Відвідані місця обрамлені червоним
Цього року до групових веломандрівок наша сім’я долучилася 21-23 серпня. До команди, яку набрав Роман Третяк (каталися разом на Київську Русь та знайомилися з київськими котами), окрім нас також увійшли Сергій Білик (знайомий нам з Київської Русі), Людмила Матюшенко, Олександр Ходжа, Андрій Лазаренко, Ірина Білас, Леонід та Іван Городецькі. Окрім нових знайомих ми відкрили для себе й невідому південну Тернопільщину (або західне Поділля).
День перший (38 км)
День розпочався з досвітньої екскурсії колишнім містом Товстим та передсвітанкової кави. Звідти ми поїхали на схід до райцентру Борщів, завітавши до сіл Лисівці та Верхняківці. У самому Борщеві, звісно, мали розкішну трапезу з борщем. А до прогулянки центром міста корисним додатком стала екскурсія краєзнавчим музеєм. Далі наш шлях повернув на південний захід. У селі Висічка ми відвідали руїни замку, а поблизу села Королівка дві години ходили коридорами печери “Оптимістична”. Насичена програма дала про себе знати, тож після повернення з-під землі ми залишилися ночувати на спелеологічній базі львівського клубу “Циклом” (за яким і прописана печера).
День другий (70 км)
Другий день розпочався з поїздки у північному напрямку. Першим обєктом на шляху стала печера Вертеба, де знаходиться єдиний у світі підземний музей трипільської культури. Річ у тому, що Вертеба – єдина печера у світі, де жили трипільці, які зазвичай будували свої халупи на землі, а не шукали притулку під нею. Тому й музей зроблено на місці зі знайдених у коридорах залишків їхньої культури. Далі була прогулянка селом Більче-Золоте неподалік, де ми не лише відвідали парк і величний храм, але й смачно пообідали. А потім великою U-подібною траєкторією ми переїхали до села Устечка. У південній частині цієї ділянки маршруту проминули серпантини у Касперівцях. А останні кілометри до місця ночівлі в Устечку на нас навалився дощ і сутінки. Але все обійшлося, до того ж отримали дуже цікавий досвід
День третій (39 км)
Після ранкової прогулянки Устечком (аж до руїн мосту) ми подалися на північ на пошуки Джуринського водоспаду. Справді, довелося трохи пошукати, бо ми поїхали не дорогою, яка йшла в обхід, а подалися прямо лісовими стежками. Знайшли успішно. Причому, не лише сам водоспад, але й руїни Червоногородського замку з костелом. На прощання мали просто казковий краєвид на майже круглу долину Джурина навколо колишнього півосторова. А далі ми попрямували спершу на схід, а потім на південь аж до Заліщиків. Там у центрі міста ми мали останню екскурсію (а дехто навіть встиг виїхати на край каньйону щоб побачити відомий панорамний вид Заліщиків), після чого повечеряли і сіли на потяг до Києва.
Посилання на всі три частини розповіді можете бачити у заголовках до абзаців вище, а мої фото знаходяться тут.
Мандрівник і його мандрівки 
Наступного року варто продовжити відкривати для себе Поділля!
Так, неодмінно!
Соромно сказати, але я ще ні разу не був у містечку, яке не оминає увагою жоден, хто потрапляє на Поділля – Кам’янець!