Наші піратські пригоди. День перший

Діти полюбляють мандрівки! Але особливо вони в захопленні від подорожей з надважливою метою, як то полювання на дракона, врятування прекрасної принцеси або пошуки скарбів. Після того, як Нестор зачитав мало не до дірок книжку «Кіт да Вінчі. Пірати Примарського моря», він неабияк перейнявся піратською атрибутикою і навіть на новорічне свято в садочку вибрав собі відповідний костюм з пістолем та шаблею. Тому не дивно, що велосипедну поїздку минулих вихідних наша сім’я присвятила пошуку піратських скарбів.

Визначитися з місцем поїздки не складало проблем. Відомо, що пірати плавають по морях, а найближче до нас – Київське море. Ховати скарб краще подалі від людських поселень чи полів, тобто у лісі. А найближчі густі ліси виходять до моря за селом Лютіж на північ від столиці. Справа лишалася за малим – поїхати туди і знайти схованку!

Десь по Київському морю плавають пірати і ховають свої скарби!

Десь по Київському морю плавають пірати і ховають свої скарби!

Звісно, пірати не наївняки, і навряд чи залишали свої дорогоцінності так, щоб їх легко винишпорив абихто. Ми одразу націлилися на клопітку працю і прихопили з собою лопатки, карту і намет з усім необхідним для ночівлі (на випадок, якщо за один день не впораємося): казанок, миски, кухлики, ложки, ніж, сірники, сіль, крупи, чай, ліхтарики, спальні мішки і килимки, які стелять на дно намету, щоб було м’яко і тепло. Нестор тільки зауважив: чому килимків два, якщо нас троє? Слушне спостереження!

Ще кілька років тому хлопчик займав значно менше простору, тому ми свого часу придбали два килимки, які треба не скручувати, а складати (дуже зручно, якщо подорожуєте велосипедом). А тепер ми розпочали свою мандрівку з того, що заїхали до магазинчику «Воєнторг» на Чернігівській і придбали третій екземпляр – точнісінько такий самий. Вклавши покупку до своїх старших колег (килимки легкі та компактні, тому ми прив’язуємо їх прямо за дитячим велокріслом), наша компанія розпочала свій шлях до моря.

Поїздка Києвом часом нагадує прогулянку картинною галереєю – мурали зустрічаються навіть на 16-поверхівках

Поїздка Києвом часом нагадує прогулянку картинною галереєю – мурали зустрічаються навіть на 16-поверхівках

Як і кожного разу, ми не вдавалися до послуг трансферу, а виїжджали велосипедами просто від порогу будинку. Хтось може зауважити, що проїхати велосипедом по Києву складно, але це не зовсім правда. Від північної межі міста нас відокремлювало не менше двадцяти кілометрів, проте на всьому цьому проміжку ми лише двічі зробили поворот з однієї вулиці на іншу, а решту часу рухалися вздовж широкої дороги, де місця вистачало всім. Тільки в околі мостів через Дніпро та Десенку ми покинули проїжджу частину і скористалися тротуаром, частина якого мала розмітку велосипедної доріжки.

Велодоріжка – завжди радість для велосипедиста

Якісна велодоріжка – завжди радість для велосипедиста

Але хто, скажіть, шукає скарби на голодний шлунок? Обід ми вирішили влаштувати, щойно доїдемо до моря, а до того обмежилися легкою артилерією: фрукти та горішки пішли «на ура» щойно було підкорено перший підйом після останніх приміських дач. Від місця запланованої трапези нас відокремлювало тільки містечко Вишгород в оточенні соснових насаджень. І тут ми скористалися перевагою велосипеда.

З швидкими калоріями і їдеться швидше!

З швидкими калоріями і їдеться швидше!

Якщо їхати машиною, то потрібно було б повертати праворуч і об’їжджати місто вулицею Набережною, яку насправді від берега відділяла широка смуга промислової забудови – пейзаж не з мальовничих (переконалися два роки тому). Ми ж проїхалися трасою прямо, а в місці, де вона проходила найближче до Вишгорода, просто перенесли велосипеди через відбійник і майже одразу потрапили у затишні міські квартали.

Дитячі ігри нерідко подібні до спортивних тренувань

Дитячі ігри нерідко подібні до спортивних тренувань

Знайомством з містом найбільше тішився Нестор. На вулиці Шкільній, якою ми проїхали першу частину Вишгорода, окрім навчальних закладів примостився казковий дитячий майданчик. Пірати тут не водилися (все таки, це ще не море), зате між різноманітних гойдалок та драбинок зустрічалися дерев’яні фігури героїв відомих казок – від персонажів ріпки чи билин до трьох козаків і Вінні-Пуха.

Діти сприймають монумент як ще один ігровий майданчик

Діти сприймають монумент як ще один ігровий майданчик

Не меншою популярністю в місцевої дітлашні користується площа перед міською радою, що знаходиться за наступним кварталом. Точніше, не так сама площа, як пам’ятник Борису і Глібу посеред неї. Поки Оленка ходила до місцевого супермаркету по свіжу їжу на обід, Нестор опанував мистецтво альпінізму і разом з однолітками завиграшки лазив по доволі фантазійному постаменту.

Голуби принишкли в очікуванні, щоб зробити свою брудну справу

Голуби принишкли в очікуванні, щоб зробити свою брудну справу

Закінчивши з усіма необхідними справами, ми, нарешті, виїхали з Вишгорода до Київського моря. Ідею з обідом довелося трішечки відсунути в часі, бо, починаючи з повороту на ГЕС (заради якої понад півстоліття тому було створено водосховище на Дніпрі), вздовж набережної тягнулася рекреаційна зона, бажання відпочивати в якій цього спекотного дня відвідало багатьох.

Ми проминули кілька залюднених сквериків з дитячими майданчиками і атракціонами, прокат велосипедів та іншого прогулянкового транспорту, рядки харчових точок, за якими сором’язливо приховався пам’ятник воїнам 167-й сумсько-київській дивізії (у самих Сумах їм присвячено цілу вулицю), а десь через півкілометра побачили справжнісіньку піратську тренувальну базу! Дитячий майданчик було побудовано у вигляді велетенського корабля з усіма необхідними атрибутами: палубою, трюмом, ілюмінаторами, якорем, штурвалом, мотузяними драбинками, щоглою з вітрилом та іншими деталями. Кращого місця для обідньої зупинки було годі шукати!

20160723_160434

Уперед на всіх вітрилах!

Поки Нестор тренувався брати на абордаж піратський фрегат, ми з Оленкою примостилися на вільній лавці і взялися до не менш важливого заняття – обіду. Звісно, ми не діставали казанок і не стали чухрати місцеві кущі у полюванні на хмиз, а просто зробили щось на кшталт бутербродів, збагативши трапезу овочами та соусами. Коли ж наш моряк трохи вгамував свою пристрасть, якусь частину їжі вдалося згодувати і йому.

З висоти Вишгородських пагорбів видно і ГЕС і всю київську Троєщину

З висоти Вишгородських пагорбів видно і ГЕС і всю київську Троєщину

Наступний шлях вимальовувався у досить рожевих тонах, тому не важко уявити, як ми спохмурніли, коли через півтора кілометри набережну нахабно перекрила огорожа, впевнено відкидаючи усі можливості її оминути. Карта вперто не помічала перешкоди, наполегливо пропонуючи рухатися дорогою далі. Тільки на супутниковому знімку видно, яка велетенська територія огороджена від зовнішнього втручання. Воно й не дивно, адже ГАЕС – об’єкт стратегічний.

Заради цього фото ми проїхали зайві п’ять кілометрів

Заради цього фото ми проїхали зайві п’ять кілометрів

Попри співзвучність з атомною стацією, ця абревіатура не має нічого спільного з ядерною енергетикою. В Україні є чотири гідроакумулювальні електростанції (але лише Київська повністю готова), принцип дії яких достатньо простий. Коли сусідня ГЕС виробляє більше енергії, ніж потрібно споживачам, надлишок використовується ГАЕС для підйому води з основного водосховища у значно менше власне. А як потужностей ГЕС починає не вистачати, ГАЕС генерує додаткову електроенергію, спускаючи свою воду. Ставок Київської ГАЕС знаходиться на 70 метрів вище рівня Київського моря і має понад два кілометри у довжину, тож нам не лишалося нічого іншого, як відмовитися від прогулянки з освіжаючим бризом і повернутися на трасу, яка, хоч і прямує паралельно до берегової лінії, але тримається від неї на значній відстані.

Більш мальовничого місця, щоб пробити колесо, годі шукати!

Більш мальовничого місця, щоб пробити колесо, годі шукати!

Як легко нам було спускатися до моря, так тепер важко довелося п’ястися на Вишгородські гори. Якісь кілька сотень метрів навіть довелося долати пішки – навантажені велосипеди під вечір геть утомилися і просили відпочинку. Для унаочнення марності крутіння педалей по той бік дороги вигулькнув якийсь велосипедист, що весь підйом подолав не покидаючи сідла, але так і не перевершив швидкість нашої пішої групи.

Зате потім ми мали задоволення їхати взагалі без відчутних перепадів висоти та ще й по неймовірно якісному асфальту – усі півтори години шляху від Вишгорода до Лютіжа Нестор безпробудно проспав у своєму кріслі, що було б неможливо, якби нам дошкуляли вибоїни. Крім того, виділена для нас смуга перші кілометри мала чи не два метри завширшки – подібної пишноти для велосипедистів я давненько не зустрічав.

Статика і динаміка в Нових Петрівцях

Статика і динаміка в Нових Петрівцях

Під час вечірнього переїзду ми зупинялися тільки двічі – по разу в кожному селі. У Нових Петрівцях збентежила композиція зі столітнього Свято-Покровського храму та динамічного пам’ятника радянським воїнам часів Другої Світової, які, здається, націлилися її штурмувати. А в центрі Старих Петрівців у бік іншої православної церкви насторожено дивиться давньоруський князь Святослав Хоробрий. При цьому видно, як він дістає меч з піхви, а на п’єдесталі викарбовано його гасло: «Іду на ви!». Збіг чи замисел? Адже відомо, що перші виступали представниками атеїстичної країни, а другий був відвертим язичником.

Поки Святослав на чатах, можна нам спокійно спати!

Поки Святослав на чатах, можна нам спокійно спати!

Вже після сьомої години вечора ми спустилися до Лютіжа, який на відміну від попередніх сіл не сидів на горбах, а розлігся у низинці біля самого берега. Назва селища підштовхувала до думки, що ми не помилилися у виборі місця і тутечки полюбляли кидати якір пірати зі своїми коштовностями. Легко уявити, як попередні шукачі скарбів питали у місцевих: «А чи люті тут пірати?», на що ті відповідали: «Та люті ж!».

Очевидно, що дзвіницю поставили на березі, аби бити на сполох при наближенні піратів!

Очевидно, що церкву поставили на березі, аби бити на сполох при наближенні піратів!

Докотивши до центра Лютіжа, ми розпрощалися з трасою, і біля невеличкої церкви з дерев’яною дзвіницею повернули на вуличку, яка простягалася вздовж побережжя. Щоправда, самого плеса ми майже не бачили, бо його від нас затуляв рядок садиб з триметровими стінами. Навряд чи місцеві селяни так розбагатіли на вирощуванні картопельки чи яблук – не інакше, як  замки у мініатюрі їм допомогли вимурувати знайдені скрині з піастрами.

Пам’ятний знак про цвинтар, поглинутий водосховищем

Пам’ятний знак про цвинтар, поглинутий водосховищем

Друга (після Вишгородської) спроба проїзду вздовж берега увінчалася успіхом: коли котеджне селище скінчилося, доріжка пірнула до вільного лісу, що простягався до самого моря. Десь між дерев виднілися корпуси будинків відпочинку, а побережжя місцями біліло від пляжів, проте кількасотметрову смугу поздовж берега не обтяжували жодні сліди цивілізації. Нетривалої розвідки вистачило, щоб знайти одне дуже затишне місце над самою водою, закрите від зовнішнього світу крутосхилами та кущами. Місцина не мала пляжу, але дозволяла без зусиль заходити у воду приємним піщаним дном. Від сонця нас захищали густі крони дерев, але при цьому було просторо – рівної площі вистачило б і на два чи три намети.

Як побачите цю капличку – ви практично на місці: вже видно крайні сосни, а за ними - море

Як побачите цю капличку – ви практично на місці: вже видно крайні сосни, а за ними – море

Розглядаючи місце нашого табору, ми знайшли кострище, верхній шар попелу в якому ще зберігав легкість, а камінці навколо тримали жар. Це була удача! Адже ми йшли за піратами, як то кажуть, по гарячих слідах! Ще не встигла вихолонути земля після того, як вони смажили собі впольованого кабана з нагоди вдало закопаного скарбу, як ми опинилися тут як тут. Варто нам було приїхати на годину раніше – і запеклого бою було б не уникнути. А тепер ми могли собі спокійнісінько зайнятися пошуками.

Проте, хто ж шукає схованку, як слід не втамувавши голод? Схоже, наші попередники виїли все до крихти, тому довелося готувати вечерю. Для цього ми мали все, окрім води та хмизу. Поки я їздив до села по перше (на набережній між автентичних хаток ще лишилася одна діюча криниця), Оленка з Нестором займалися збором другого. У лісі назбирати сухих гілок – справа кількох хвилин, тож мої соратники встигли ще й намет поставити, поки я працював водовозом.

Велосипед з дитячим кріслом ідеально підходить для перевезення відра води

Велосипед з дитячим кріслом ідеально підходить для перевезення відра води

Вечерю зготували швидко. Наші попередники притягли кілька камінців з молу неподалік, на які гарно ставав казанок. На такій імпровізованій плиті вода закипала швидше, ніж тоді, коли казанок підвішений, бо вся енергія вогню спрямовується на дно посудини, а не розпорошується на обігрівання навколишнього простору. А річковий пісочок гарно відчищає посуд від жиру та кіптяви навіть без ганчірки та миючих засобів – тому, як зварили і розсипали по тарілках їжу, ми змогли одразу відмити казанок і в ньому ж поставити воду на чай.

Ось воно – наше море!

Ось воно – наше море!

Вечеря на березі моря, коли хвилі ніжаться всього в метрі від тебе, дарує неабияке враження! І хай хтось каже, що Київське море – всього лише ставок на Дніпрі. Але коли бачиш ці хвилі і мінливе плесо, що простягається до самого обрію (десяток кілометрів до протилежного берега робить його практично невидимим), то важко перебороти відчуття, що ти справді на морі! А там, де море – там і пірати, і закопані ними скрині з коштовностями. От тільки повечеряємо – і гайнемо на їх пошуки.

Свіже повітря і день, насичений подіями, неймовірно розпалюють апетит, тому вечерю ми перемогли швидше, ніж встиг заваритися чай. В очікуванні на смаколики, ми зіграли дві партії у карткову гру «Уно: тварини», в якій птаха успіху двічі зловив Нестор. Мабуть, на те гра й дитяча, щоб діти в ній мали гору над дорослими.

Вечеря на березі моря – і це всього в кількох десятках кілометрів від Києва!

Вечеря на березі моря – і це всього в кількох десятках кілометрів від Києва!

А коли духмяний напій розійшовся по кухликах, аби поєднатися з солодощами в наших шлунках, трапилося неймовірне: годинник сповістив, що настала дев’ята година вечора і… одразу розпочався дощ! Це чи не вперше у наших мандрівках сталося так, що синоптики передбачили погоду з точністю до хвилини. Вирушаючи в подорож ми бачили, що це мало відбутися за прогнозом. Але весь день так яснів сонечком, що нам просто не вірилося у зраду.

Що лишалося робити? Ми хутко евакуювали Нестора і всі речі до намету, де у світлі ліхтарика відновили перервану чайну церемонію. Але ось вже і кухлики спорожніли, і смаколики переможені, та дощ все не втомлювався вибивати дріб об тент намету. Чекаючи, поки монотонна музика скінчиться, ми незчулися, як поснули…

А як ми шукали скарб наступного дня, читайте далі.

 

Advertisements

6 thoughts on “Наші піратські пригоди. День перший

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s