Дві сім’ї та екстремальний велотуризм по-сумськи 5

Як приборкати негоду? Або взагалі змусити її передумати щодо своїх вибриків? В домашніх умовах часто спрацьовує фокус із парасолькою. Це, коли зранку вагаєшся, брати її чи ні, бо ніби ж не дощить, але синоптики обіцяли. І ти тягаєшся потім весь день з тією парасолькою, вона тобі муляє, заважає, але небо дивиться, що ти маєш протидію від дощу і відкладає свій план зволоження землі. Якщо ж стається навпаки і хмари якось помітять, що ти полінився взяти ту штукенцію, то зловлять момент і проллються зливою саме в той момент, коли тобі немає де сховатися.

35 Kyianytsia

Ми покидаємо Кияницю

Можете не вірити, але цього разу ми вдалися до подібного трюку і він спрацював! Ми вбрали дітей у куртки і вже тримали напоготові пакунки з дощовиками, коли негода зрозуміла, з ким має справу, і що веселого розіграшу не вийде, тож подалася шукати собі якихось простаків деінде. А до нас повернулося сонечко і тепло.

Спершу ми зробили невелику зупинку біля нашого вже улюбленого магазину і, як завше, купили ще прохолодної води для пиття. А потім перетнули Курську трасу і подалися сільською вулицею, яка тут грала роль другої скрипки після щойно згаданої траси. Щоправда, інструмент виявився доволі розлаштованим і видавав далеко не приємну мелодію. Це я стосовно вибоїн, які зграйками повибігали на асфальт та так і лишилися на ньому.

36 forest

Ми наче комашки на тлі велетів-дерев

Зате в лісі одразу полегшало. Шлях припинив прикидатися асфальтом, підставивши нашим колесам щось середнє між бетонною дорогою та встеленою відсівом. Звісно, для велосипеда таке покриття теж не цукор, але все ж краще, ніж вибоїни на асфальті.

А взагалі я був вражений з цієї дороги. Сім років тому вона виглядала геть інакше. Коли я з друзями вперше по ній проїжджав, тут була звичайна лісова ґрунтівка, в якій ваговози протиснули глибокі колії, заповнені калюжами-довгожителями. В одному місці після спуску розлилася особливо підступна баюра, в яку необачно велетів один з моїх супутників. Він одразу відскочив убік на умовно сухе, а його велосипед так і лишився стояти у калюжі – настільки потужним там був шару мулу!

37 me

Хоч як я намагався уникнути уваги папараці, Наталці вдалося сфотографувати і мене з Нестором

Тепер затримки через багнюку лишилися в минулому. Навпаки, місцями шлях вів настільки стрімко додолу, що доводилося гальмувати. А в одному місці, де знак попереджав про 10-відсотковий схил, ми, навіть, пішли пішки, адже гальмувати на швидкості по крупинках відсіву – це все-рівно, що умовляти велосипед зупинитися голосом.

Хвилин через двадцять після в’їзду до лісу, ми потрапили на єдину на цьому відтинку шляху розвилку. Дорога прямо вела до села Микільського, а праворуч відходило відгалуження на ланцюжок сіл з Вакалівщиною на чолі. Ще зранку я хвилювався про те, як ми віднайдемо вірний поворот? На щастя, реальність виявилася простою, як 2х2. Дорога праворуч виглядала так само добре, як і та, якою ми їхали, тож усі сумніви лишилися у нетрях вчорашнього дня.

38 lake

Звичайна дорога місцями підкидає просто неймовірні краєвиди!

Ліс продовжився і після повороту, але тепер дарував нам цілу пригорщу цікавинок. По-перше, ліворуч між дерев розгорнулося мальовниче (як на картині) болото. По-друге, незабаром праворуч вигулькнув стенд про гідрологічну пам’ятку “Вакалівське джерело”. Але ми вдивилися у стежку, що вела до гущавини, прикинули, скільки комарів чекає нас за поворотом, і вирішили не ризикувати. А, по-третє, в самому кінці лісу попід самою дорогою розлився мальовничий ставок. Він здавався цілком лісовим озером, бо дерева нависали прямісінько над плесом, а галявин не було зовсім.

Після озера дорога почала мандрівку селами, для більшої поважності, знову загорнувшись в асфальтовий панцир. До речі, що мене здивувало, сьогоднішні села були більш багатолюдні, ніж учора. Здавалося, ми так само далеко від жвавих автомобільних артерій, але нерідко зустрічали місцевих (навіть на тому озері). Мабуть там справді була якась таємниця, яку ми навряд, чи дізнаємося.

39 Vakalivshchyna

У селі Вакалівщина ми розпрощалися з лісом

За Вакалівщиною шлях трохи повів між лук та лісів, а потім знову запустив сільські пейзажі. Нова серія мала назву “Битиця”. Я не знаю, яке походження цієї назви, але саме в цьому селі асфальтівка знову стала бита. Навіть старовинна церква посеред села здавалася відчайдушно битою історією – мала лише стіни, але не вберегла ані склепіння, ані дверей.

Погулявши між облуплених стін і трохи відновивши баланс води і калорій, ми поїхали далі. Наступна зупинка чекала нас у селі Пушкарівка. Причому, цього разу це був не просто привал у траві край дороги, а цілком люксові місця зі стільцем та столом. І мова йде не про якесь кафе чи осередок зеленого туризму. Просто в Пушкарівці мешкає Оленчина тітка Ніна, яка любо пригостила нас чаєм зі смаколиками.

40 bytytsia

Руїни храму в селі Битиця

Годинка у садибі пролетіла за мить. Ми поласували вишнями та ягодами, дітки поспілкувалися з курми та песиком і погойдалися на саморобній гойдалці. Поділилися з тіткою Ніною нашими враженнями від поїздки, а вона, у свою чергу, розповіла чимало цікавих подробиць.

Виявляється, дорогу між Кияницею та Вакалівщиною відремонтували кілька років тому, підготувавши її до об’їзду на час ремонту мосту через річку Псел. Тож, не дивно, що я був так вражений, як вона змінилася за останні сім років.

41 Nina

Тітка Ніна (за візком) радо пригостила нас у своїй садибі

Але найбільш вражаючою новиною була інша. Тітка Ніна щиро здивувалася, як ми змогли проїхати через військовий полігон. Адже там стріляють, та ще й так, що аж сюди чути, як гупає. Ми перезирнулися, а всередині якось похололо. Адже ми безперешкодно потрапили на його територію, і так само непомітно її покинули – не бачили ані військових, ані будь-яких попереджувальних знаків. Певно на вихідних полігон не працює, а в інші дні там виставляють варту – втішили ми себе.

Хоч як було добре пити липовий чай з медом і сидіти на зручних стільцях, а не вузьких сідлах, але годинник вже пробив шосту вечора, а до фінішу лишався ще з десяток кілометрів. Щоправда, десяток не з важких, адже нам потрібно було тільки проминути село Зелений Гай, а далі за мостом через Псел вже починаються Суми.

42 birds

Лелеки саме доглядають за дитинчатами – звична сільська картина

Але хіба ж без пригод цікаво, навіть якщо мандрівка наближається завершення? Після Пушкарівки ми трохи покружляли польовими дорогами – між лук їх занадто багато і віднайти коротшу можуть хіба місцеві. А перед самим Зеленим Гаєм мали дежавю з комарами, адже дорога на деякий час знову загорнулася в лісову ковдру.

За Зеленим Гаєм ми виплуталися з лісових шляхів і досягли галявини біля однойменної бази відпочинку, на великій галявині біля якої різноманітні сумські організації проводять туристичні активності найрізноманітнішого спрямування – від сплавів на байдарка, до майже альпінізму, адже тут є і річка, і ліс, і крутосхили.

43 bridge

Нам таки щастить – велотрейлер чітко пройшов між стовпчиком та поручнями мосту через Псел

Останнім випробовуванням стало подолання пішохідного містка через Псел. Річ у тім, що на обох його входах посередині стояли обмежувальні стовпчики і ми все гадали: чи протиснеться там наш велотрейлер? Звучить наче містика, але все вийшло сантиметр в сантиметр! Інакше би довелося включати своє інженерне мислення і придумувати способи подолання несподіваної проблеми.

А за мостом нас радо прийняли в свої обійми Суми зі знайомим доріжками та вулицями. Тому вже о пів на дев’яту вечора ми спокійно досягли фінішу і зробили останній привал за столиками в одному з кафе на березі річки Псел. Ділилися враженням і спогадами про цей 56-кілометровий похід, в якому сталося стільки всього неймовірного та вражаючого, але попри всі несподіванки мандрівка вдалася на славу!

44 we

Дякую всій своїй групі за неперевершену мандрівку!

 

Advertisements

3 thoughts on “Дві сім’ї та екстремальний велотуризм по-сумськи 5

  1. Захоплююче! Цікаво, як сприймають діти подорож: це пригода для них чи нічого особливого, звичні покатушки?

    • Сподіваюся, для них це добра пригода, але в будь-якому рані не звичні покатушки)
      Під час автономних подорожей все навколо кардинально відрізняється від того, яким воно є вдома: намети замість кімнат, їжа з вогнища замість мікрохвильовки, сама вечеря не за столом і стільцями, а на килимках, умивання річковою водою, 100% часу на відкритому повітрі і т. д. Крім того, їм можна багато того, що заборонено в місті. Адже в лісі вони не розтопчуть клумбу, не дратуватимуть сусідів своїми вигуками, не вибіжать під колеса машини чи зроблять ще якусь шкоду. І, звісно, не останню роль грає те, що під час мандрівки ми постійно бачимо щось нове, вчимося спостерігати за тим, що навколо. Десь полетів незвичний птах, там луг повний різноманітних квітів, це дерево не обхопити і п’ятьом людям і так далі. Це все можна побачити і відчути, коли мандруєш пішки, а краще – велосипедом. Причому, для цього необов’язково їхати кудись за кордон – достатньо вибратися за околиці рідного міста.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s

This site uses Akismet to reduce spam. Learn how your comment data is processed.