Карпати-2016: світлини і маршрут

В останні вихідні ми посвятили нашого 4-річного непосиду в гірські туристи. Майже 23 кілометри по горизонталі, 1 кілометр підйомів та 1 кілометр спусків набрали ми за 17-18 вересня 2016 року. Погода нам сприяла, адже холод прийшов на наступний день після повернення з гір, а сезон осінніх дощів – через три. Як завжди, ми йшли автономно, все своє нісши з собою. Обідали і ставали табором у польових умовах.

День 1. Сколе – Чудилів – Плешори – Лопата – околиці Камянки

Вийшли від залізничного вокзалу Сколе і через кілька перехресть опинилися на мості через річку Опір. Далі розпочався перший підйом – на полонину Чудилів, де ми мали сніданок. Від самого початку і аж до маківки гори Лопата (1211 м.) шлях був добре прочищений, втоптаний, промаркований і залюднений – тож проблем з орієнтуванням не було. Більше того, Інші стежки, показані на карті, були настільки мало помітні, що, здавалося, якби хотів, то не зміг би легко їх віднайти. На полонині Плешори ми поласували ожинами, а біля джерела перед підйомом на саму Лопату пообідали. З Лопати прямою доріжкою спустилися майже до села Камянки, на останній полонинці перед якою стали на ночівлю. Дорога тут так само добра, як від Сколе, але без маркерів та людей. По воду я ходив до села, де набрав її у криниці в одному з крайніх подвірїв.

 

День 2. Камянка – водспади на річці Камяній – Чудилів потік – Сколе

Зранку спустилися в село Камянка, де трохи поповнили запаси їжі. Далі автомобільною дорогою (по якій їздять навіть автобуси) дійшли до мальовничого каньйону річки Камяною, де один за одним розташувалися туристичні обєкти: Янівська криниця, каскад водоспадів, Живе джерело, Мертве озеро і, найвідоміший, водоспад на річці Камяній. На водоспаді ми пообідали, а далі повернулися на широку галявину, з якої за бродом через річку починався непомітний підйом в гори. Доріжка перевалювала через хребет і спускалася в долину Чудилового потоку майже у місці його впадіння в Опір. Дорога промаркована, але не дуже часто. Місцями дуже сильно заросла і є кілька невеликих обходів, де, головне, не загубити саму дорогу. У верхній частині кілька разів перегороджували шлях повалені дерева, які, проте, легко перелізти. А вже майже біля Чудилового потоку земля дуже розквашена від струмків. Останній неприємний сюрприз – дорога вздовж Опору геть розбита ваговозами і там ми замазалися у глину набагато сильніше, ніж за весь похід.

 

Усі фото з походу можна подивитися тут. А тут починається більш розлога розповідь про мандрівку.