Наші піратські пригоди. День другий

(про пригоди першого дня читайте тут)

Небесний барабанщик вправлявся у ритмах та акордах мало не до самого ранку і закінчив свою хоч і часто мляву, але невпинну дискотеку ближче до світанку. Ударна установка, за яку правив тент намету, з честю витримала усі нічні перипетії, тож вісім квадратних метрів площі під нами лишилися найбільшою сухою плямою на весь ліс навколо. Що й казати, наш чотиримісний Loap Aure успішно відбував свій десятий сезон, до якого дожив практично без ушкоджень, якщо не брати до уваги дна, дивлячись на яке можна подумати, що ми полюбляємо таборитися на мишачих норах.

20160724_071226

Вид на наш табір згори…

Ні для кого не таємниця, що дощ – чудове снодійне. Ми так завзято дали хропака, що виткнулися з намету, коли сонце давно вилізло з-за морського горизонту і все намагалося роздивитися крізь густі крони, хто це ще не протер очі. А протирати їх, ой, як не хотілося! Якби не згадка про скарби, може б так і ніжилися до обіду.

20160724_072535

…і знизу

Передусім ми переконалися, що серед морських просторів ніде не майорить «Веселий Роджер». Навіть з кручі над табором було видно, що спокій ранкового плеса порушують хіба рибальські човники. Отже, можна спокійно і без поспіху готуватися до майбутніх пригод.

20160724_072616

Всі хмаринки забрав учорашній день

Небесне світило згорало від самотності – не інакше, як усі хмаринки вночі виплакалися на наш намет і ліс навколо. Від того вся трава рясніла вологою. Не міг похвалитися сухістю і хмиз. Але що може завадити розпалити вогнище бувалим туристам? Ввімкнути похідну кухню – це справа одного сірника! Особливо, якщо під рукою є шматочок сухого спирту.

20160724_074703

Чай і каша – сила наша!

А поки у казанку доходила до готовності каша, ми обнишпорили навколишні зарості і здобули перший успіх – на одному з кущів висіла справжня піратська карта! Певно, роззяви так поспішали на корабель після вдалого закопування скарбу, що зовсім не примітили, як дорогоцінний папірець зачепився за гілку і лишився там висіти.

20160724_093627

Гуляючи лісом ніколи не втрачайте пильність: раптом десь причаїлася карта скарбів!

Не гаючи часу, ми одразу ж попрямували за червоними мітками, показаними на знайденій мапі і, оминувши всі пастки на небезпеки, дісталися до місця, позначеного великим кривавим хрестом. Чесно кажу, якби не карта, ніколи б не здогадався, що саме тут заховано скарб: ліс – як ліс, дерева – як дерева. Але в тому й полягає хитрість – щоб вибрати звичайнісіньку, нічим не примітну точку, про велику таємницю якої може повідати лише карта. І вона у нас була!

Та поступово запал став згасати. Ми подивилися всюди між кущів, порозгортали завали торішнього листя, але нічого, окрім кількох старих порожніх пляшок з коричневого скла, не знайшли. Я зробив припущення, що ми на вірному шляху, бо ці знахідки належать саме піратам (пам’ятаєте, як там у пісні: «йо-хо-хо і пляшечка рому!»), але Оленка скрушно похитала головою: на подібні речі можна натрапити в багатьох місцях вздовж побережжя і це зовсім не означає, що там всюди кидали якір справжні пірати.

Хто шукає – той знаходить!

Хто шукає – той знаходить!

Раптом нашу суперечку перервав Нестор. «Дивіться, а це що?», – вигукнув він і прожогом кинувся кудись убік. Обернувшись, я побачив, що зовсім поруч зі мною лежало кілька протрухлявіли дощок (звідки дошки у лісі? Очевидно, це уламки старого фрегата!), з під яких наш щасливець видобув на світ цілу і неушкоджену коробку з лего-конструктором! Причому, не простим, а з серії космічних піратів!

Нестор підказує, як обійти коріння, покидаючи табір

Нестор підказує, як обійти коріння, покидаючи табір

Мов на крилах ми повернулися до табору. Скарб знайдено, місію виконано – тепер можна збиратися додому. От тільки треба поснідати, скупатися в морі і, звісно, зібрати з конструктора різні цікаві речі! Але довго не слід баритися, адже пірати рано чи пізно виявлять втрату і повернуться на берег. А в нас, як на те, немає ані гарматки, ані якогось простенького пістоля.

Перші коти за плоти! Але нічого: почухаємо синці і видряпаємося з другої спроби

Перші коти за плоти! Але нічого: почухаємо синці і видряпаємося з другої спроби

І тут я згадав, що є поруч щось таке, що може стати нам в пригоді на випадок оборони. Річ у тому, що саме під Лютіжем восени 1943 року містився плацдарм, з якого радянські війська штурмували Київ, захоплений німцями за два роки до того. Подія не минула безслідно – у повоєнні роки на місці атаки постав величезний меморіальний комплекс з колекцією військової техніки. Серед зразків озброєння зустрічаються і такі, які можуть вражати цілі за кільканадцять кілометрів – цього достатньо, щоб снаряду не лише досягнути Дніпра, але й перелетіти його і впасти аж по той бік водойми. Тож піратам є чого боятися!

Красень-храм у Лютіжі

Красень-храм у Лютіжі

Як не дивно, але музейний комплекс міститься не в самому Лютіжі, а у вже знайомих нам Нових Петрівцях. Для годиться ми трохи покаталися по селу, що дало назву одному з найважливіших плацдармів на Дніпрі, і навіть відшукали трохи цікавенького: новісіньку церкву зі сліпучо-золотими банями і позеленілий від часу пам’ятник Чапаєву, якого не лише позбавили таблички, але й утискають місцеві забудовники.

Червоний комдив пантрує обрій і не помічає, як капіталісти підходять з тилу

Червоний комдив пантрує обрій і не помічає, як капіталісти підходять з тилу

Меморіальний комплекс у Нових Петрівцях знайти неважко – на нього є вказівник прямо з траси. Асфальт на відгалужені не гірший, ніж на автостраді, зате тут майже немає машин, а от велосипедистів місцевих їздить чимало. Тож, спокійно крутячи педалі, можна без пригод доїхати до околиці села, на якій знаходиться парк з пам’ятками. Залишилося лише загадкою, чому для музею вибрали не майданчик над Дніпром (звідки переправлялися радянські війська), а зовсім протилежний край, віддалений від берегової лінії на кілька кілометрів.

Алея бойової техніки меморіального комплексу «Оборона Києва у 1943 році»

Алея бойової техніки меморіального комплексу «Оборона Києва у 1943 році»

Меморіал зустрів нас маже безлюдним. Поодинокі відвідувачі не складали конкуренції і всі експонати можна було оглянути без поспіху та черг. Ми могли кататися доріжками парку велосипедами, але вирішили прив’язати їх до беріз біля входу, щоб мати більшу свободу дій. До речі, свободу цю на території комплексу не обмежувало майже нічого, бо дозволялося все, окрім двох речей, про які постійно нагадували таблички.

Фото з Катюшою – як же без нього?

Фото з Катюшою – як же без нього?

По-перше, заборонялося залазити на техніку (ну, це нам на думку не спадало; навіть Нестору). А по-друге, в немилість потрапило ходіння по газонах. Ось це вже ми встигли порушити перш, ніж побачили першу табличку з відповідним написом, адже хотілося роздивитися техніку в деталях, та й текст на стендах місцями нагадував плакати у кабінеті окуліста, тож доводилося переступати через бордюр, аби прочитати все, що цікавило. Ознайомившись з заборонами, ми стали уважнішими і навіть подумали перепаркувати велосипеди в іншому місці, але дійшли до висновку, що різнотрав’я під березами не є газоном.

Нестор знайомиться з новітніми зразками протикротового озброєння

Нестор знайомиться з новітніми зразками протикротового озброєння

Оленка ретельно оглянула всі зразки техніки, які тут репрезентували різного роду гармати, танки і катюші. Увагу Нестора набагато більше привертали стовпчики з надягненими на них розрізаними пластиковими пляшками, котрі з легким шумом оберталися від вітру. Такими простими засобами місцевий персонал веде боротьбу з кротами, які урізноманітнюють зелень газонів невеличкими купками землі. Схоже, звичайні таблички з текстом на тварин не діють – адже всім відомо, що кроти мають поганий зір.

Діорама «Битва за Київ у 1943» зараз недоступна через ремонт

Діорама «Битва за Київ у 1943» зараз недоступна через ремонт

Словом, ми побачили все що хотіли – окрім центрального об’єкту. Нам не поталанило, бо в самому приміщенні, де розмістилася діорама «Битва за Київ у 1943 році», тривав ремонт. Зате ми піднялися на курган, увінчаний пам’ятником-музеєм визволителям Києва (зала-музей розташована прямо в постаменті, на якому міститься сам монумент у вигляді радянського воїна), і переконалися у чудовій акустиці круглого приміщення: наша «Ще не вмерла Україна» лунала так, наче ми співали не удвох, а щонайменше вдесятьох! Звукові хвилі відбивалися і трохи видозмінювалися, від чого виникало враження, що чуєш різні голоси, а не просто підсилений власний.

Шлях до кургану охороняють танки

Шлях до кургану охороняють танки

Тепер вже нам не були страшні ніякі пірати і ми вирішили не втікати, а навпаки – потрапити прямісінько в їхнє лігво! Точніше, колишнє лігво, бо ті були настільки пристрастилися до грабунку, що втратили відчуття міри, тож люди якось згуртувалися і два роки тому прогнали надокучливих трутнів туди, де Сидір козам роги править. А ватажок невдах дременув так хутко, що полишив награбоване тут-таки межи горами, куди тепер будь-хто може завітати і на власні очі побачити величезні скрині, наповнені по вінця щирим золотом та діамантами!

Як побачите цей знак – готуйтеся до зустрічі з серпантином на крутосхилі

Як побачите цей знак – готуйтеся до зустрічі з серпантином на крутосхилі

Як то в нашій сім’ї заведено, на територію тепер національного парку ми в’їхали не з головного входу, а через північну браму. Тому нам з самого початку вдалося оцінити крутизну тутешніх гір і значення таблички «Межигірський узвіз» на початку спуску. Зате ми уникнули натовпу і одразу потрапили до одного з найцікавіших сезамів, де пірати збирали колекцію автомобілів. Збирачі неабияк дбали про свою власність, бо навіть звичайнісінькі первістки українського автопрому (ЗАЗ-965) тут виглядали так, наче щойно зійшли з конвеєра. Певно, сюди потай привозили зв’язаними майстрів, які ремонтували старовинні машини, а потім відпускали, під страхом смерті заборонивши розповідати про бачене.

Ніхто не бачив, щоб пірати каталися на цих машинах, але для чогось вони їм були потрібні

Ніхто не бачив, щоб пірати каталися на цих машинах, але для чогось вони їм були потрібні

Неабияк нас вразило на території комплексу різноманіття менших парків, де зустрічалося чимало альтанок, струмків, фонтанів, доріжок, клумб, альпінаріїв та інших декоративних атрибутів ландшафтного дизайну. Дехто може зауважити: нащо лютим піратам викидати гроші на незрозуміле переінакшення природи? Але ж погодьтеся, що вони теж люди і часом їм теж хочеться погуляти в мальовничому місці. Та варто безжалісному морському вовку завітати до громадського парку, як його одразу злякаються маленькі діти і бабусі, а хтось кмітливий нишком викличе поліцію – і прощавай свобода. Тож змушені вони були тамувати свої пориви до прекрасного на самоті…

Зі справжнього піратського парку завжди має бути видно море

Зі справжнього піратського парку завжди має бути видно море

Мабуть нічим іншим, ніж цим, можна пояснити і присутність доволі значного зоопарку. Хоча, тут маємо наочний доказ ще однієї схильності – любові до ґрат. Адже, не лише місцеві тварини мешкають у вольєрах, але й саму величезну територію колишнього піратського кубла оточує п’ятиметрова огорожа з дротами під струмом, а в багатьох місцях містяться кабінки озброєної охорони, яка носить характерну форму. Не інакше, як смаки закладаються замолоду – якщо в юності необачному пірату довелося відбувати ув’язнення, то згодом він будуватиме свою резиденцію у вже знайомому стилі.

Хтось утік із зоопарку і питає шлях до волі

Хтось утік із зоопарку і питає шлях до волі

Ясна річ, не могли ми не побувати на самій набережній, куди темними ночами пірати звозили своїми фрегатами награбовані цінності. І досі можна бачити один з їхніх кораблів, що стоїть пришвартований у гирлі гірського потічка. Кажуть, у ньому було стільки золота, що для його зберігання вже не вистачало скринь і доводилося переплавляти безцільний, але дорогоцінний метал у щось корисне, наприклад, сантехніку.

Вже не напне вітер вітрила, не замайорить «Веселий Роджер»…

Вже не напне вітер вітрила, не замайорить «Веселий Роджер»…

Так, роззираючись на різні дивовижі, ми поступово досягнули головного входу (який для нас став виходом). Про те, що ми рухалися у вірному напрямку, свідчила все зростаюча кількість людей. Причому, окрім пішоходів чимало зустрічалося відпочиваючих на велосипедах та інших видах паркового транспорту, який тут легко можна взяти на прокат. Звісно, кататися дозволяють лише по території парку, а от до машини, припаркованої за кілометр (саме на таку відстань були зайняті обидва узбіччя) довелося б іти пішки. Що й казати: неділя – пік туристичної активності.

Закінчувати огляд з того, з чого його починають інші – наша сімейна традиція

Закінчувати огляд з того, з чого його починають інші – наша сімейна традиція

Покидаючи межі парку, ми поверталися назад до Києва, куди звідси вела пряма дорога без заходу до Вишгорода. Позаду залишалися спогади про побачені скарби між гір і відчуття парадоксу подвійного пограбування: спершу пірати окрадали людей, щоб назбирати собі статки, а тепер люди самі платять гроші, щоб подивитися на відібране у них. Причому, враховуючи неабияку кількість візитерів і те, що за відвідування різних місць беруть окрему плату, а ще, власне, самі розміри цін, включно з місцевими кафе, в уяві вимальовується сума з купою кружалець.

Далебі, пірати досі існують, а, отже, ще трапиться нагода знову вирушити на пошуки їхніх скарбів!

Не обов’язково винаходити велосипед, щоб стати піратом

Не обов’язково винаходити велосипед, щоб стати піратом

 

Детальний маршрут обох днів та всі світлини, будь-ласка, дивіться тут.

Advertisements

3 thoughts on “Наші піратські пригоди. День другий

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s