Таловини часу: Славське

Якщо хочете отримати справді неординарний відпочинок – візьміть з собою в мандрівку дитину! Це лише спершу може здатися, що диво на двох ніжках покликане усіляко обмежити всі радості розваг. Але насправді, саме дитина здатна навчити (або змусити) подивитися на звичні речі з несподіваної точки зору. Відновити свіжість сприйняття, так би мовити.

Вся таємниця у тому, що для малолітнього крутька у будь-якій подорожі головною є… сама подорож! Тобто, постійна зміна того, що навколо. А, отже, переважна більшість принад, які знаходиться у розряді відпочинку для дорослих і вимагають певної посидючості чи концентрації, нашого живчика просто не цікавить. Це означає, що список з набором розваг, які пропонує кожен більш-менш добротний пансіон, ви можете сміливо відкласти вбік і просто вийти на прогулянку містом – унікальний відпочинок забезпечено! Не вірите? Спитайте у гугла!

На запит «Славське» пошукова система щонайменше першу сотню результатів пропонує переважно як рекламу різного роду готелів та приватних садиб, де можна не лише смачно поїсти, але й розслабитися у сауні або гарячому чані, позмагатися у більярд чи боулінг, продемонструвати відсутність страху висоти на мотузяному парку або, навіть, повітряній кулі, сміливість у катанні на коні чи квадрациклі. Звісно, ще чимало всього можна знайти про те, де і на чому можна покататися з гір – адже в Славське ніби по це і їдуть. Трапляються також відомості про такі краєзнавчі абстракції, як назви та висоти навколишніх гір чи річок, а також «розкручені» туристичні точки в межах кількагодинного переїзду автотранспортом. Отже, якщо відкинути все це, то й буде відпочинок такий, якого ні в кого не було! Тому останнього дня ми взяли Нестора і просто пішли гуляти по Славську.

Нашу самовільну екскурсію ми розпочали з вокзалу, де проводжали мою маму – вона їхала додому на півдоби раніше за нас. Дякуючи їй, ми в попередні дні змогли добре покататися на лижах та сноубордах, адже чергувати догляд за дитиною на трьох це зовсім не те, що намагатися вправлятися вдвох.

Знайомство зі Славським починається з вокзалу: тут дуже люб’язні котики і…

Як і годиться курортному містечку, до скверика навколо вокзалу впритул підступили ряди ринку сувенірів. Адже, раптом хтось з відпочиваючих не встиг собі придбати пухнасте хутро чи дерев’яний топірець? В очікуванні потяга питання легко можна владнати, не відходячи далеко. Зате, варто чужинцю пройти хоча б сотню метрів за межами ринку, як він з дивом помітить, що навколо немає ані натяку на ту щільну забудову магазинчиків, кафе і прокатних пунктів, які так рясніють вивісками поблизу вокзалу.

…загадкові механізми

Натомість починаєш відчувати спокій та ошатність вуличок і провулків (деякі з них цілком пішохідні), яка доповнюється п’янким ароматом вічнозелених насаджень обабіч. Хоча мешканців у Славську заледве шість тисяч, а саме містечко лежить у міцних обіймах сусідніх гір, захисники природи знайшли місце для справжнього парку в центрі містечка. Зелена зона має власну мережу алейок з лавками, пам’ятник (Тарасу Шевченку) з клумбами, річку (Опір) з невеликою набережною і підвісним мостиком, а також дитячий майданчик.

У парку можна кататися до запаморочення і…

Останнє стало непереборним аргументом Нестора, тож ми подовжили сеанс аромотерапії парковими смереками. А досліджувати на дитячому майданчику трирічному непосиді було що! Найбільшу увагу здобула невеличка чотиримісна карусель, де треба сидіти обличчям не до центру, а назовні (подібного ми ще не зустрічали, хоча сама конструкція на вигляд мала такий вік, що могла розважати ще наших з Оленкою ровесників). До пісочниці зі снігом та дерев’яної гірки з закрижанілою баюрою внизу юний любитель розваг поставився з прохолодою, а от обидві гойдалки знайшли собі роботу. І, якщо на підвісній наш мандрівник просто гойдався, то на наземній ми з ним катали камінці. Річ у тім, що останній атракціон виявився єдиним несправним (була відсутня дерев’яна дошка, на краях якої діти й мають гойдатися), але лишилася металева основа з півметра завдовжки. То ми на ній гойдали місцеві камінці і шукали для них стан рівноваги, пересовуючи їх як шальки імпровізованих терезів.

…розв’язувати складні математичні задачі

З парку, як і з багатьох інших місць у Славську, можна побачити найбільш визначну споруду містечка – церкву Пресвятої Богородиці. Потрапити до святині від вокзалу можна всього за сім-вісім хвилин, тож, якщо матимете необхідний запас часу, треба лише дійти до парку, а за ним повернути на дорогу праворуч і далі нікуди не звертати. Якщо проїжджати повз Славське автомобілем, то задача спрощується до неймовірного, оскільки храм знайшов собі місце поблизу центральної розвилки, звідки розходяться три основні шляхи – вгору і вниз вздовж річки Опір та долиною річки Славка (у сторону «Захара Беркута»). Тож пропустити унікальну для Славська споруду може хіба сліпий.

Зима давно кинула намір чинити опір річці… Опір

Але так було не завжди! Помітивши нашу цікавість і безпомилково визначивши в нас туристів, місцеві бабусі, які прямували на ранкове служіння, розповіли, що в давнину церква знаходилася на пагорбі через дорогу (туди й досі веде доволі стрімка ґрунтова дорога, оточена густими хвойними заростями). Але Богу не подобалася така віддаленість його посольства від поселення людей і він двічі посилав сили стихії, щоб перенести свою установу поближче до пастви. Першу подію вірячи сприйняли як випадковість, але після другого разу задумалися, а на місці, куди скотився хрест, вимурували нову простору церкву (1902 рік, архітектор В. Нагірний, освячено Андреєм Шептицьким).

Славчани добре турбуються про душі людей і…

Поки ми з Оленкою роздивлялися столітню архітектуру, Нестор провів успішні пошуки у своїй площині цінностей – поруч з храмом знайшовся невеличкий дитячий майданчик з гойдалками і пісочницею, в якій, навіть у цю зимово-весняну пору, лежали якісь кольорові пасочки і лопатки. Що й казати, наш невгамовний мандрівник лишився задоволений!

…бажання дітей

На території церкви встановлено пам’ятник найвидатнішій особистості, тісно пов’язаній зі Славським – письменнику і громадському діячу ХІХ століття Миколі Устияновичу. Соратник очільника «Руської трійці» Маркіяна Шашкевича та ініціатор і співзасновник ряду західноукраїнських літературно-науково-просвітніх організацій («Галицько-Руська матиця», «Собор Руських учених», «Просвіта»), посол до Галицького сейму (1861-1866) і прихильник об’єднання Галичини та Наддніпрянщини починав свою діяльність як парафіяльний священик церкви Пресвятої Богородиці у Славську.

У Славську чимало років прожив один з найвідоміших західноукраїнських просвітників ХІХ століття Микола Устиянович

Хто знає, скільки б гідних наступників Устияновича подарувало Україні Славське у ХХ столітті, якби їх не нищила репресивна імперська машина! Сотні імен тих, хто активно боровся проти тоталітарної системи після приєднання Галичини до СРСР у 40-50-х роках нині висічено на монументі, який спорудили неподалік храму 1992 року (фундатор пам’ятки – Івасиків Розалія Данилівна, мати сотника УПА Ярослава Івасиківа). Характерною особливістю і «неказенністю» меморіалу є те, що список героїв кожного села виконаний в унікальному стилі – деякі металеві, інші на кам’яних плитах, а трапляються також і дерев’яні.

Меморіальний комплекс зберігає імена сотень борців за Україну

Біля огорожі ми знайшли ще одну безіменну могилку – просто кермо старого авто на стовпчику. Ніякої таблички і нікого було спитати, тому його походження лишилося для нас таємницею.

Таємницю чийогось життя та смерті зберігають загадкові знаки

Доповнюють композицію меморіального комплексу кілька алейок та двоє розп’ять. А на горі над ними видніється дерев’яна дзвіниця старої церкви. Тож ми зовсім не вагалися щодо того, куди податися далі. Питання полягало лише в тому, як? Лізти по стрімчаку, який аж блищить від нещодавно розталих снігів та ранкової мжички нам не імпонувало. На щастя, від нової церкви до місця старої ще досі збереглася більш-менш нормальна дорога. Нею ми й скористалися.

«…а ми тую червону калину підіймемо!»

Мене завжди вражали місця, в яких відчуваєш себе по-особливому, де все виглядає зовсім не так, як всього за кілька метрів навколо. Одним з таких місць виявився цей підйом нагору. Він простягається всього якихось кількасот метрів, але пролягає не прямо, з деяким ледь-помітним поворотом в оточенні дружніх рядів смерек. В якусь мить забуваєш, що знаходишся в центрі старовинного містечка і переносишся подумки в умиротворене місце десь на лоні природи, бо бачиш лише дорогу вгору і зелену пухнастість обабіч. Можливо цей ефект створили випадково, але може й бути, що навмисно, адже це шлях, яким зі світу живих можна потрапити у володіння мертвих.

Шматочок гори з лісом у самому центрі Славська

Дерев’яна дзвіниця і перша церква у Славському на цьому пагорбі розділяли товариство з надгробками місцевого кладовища. Місце для некрополісу підібрано напрочуд вдало. Воно знаходиться у самому центрі поселення, але відчутно вище за житлову забудову, тому з нього вся долина, усі будиночки та садочки – як на долонях. Ти бачиш як тече життя у містечку, але, водночас, спостерігаєш його відсторонено. Кращого місця для роздумів над вічністю і марнотою годі й придумати!

З місця, де понад сто років тому стояла церква Пресвятої Богородиці, добре видно її наступницю, меморіальний комплекс героїв УПА і центр Славська

Побувавши в усіх святих місцях центральної частини Славська, ми рушили досліджувати дорогу до нашого «Альпійського двору», до якого перше їздили виключно на місцевому таксі. На шляху знову зазирнули до привокзального ринку сувенірів, де через погоду (час від часу щось крапало з неба, а сніги лишилися хіба тільки в поодиноких муміях колишніх кучугур) покупців було менше за продавців. Чи варто зауважувати, що ми змогли спокійно вибрати, що хотіли, ще й зі знижками? Що не кажіть, а за будь-якої погоди можна знайти джерело приємного настрою!

Єдиний у Слаську турнікет знаходиться біля старовинної дзвіниці

До речі, щоб джерело це передчасно не пересохло, слід заздалегідь попіклуватися про готівку, коли їдеш до Славська. Під час нашого візиту в містечку діяло всього два банкомати – «Експрес-Банк» на вокзалі та «Ощадбанк» поруч з парком, і обидва полюбляли брати комісію з карток інших банків. Але протягом року з нашої поїздки, кажуть, поселення приєдналося до більш популярних мереж «Атмосфера» та «Приватбанк», отже проблем поменшало.

Осучаснений монумент борцям за радянську владу знаходиться нині на…

Прямуючи від вокзалу алейкою на північ, ми побачили ще один меморіальний комплекс, в якому втілилася вся розсудливість і кмітливість славчан. Почну з того, що пам’ятник «воїнам радянської армії та односельчанам, які загинули за радянську батьківщину» (тобто, у боротьбі проти УПА) у вигляді потрійного погруддя військовим, місцеві мешканці не зруйнували. Вони не повідбивали голів, не пообмальовували чи ще якось не спаплюжили монумент, як то траплялося часто в активній фазі «ленінопаду» в центральній Україні. Просто на передньому плані було встановлено і освячено постать Божої матері. Інсталяція гармонійно влилася у композицію, докорінно змінивши її смисл. Білосніжна легкість Богоматері вступила у своєрідний діалог з сірою похмурістю безликих вояків, які тепер вже почувалися не катами, а жертвами. Останнім кілочком в труну тоталітарного режиму стало перейменування вулиці з пам’ятником на Степана Бандери.

…вулиці борця проти неї

Було б добре, якби проблеми вирішувалися самими лише перейменуваннями, щоб всі негаразди розвіювалися від однієї лише величі ім’я. Шкода, що це не так! Наприклад, головну вулицю Славська, названу на честь Івана Франка, схоже, місцями не ремонтували з часів, коли дослідник місцевої етнографії востаннє по ній проїжджав. Але навіть тут славчани знайшли привід посміятися. На в’їзді до центральної частини одразу за залізничними мостами, де підібралася чи не найколоритніша когорта баюр, жартівники повісили плакат: «Зателефонуй на гарячу лінію: 044-287-11-40, 022-37-24-17, 022-63-20-33. Подякуй Укравтодору за європейські дороги!». У цьому місці мало яка машина не пригальмовує у боротьбі з вибоїнами, тож прочитати текст послання у пасажирів часу цілком вистачає.

На головній дорозі Славська водіям доводиться частенько дякувати Укравтодору

Своєрідним є погляд місцевих мешканців і на музеї. Єдиний у Славську музей, що знаходиться поблизу гірськолижного спуску «Політех» на вулиці Січових Стрільців 2 (поруч з нашим «Альпійським двором»), присвячений УПА і виконаний у вигляді криївки. Тож не дивно, що ми його не змогли знайти – адже це не адміністративна установа з офіційною табличкою, а непримітна на вигляд садиба. Звісно, за бажання ми могли б постаратися і потрапити на екскурсію до його засновника Юрія Микольського (251- 42-561), але ми тверезо зважили, що нашому енергійному чаду поки ще більш до вподоби щось на кшталт столичного «Експерементаріуму», де можна все чіпати і крутити, аніж огляд речей з минулого. Та й треба ж щось залишити на знайомство під час наступної поїздки до Славська.

На прогулянку містечком ми витратили заледве три години. І це не зважаючи на наш майже черепашачий темп і зупинки мало не біля кожного стовпа – адже навколо стільки відмінного від тих місць, де ми живемо! До вечірнього потяга лишалося ще півдня і тут ми ще раз оцінили переваги того, що зупинилися в «Альпійському дворі», де можна не лише поспати і поїсти, але знайти чимало інших розваг. У тому числі й з дитиною.

Почну з того, що наш непосидько незнайомий зі словосполученням «літній майданчик». Для нього всі дитячі майданчики працюють цілорічно. Тож, коли ми відшукали пісочницю у дворі, знайшлося застосування і для лопатки, і для відеречка. Здавалося б, ніби лиш нещодавно зійшов сніг, але пісок був напрочуд відмінної консистенції для наших конструкторських ідей, ми навіть щось там копали і насипали.

Яка зима, якщо копати треба?

Футбольне поле, яке зазнало найбільшої окупації снігу, бо з південної сторони його затуляє від сонця будівля пансіону, ми теж не обійшли увагою. Вдавшись до методу використання перешкод як переваг, ми грали у футбол м’ячами зі снігу. Ви навіть не уявляєте, наскільки ефектно виглядає удар, від якого м’яч розлітається на друзки!

Ніщо так не підіймає настрій, як фізична активність на відкритому повітрі!

Дерев’яний комплекс з підвісним мостиком, колодою, що хитається, і гіркою за інших обставин зацікавив би Нестора значно менше. Але коли поверхні стали слизькими через вогкість, завзятець сприйняв це як виклик собі: впаде чи не впаде? Після кількох успішних, але не позбавлених адреналіну, проходжень, я наважився нарешті зняти цю акробатику на відео – і не важко здогадатися, що сталося! На щастя, зимове екіпірування дитини складається з кількох м’яких шарів, тому не було ні сліз, ні синців.

Хто кого передивиться?

Навідалися ми і до живого куточка, де наш мандрівник вперше вживу познайомився з баранчиками. Далебі, таких пухнастих створінь нам ще не зустрічалося!

В «Альпійському дворі» легко сумістити катання і…

Звісно, не мали шансів уникнути нашого товариства підвісні гойдалки, які в «Альпійському дворі» водяться у двох видах: одномісні ланцюгові та кількамісні без ланцюгів. Перші любителю гострих відчуттів сподобалися більше, бо там і розхитуєшся швидше, і ще й закручуватися можна. Зате другі неодмінно оцінять відпочиваючі старшого, більш спокійного, віку. Бо, неквапливо погойдуючись, можна споглядати всеньку долину, де примостилося Славське в обрамленні гір, з котрих найвищою вдалині біліє шапкою Зворець, на якому ми відточували свої гірськолижні навики. Окрім спусків «Захара Беркута» видно лижні траси на горі Погар – просто навпроти нас з іншого боку Опору.

…милування краєвидами

Та найближчим до пансіону є спуск на «Політесі», до верхньої станції середнього підйомника якого звідси всього кількасот метрів. На другий день відпочинку моя мама водила нас до нього на прогулянку щоб показати, де вона каталася два роки тому, коли слова «сніг» і «зима» були синонімами. Чи варто казати, що цього разу ми нікого там не застали. Залишки посірілого снігу з останніх сил хапалися за пожовклу траву, бугелі спочивали мертвим сном, а внизу спуску, де зазвичай відпочиваючі юрмляться біля прокатів спорядження, пунктів харчування та входів на підйомники, панувала майже мертва тиша, яку розтинало хіба дзюркотіння потічків.

На «Політесі» хмарки вилизують останні сніги

Певно і «Альпійський двір» зазвичай буває більш багатолюдний, ніж за такої несезонної погоди. Окрім нас ми бачили всього кількох інших мешканців, а в останній день (і перший весняний за сумісництвом) ми взагалі лишилися єдиними гостями. Але самотність нас не вельми гнітила, адже в чотирьох стінах ми практично не сиділи (про всі наші поїздки і прогулянки я писав вище).

А траса бугельного підйомника стала чудовим місцем для променаду

З чисельних принад, які пропонує пансіон без виходу назовні, ми користувалися лише сном у затишному номері (з ще більш захоплюючою панорамою Славського, аніж у дворі), неймовірно смачною їжею (на вечерю нам пропонували щораз різні гарячі страви, а сніданки, хоч і були подібні, але давали волю самим нафантазувати собі наїдки з молока, пластівців, какао, цукру, тостів, варення, масла, сиру і шинки) та безкоштовним безпровідним Інтернетом (в який, щоправда, ми заходили не часто, щоб не засмічувати свіжість сприйняття мандрівки).

Місія (не)можлива: знайди дитину

Окремо хочеться сказати про повітря, яким тут хочеться дихати і дихати! На балкон (який, здається, є у кожному номері) я неодноразово виходив не лише, щоб споглядати розкішні краєвиди, але й відчути силу правічного гірського духу, який тут пронизує все навколо – особливо зранку і ввечері. Для мешканця загазованого міста це неабияка насолода, яку хочеться відчувати знову і знову. І найдивніше, що зовсім не виникає звикання – в останній день відпочинку повітря здавалося таким же незвичайним, як і на початку.

Ранок кличе на нові звершення

 

***

 

Від чого залежить успішність поїздки? Як передбачити, буде вона цікавою чи перевтілиться на нудну вервечку одноманітних днів? На мою думку, головне – постійно пам’ятати, про те, що не такого, як вдома, можна побачити у нових місцях, відзначати щонайменші відмінності від звичних умов і відмовитися від якомога більшої кількості буденних речей (але, звісно, у розумних межах). І не дуже перейматися тим, що від нас не залежить: погода може підвести, технології – застаріти, а щось на місці виявиться не таким, як сподівалося. Головне – не забути в собі Дитину. І хай у цьому ваші діти вам допоможуть!