідувачів торкнутися історії далеких віків і в наш час.

Наші фото з Острога та його замку.

<< попередній замок <<  вся добірка >> наступний замок >>