Дві сім’ї та екстремальний велотуризм по-сумськи 2

Ми так ніколи й не дізналися, що стало причиною цієї аварії. Якби це відбулося сім років тому, коли я тільки розвідував маршрут, а головна вулиця Піщаного нагадувала місячний пейзаж, всіяний мікрократерами, неприємність можна було би списати на котрусь із вибоїн. Але нинішній асфальт рівний – хоч грай у боулінг. Може це диверсія росіян, до кордону яких ми наближаємося?

Як би там не було, але наша мандрівка опинилася на межі зриву. Коли Наталка з Сашком наздогнали нас (пішки), то покришка заднього колеса Наталчиго велосипеда виглядала так, наче її кинули погризти якомусь місцевому Бровку, а потім нащось почепили назад. Суцільні дірки ніби від порізів категорично відкидали думку про те, що їх можна заклеїти велосипедними латками. У нас були із собою запасні камери, але ж хто, скажіть, бере з собою покришки про запас?

06 church

Центр Піщаного прикрашає унікальна церква з банею на бані

Та ми не з тих, хто пасує перед труднощами. За півкілометра попереду ми мали заплановану зупинку в центрі села. А це таке місце, де збираються докупи всі найпотрібніші установи, у тому числі й сільмаг, де чого тільки не продається! Тож ми подолали ще ці п’ятсот метрів і виявили, що в магазинчику є велосипедна покришка, причому, остання. Біда в тому, що вона була для “України” і за діаметром не підходила до Наталчиних коліс. Щоправда, тут же можна було придбати і сам обід від “України”, але сумніваюся, що комусь би вдалося причепити його на гірський велосипед з 26-дюймовими колесами. Уявити навпаки – то ще можна, хоча й химерно – “Україна” з маленькими наїжаченими колесиками. Але в нашій ситуації сільмаг нічим зарадити не міг.

І тут нас урятував Сашко. Він викликався поїхати до самого центру Сум, щоб купити покришку там. Ідея не виглядала абсурдною, бо Піщане по суті є передмістям з регулярним автобусним сполученням.

07 warrior

Дітки пройнялися приязню до невідомого солдата

Кращого виходу годі було й шукати, а цей вартував нам всього двох годин затримки. За цей час ми отаборилися у скверику за новенькою церквою (її відкрили 2005 року, а в будівництві брав участь Оленчин тато), пообідали, подосліджували з дітьми місцевий меморіал ІІ Світової війни, трохи перепочили у тіні розкішних дерев і підготували Наталчин велосипед до заміни покришки. До речі, камеру теж довелося замінити, бо на ній вималювалася пробоїна у вигляді п’ятикутної сніжинки сантиметри три в діаметрі.

Коли Сашко привіз покришку, я зайнявся її заміною, а він тим часом поповнив ряди ситих велосипедистів. І після цього ми продовжили нашу мандрівку.

08 camp

На дві години сільський сквер став велосипедним табором

Спершу спустилися до того злощасного повороту. Там знаходилася розвилка, де бічна дорога прямувала до лісів, за якими заховалася Кияниця. Ми одразу, що називається, відчули різницю. Асфальт (?) на цій вулиці не ремонтували, далебі, з тих часів, як Ніл Армстронг ступив на поверхню Місяця. Тепер ми були тими астронавтами, які намагалися зробити неможливе – маневрувати між мікрократерами, що дбайливо вкривали все дорожнє покриття, скільки було видно.

Зрештою, ми кинули невдячне заняття і скористалися ґрунтівкою, яка пролягала впритул до своєї роздовбаної колеги. Між іншим, усі машини, які ми бачили, чинили так само. Лише якийсь позашляховик з іноземними номерами відчайдушно продерся по тій “асфальтівці”.

09 road

Вузька дорога не вміщувала всіх охочих, тому водії самотужки накатали ще дві смуги обабіч. Чи може їм не сподобався асфальт?

Дорога перетнула місток через річку Олешню, сільські хати лишилися на тому березі, а навколо розгорнулися заплавні луки з острівцями гайків. Єдине, що не змінилося, як ви здогадуєтеся, це асфальт. Тобто, та дивна сукупність його фрагментів, яка нагадувала неправильно складений пазл, коли дитина намагалася силоміць припасовувати несумісні елементи.

Але не думайте, що велосипедна мандрівка – це проблеми з колесами і розбиті дороги. Щойно ми в’їхали до лісу, то розпрощалися з асфальтом майже до вечора, бо поринули в новий етап – лісових стежок. Це суцільна романтика: сонце не пече, доріжка лагідно торкається коліс пружнім ґрунтом, а повітря насичене неймовірними пахощами. А ще щось дзижчить під вухом. Звісно, що ж краще стимулює їхати, не зупиняючись, ніж полчище комарів?

10 we

Ми вирвалися з пазурів комарів першими і вболіваємо за інших

Незабаром стежка влилася до автомобільної дороги з утрамбованого гравію, але комахам то вже було байдуже. Вони нас помітили і не відпускали, як би швидко ми не розганялися. Добре, що на ходу кровососи не наважувалися займатися своїми вампірськими штучками, але не припиняли надокучливо кружляти перед обличчям і я вперше пожалкував, що на моєму шоломі немає двірників.

Хвилин за десять на нас чекав порятунок. Дорога зробила поворот ліворуч і вивела прямісінько до села Кирияківщина. Що не кажіть, назва дивна, як і саме поселення. Тут немає ні асфальту, ні якихось установ окрім десятка приватних садиб, що виструнчилися вздовж єдиної вулиці. Але навіть цього маленького клаптика цивілізації виявилося достатньо, щоб комарі полишили переслідування і повернулися назад чекати на інших жертв.

11 Kyryyakivshchyna

Сільська ідилія в Кирияківщині

Наша кавалькада проминула село на одному диханні і знову потрапила до лісу, який оточує Кирияківщину зусібіч. Комарі забулися, натомість стали помітними всі позитивні якості прогулянки: рівна дорога, лісовий затінок та запаморочливий аромат дерев. Здавалося, наче ми не в похід поїхали, а катаємося у парку. Відсутність шумів цивілізації діяла настільки заспокійливо, що Олександрина у своєму трейлері навіть заснула.

Після десяти хвилин лісової ідилії ми знову виїхали до якогось селища. Цього разу нас зустрічала південна околиця села Рибці. Воно цікаве тим, що його основна частина з трьох боків обмежена крутосхилами: двома сухими балками і долиною річки Житець. Виходить природна основа для фортеці. Ще більшої схожості на твердиню додає пішохідний місток, перекинутий через одне з урвищ. Щоправда, з кожного боку підхід для нього зробили з кількома сходинками, тож велосипеди ми переносили. А для транспортування трейлера зі сплячою красунею довелося задіяти одразу три пари рук.

12 bridge

Операція з перевезення велотрейлера через провалля

Самі Рибці видалися такими ж безлюдними, як і Кирияківщина, хоча мають на порядок більше мешканців, а в центральну частину заходить асфальтівка з автобусною зупинкою. Може всі на городах або поїхали до міста? Містичні версії про селища живих мерців, які вилазять з домовин тільки після заходу сонця, ми не розглядаємо.

Ми виїхали з Рибців о 16.20. Наступним селом повинна була стати Кияниця. Але перш, ніж досягти пункту призначення, ми мали проїхати через Ліс, у порівнянні з яким два подолані проміжки – що скверики між багатоповерхівками. Я дещо хвилювався, бо за сім років, коли я там побував востаннє, багато-що могло змінитися. Лісові дороги – вони ті ще примари. Буревій розкидав дерева – і все, шляху немає. Тому на паперовій карті намальована лише одна схематична лінія. А на супутниковій карті немає навіть її.

13 rbytsi

Марічка стала нашим авангардом у Рибцях

Починалося все добре. Шлях акуратно обігнув останні хати, протрюхикав уздовж лісосмуги і пірнув у лісові нетрі. Рельєф під вагою вікових дерев став прогинатися, даруючи нам спуск, яким, щоправда, користуватися було не дуже зручно через глибокі колії, полишені колесами ваговозів. Лісова вогкість перетворює калюжі в шоколадній облямівці на довгожителів, тому ми докладали всю свою майстерність велосипедистів, щоб рухатися рівненько між двома рядами в’язкої пастки, яка лишилася тут від давно забутих злив.

Внизу на мене чекав перший сюрприз. Величезна галявина, схоже, лишилася тільки на карті і в моїй пам’яті. Нині рівну ділянку обабіч дороги вкривав густий молодняк, а ще ж сім років тому я тут бачив чиїсь городики і подоби дачних будиночків. Зате, коли ми знову потрапили до старого лісу і вперлися у підйом, я зрадів.

14 we

Останнє фото перед в’їздом до лісу – он він підступно темніє вдалині

Тобто, ніхто не веселився з того, що довелося злізти з велосипедів і тягти їх захаращеною ґрунтівкою вгору, у супроводі ще більшої армії комарів (мабуть, це попередні викликали підкріплення) та “лагідне” поглажування жаливи, що буйно поросла обабіч дороги. Але мене втішило те, що потрібна дорога нікуди не ділася, а ніби навмисне чекала на мене всі ці роки. І кусючі комахи теж.

Ми оперативно задіяли весь арсенал протимоскітних спреїв. Було кумедно бачити, як ці дрібні потвори кружляють навколо, облизуються, аж слинка тече, а приземлитися не можуть. Гадаю, цей день запам’ятається їм, як найбільше розчарування року.

15 road

На перший погляд ця дорога розчиняється у кущах, але, насправді, вона є надійним провідником через ліс

Спреї обеззброїли комарів, штанини захистили від жаливи, але проти підйому не було іншого прийому, як просто йти вгору. Причому, обабіч розгорталися такі стрімкі провалля, що важко вірилося, наче ми на Сумщині, а не десь у Карпатах. Місцями схил ставав настільки крутим, що мені з Сашком доводилося брати справу у свої руки і по черзі витягати свої та велосипеди наших дружин.

Але іспит найбільшою гіркою нашого походу ми склали на відмінно. До верхньої частини дісталися всі живими та неушкодженими. Жодної сльозинки чи крику відчаю підйом з нас не зміг видобути. У нагороду ми потрапили на рівненьку дорогу, доволі стару, але з добрим асфальтовим минулим.

16 we

Ура! Ми знову на волі!

Нею ми й виїхали до величезної відкритої ділянки, яку на обрії обрамлювала смужка лісу. Старенька асфальтівка на цьому з нами прощалася, передаючи нас під опіку польової ґрунтівки. Але, от халепа! Та виявила свою норовливу вдачу, трусячи велосипеди, наче діти яблуню. Ми придивилися уважніше і помітили, що незадовго до нас по цій дорозі проїхав якийсь гусеничний трактор.

Проте страшна правда полягала в тому, що ці розкішні луки, які розгорнулися перед нами – зовсім не сільськогосподарські поля, а полігон військової частини А1476. І дуже може бути, що ґрунтівку пошинкували гусениці танка, який сховався за наступним поворотом.

 

продовження

 

Advertisements

One thought on “Дві сім’ї та екстремальний велотуризм по-сумськи 2

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s