Казкова покатенька до Ноєвого ковчега

Якби Всесвітній потоп трапився на території Сумської області, Ной би обрав пунктом прибуття свого суденця побережжя річки Сироватки. Принаймні, найбільш відомий зоопарк в околицях Сум знаходиться саме в селі Верхня Сироватка. Тому не варто дивуватися, що цієї суботи наша велосипедна покатенька пролягла до місць з такою кулінарною назвою. Про те, як дитячий десант (п’ять дітей від 1 до 8 років) витримав майже 40-кілометровий переїзд, яких екзотичних тварин ми побачили і чому Сироватка Верхня, якщо всі знають, що при скисанні молока жовта рідина опиняється внизу, будь-ласка, читайте далі.

Отже, спершу познайомимося. Цього разу ми їздили у складі двох з половиною сімей: двоє татів (я та Валентин), троє мам (Олена, Наталка і Валентина), четверо дочок (Олександрина, Юліана та двійко Марічок) і один син (Нестор). Всі дорослі та обидві 8-річні Марічки крутили педалі власних велосипедів, наймолодші (1-річна Олександрина і 5-літня Юліана) подорожували у велосипедних кріслах, а Нестор, який зі своїми 6 роками вже не міг розраховувати на крісло, але ще не доріс до окремого велосипеда, опинився на напіввелосипеді (тобто, теж міг крутити педалі, але рухався чітко за мною). Оце таким караваном близько 10 години ранку ми вирушали від нашого місця збору – кінцевої тролейбусної зупинки біля останньої багатоповерхівки житлового масиву на сході Сум.

01 we.jpg

Формула цієї мандрівки: 5 дорослих, 5 дітей та 7.5 велосипедів

А тепер краплинка відомостей з географії та трохи секрету, як на рівному місці придумати цілий оберемок пригод. Від місця старту до зоопарку шлях автомобільними трасами складає щось близько 12 кілометрів, які, враховуючи кривизну земної поверхні, місцевого рельєфу та асфальту, автомобілем можна подолати хвилин за десять. Але ж з нами на велосипедах діти, тому червону товсту лінію Харківського шосе можна сміливо витерти ластиком з нашої карти. Що лишається? Так, лісові, польові та сільські дороги. А також 10 годин (в обидва кінці) захоплюючої мандрівки замість 10 хвилин нудьги в авто.

Ви спитаєте, хто нам забезпечив пригоди? Шкоденятко. Воно собі сиділо на балці недобудованого мосту на Василівку, знічев’я хилитало ніжками і зітхало з того, що йому вже набридло підлаштовувати капості бабусям, які зранку переходили тут колії, поспішаючи на базар або повертаючись із нього. Варто йому тільки глянути, як котрась із них шпорталася об рейку. Або клацало пальцями – і в іншої обірвалися ручки пакету, а на залізницю висипалися її покупки. Та його найулюбленішим видовищем було спостерігати, як ці бабці починали гарячково виплутуватися з халепи, коли на обрії вимальовувався обрис потяга.

02 bridge

Не бачите Шкоденятка? А воно вас помітило!

Так, цей міст-довгобуд між містом і околицею був улюбленим місцем Шкоденятка. Але часом йому набридало влаштовувати шкоду навіть тут, бо ж до всього звикаєш. І, коли воно вже хотіло майнути геть, раптом побачило нас. Ми саме підійшли до колій і стали переносити свої велосипеди. Шкоденятко насторожилося. Десять велосипедистів разом – це не вервечка бабусь, які снують тут щодня. Воно вже хотіло утнути свою фірмову мерзоту з перечіпанням перед потягом, але – от біда! – на колії аж до обрію панувала пустка. Шкоденятко намагалося встругнути нам хоч якусь прикрість, але ж ми – повні сил молоді мандрівники на самому початку подорожі, тому мала потвора спіймала облизня.

Проте наша тактична перемога перетворилася на стратегічну поразку. Злопам’ятне створіння покинуло своє коронне місце і вирішило полетіти з нами, щоби перетворити мандрівку на суцільне пекло! Біда в тому, що Шкоденятко – казкова істота, тому побачити його або перешкодити – марна річ. Зате відчути наслідки його дій – цілком реально.

03 we

Коли дорога забута автомобілями, кожен велосипедист може їхати власною смугою

Для початку воно роздивилося, куди ми прямуємо, хутко полетіло туди і перетворило пристойну лісову асфальтівку на суцільну смугу перешкод: понакопувало ям і залило їх каламутною водою. Ніби граючись, воно зробило ями спершу невеличкими, але в різних місцях, тож наш караван став пересуватися змійкою, притискаючись то до одного краю дороги, то до іншого. А далі баюри розгляглися на всю дорогу і отримали наші велосипеди перше купання.

На гучне хлюпання з лісу вилетів Добродійчик. Він саме розганяв комарів, щоб ті не докучали мандрівникам, які б захотіли прогулятися за містом на вихідних. Побачив він наші страждання, угледів веселе Шкоденятко, пригрозив йому пальцем і заходився лагодити дорогу. Добродійчика ми теж не бачили, але незабаром помітили, що асфальт знову став нормальним.

04 water

Несподівано глибока баюра! Задні велосипедисти спішуються і обходять перешкоду збоку

Так, у химерній компанії добра та зла, ми виїхали на Харківську трасу. Звісно, я казав, що для нас її не існує. Але саме в районі Хімпрому вона йде двома смугами, хоча автомобілі їздять лише по одній. Тож ми спокійно окупували собі іншу. Їхалося, загалом, добре. Шкоденятко тільки починало рити вибоїни, як його проганяв Добродійчик і ми майже не відчували капостей. Проте Добродійчик так зациклився на лагодженні асфальту, що геть проґавив, як бешкетник несподівано перегородив нашу смугу невеличким парканом. Добродійчик тільки і встиг відламати невеликий шматок, щоб ми через нього проїхали. І в цей час Шкоденятко поставило трохи далі ще одну огорожу, де нашій компанії довелося продиратися між ялин. Поки підлетів Добродійчик, майже всі протиснулися, але я був останнім і скористався невеликим об’їздом, який показав наш помічник.

Незабаром наш маршрут розлучився з Харківською трасою, попрямувавши окремою асфальтівкою між соняшникових полів. Добродійчик тепер пильнував добре і взагалі не підпускав до нас Шкоденятко. Бідака намагався прошмигнути до нас то з одного боку, то з іншого, але все дарма! І тоді шибеник просто зник. Ми подумали, що він образився і пішов геть. Як же ми помилялися!

05 fence.jpg

Будь-які несподівані перешкоди долаємо з посмішкою!

Тим часом дорога зібралася розпрощатися із соняшниковим полем, тож ми зробили перший великий привал, щоб помилуватися красою, зробити фото і просто дати перепочити тим місцям, на які шукаємо пригод. Особливо пауза сподобалася однорічній Олександринці, яка саме знаходиться на порозі чергового прориву – самостійного ходіння. Тому прогулянки – це її все. А от при спробі посадити її назад у крісло, вона стала висловлювати своє обурення, яке майже одразу забулося, щойно ми знову поїхали.

Тим часом наша добра асфальтівка занурилася до лісу. Добродійчик побачив, що все йде як по маслу, і полетів собі шукати, кому б допомогти ще. А Шкоденятко тільки цього і чекало! Воно одразу ж підірвалося, понеслося вперед і геть познімало асфальт, перетворивши лісову дорогу на глевке місиво. Тож, коли ми доїхали до спортивної бази, де тренуються лижники (навіть влітку, бо мають спеціальні лижі на коліщатках), то асфальтівка просто скінчилася, хоча на карті було намальовано, що вона простягається до самого села.

06 sunflower

Чимчикуємо милуватися соняшниками

Про всяк випадок я вирішив спитати у місцевих про шлях до… І тут я усвідомив, що Шкоденятко розійшлося не на жарт, стерши з моєї пам’яті назву села, через яке ми мали проїхати. В голові крутилися різні Бедзики, Бердники, Бортники та інші прізвища українських митців. “Бездрик” – підказала Оленка і я спитав про це у жіночки, що стояла біля огорожі. Схоже, Шкоденятко вплинуло і на неї, бо вона повідомила, що асфальтівки через ліс ніколи й не було, а нам краще податися в обхід.

Що робити? Ми вирішили скористатися порадою і повернулися до узлісся, де від асфальтівки відгалужувалася ґрунтівка. Наш вчинок застав Шкоденятка зненацька. Воно ж бо гадало, що ми попремося місити лісову багнюку і вже наготувало собі попкорн для цього шоу. Аж тут ми так несподівано здалися, що воно навіть не встигло спаскудити ту асфальтівку, якою ми повернулися.
Проте Шкоденятко – не з тих, кого можна безкарно брати на кпини.

07 khimprom

Поки обходимо ліс, труби Хімпрому притримують хмари

Висоловипивши язика, воно прожогом помчало вперед і старанно заходилося лаштувати шоколадний десерт. Тобто, звісно, ніяких смаколиків ми не отримали, але за найближчим поворотом наша чудова ґрунтова дорога раптом перетворилася на суцільне місиво, що лише на перший погляд здавалося звичайною дорогою, а насправді виявилося слизькою бридкою жижею.

Велосипеди ковзали, колеса загорталися в коричневе багно, яке згодом обліпило й інші частини наших металевих коней. Хоча, з іншого боку, якщо не зважати на страждання, то ці колеса в багнюці виглядали доволі апетитно. Чим не ідея для стартапу – вафельні велосипедні колеса, покриті шоколадом?

08 chokolate.jpg

Шоколадні колеса – те ще видовище!

Це зараз мені так весело пишеться, а тоді нам було зовсім не до сміху. Більш-менш чистим і майже без зупинок вдалося проїхати, здається, тільки Валентину. Інші цю ділянку долали здебільшого пішки. А найбільше дісталося Наталці. Помітивши, що вона йде останньою, Шкоденятко просто пхнуло її на узбіччя. Від несподіванки Наталка невдало зачепилася ногою і роздерла її до крові. На щастя, ми мали аптечку, тому промили і перев’язали рану. Але кров швидко просочилася і треба було придумати щось ще, а медикаментів виявилося замало. Добре, що до Бездрика лишалося якісь пару кілометрів, а там вже ми знайдемо аптеку.

Але Шкоденятко вирішило зробити все для того, аби ми нікуди не доїхали. Ніби мало багнюки та рани, воно заходилося зганяти хмари, щоб промочити нас до нитки. Та поки бешкетник збирав небесну отару, його неймовірний ентузіазм помітив Добродійчик. Він одразу зметикував, що той неспроста швендяє по небу із задоволеною мармизою. Додивився Добродійчик, куди цілило Шкоденятко і кинувся нам на допомогу. Хмари, що от-от збиралися розродитися зливою, він відігнав назад і ті пролилися рясним дощем над Сумами. А потім наш рятівник підсунув нам просто неймовірну асфальтівку, яка по прямій лінії спускалася до самого Бездрика.

09 road.jpg

Дорога в Бездрику ідеальна: рівненька і донизу

Шкоденятко тільки лікті кусало від того, що йому черговий раз наступили на хвоста, проте здаватися не збиралося і підготувало нам прикрість там, де ми не очікували. Отже, спустилися ми собі хутенько до села – дякувати Добродійчику, спуск виявився просто піснею після того ґрунтового горрору. Знайшли одразу і аптеку, і амбулаторію, але – от халепа! – Шкоденятко настаралося і зробило так, що вони обидві стояли зачинені!

Добре, що до наступного села – Верхньої Сироватки – було недалеко. “7 хвилин, якщо знати дорогу” – запевнила якась місцева жіночка. А я би ще додав, що мало знати дорогу – треба ще не знатися зі Шкоденятком. Але то вже такий реп’ях, що не відчепиться. Не встигли ми виїхати з Бездрика, а воно вже натягло хмар і дощем нас поливає. На щастя, Добродійчик вчасно нагодився і до зливи справа не дійшла.

10 plant

Навіть у селі Бездрик можна віднайти шматочок міста Суми

Потім той шибеник став готувати свою фірмову капость – з болотом на дорозі. Від душі нарив ям, заповнив їх калюжами і перемазав все навколо багнюкою – щоб вже напевно нам було непереливки. Подивилися на це добро мої супутники, згадали ті жахи, які ми пройшли перед Бездриком і почали казати, що вдруге такого не хочуть. Але я знав, що десь поруч є Добродійчик, який нас порятує. І справді, не встигли ми забруднитися, як прилетів наш рятівник і перепало Шкоденяткові на горіхи так, що той зник надовго, аж ми подумали, що назавжди. Аби ж то!

Та поки-що все було гаразд. Знову над нами засяяло сонце, дорога позбулася калюж та багна і ми бадьоро попрямували далі. Спокійно проминули дачне поселення з Круглим озером, а коли виїхали на перехрестя, де дорога прощалася з лісом та його незмінною вогкістю, зробили санітарний привал. Тобто, в одній доволі великій баюрі повідмивали найбільш дошкульні згустки багна, що вже встигло затвердіти і заважало їхати, перетворюючи обертання коліс на якийсь химерний оркестр – у кожного шкряботіло та шурхотіло по-своєму.

11 cleaning

Користуємося безкоштовним клінінговим сервісом сільської калюжі

Відмивши найбільш відверті сліди знущань над бідними велосипедами, ми урочисто в’їхали до Верхньої Сироватки. Проминули залізничний переїзд, де колія прямувала в бік Краснопілля і далі в нетрі Росії, а потім досягли центральної осі села – річки Сироватки. Перед старим дерев’яним мостом ми зупинилися, поклали велосипеди на узбіччі і спустилися до берега. Глянули і зрозуміли суть назви, бо побачили, що насправді тече у цій річці замість води.

 

продовження

 

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s