Казкова покатенька до Ноєвого ковчега: повернення

Спершу здалося, що то справді якась сироватка. Бо, попри невелику глибину, ні дна, ні трави не було видно. Так! Хоч річка й невелика, але влаштувала собі невеликий паводок, затопивши частину луків і, як видно, всього кілька днів тому, бо трав’яний килим, що плавно занурювався під воду, ще не встиг зіпсуватися. Не інакше, як Сироватка зібрала урожай нещодавніх дощів, а вони скаламутили її неглибоку течію – звідси і пояснення назви.

12 dinner

Найприємніша частина подорожі – обід на лоні природи

Поки ми дивувалися з незвичного феномену, а особливо допитливі роззулися і прийняли масаж підводного трав’яного масажу стоп, годинна стрілка дошкандибала до позначки “2”. Запахло думкою про обід і ми всі погодилися, що і місце, і час доволі слушні для такої відповідальної справи. Тож незабаром ми кучненько всілися неподалік берега, дістали взяті з дому наїдки і заходилися поповнювати енергетичні запаси. А як же без цього? Ми проїхали рівно половину шляху, тому треба як слід підзаправитися, щоб подолати іншу.

Непомітно спливла година. Не подумайте, що всі шістдесят хвилин ми займалися харчування. Був час на релакс, а діти ще й покупалися у розливі Сироватки. То для нас там води по коліно, а їм – цілий басейн. Та ще й не простий. Марічка, як справжній дослідник фауни, вполювала жабеня і ми змогли почати знайомство з тваринним світом ще до відвідання зоопарку.

13 swimming.jpg

До нашого приїзду Сироватка розлилася, утворивши подобу невеликого басейну з трав’яним дном

До речі, про зоопарк. По-суті, ми майже приїхали, але застрягли на обід всього за кілометр від нього. Відчуття близькості спонукало до подальшого руху, тож ми зрештою зібралися і переїхали той дерев’яний міст. Старенька переправа вже місцями погнила і доволі сильно прогнулася, тому ми скористалася новою версією, яка з’єднувала береги пліч-о-пліч зі своїм попередником.

Сільськими вуличками ми виїхали прямісінько до центрального майдану Верхньої сироватки, де зібралися всі магазинчики, базарчик, школа та меморіал, а над всім цим височіє церква ХІХ століття, яку було видно ще з Бездрика. Тому не дивно, що нас помітило Шкоденятко. Воно вже встигло повитирати сльози, які вилилися через образу на Добродійчика, і сердито зиркало на нас. Бешкетник придивився уважно і з радістю помітив, що його кривдника немає – либонь у того ще тривала обідня перерва. І тоді шибеник з новим завзяттям взявся за свою улюблену справу.

14 church

Центр Верхньої Сироватки прикрашає пам’ятка 1812 року – церква Успіння Божої Матері

Для початку Шкоденятко зачинило аптеку, на яку такі надії покладала Наталка. А щоби подратувати нас, почепило табличку з графіком роботи, де було видно, що медичний заклад сьогодні працював, але зачинилися буквально перед нашим приїздом. Далі бешкетник перемішав сільські вулички і, коли ми спустилися з майдану і повернули на дорогу, що ніби мала вивести прямо до зоопарку, то потрапили в глухий кут! Довелося повертатися і шукати інший проїзд.

Олена щось буркнула стосовно моїх навігаційних здібностей і це почув Добродійчик. Він прилетів і негайно відігнав Шкоденятко, а на наступному повороті повісив спеціальні вказівники на зоопарк, аби ми вже точно не збилися з дороги. І, дякувати нашому рятівнику, ми, в решті решт, опинилися перед воротами мети поїздки і вони не виявилися зачиненими!

15 bicycles.jpg

Подвір’я зоопарку ще не знало такої навали велосипедів (інакше б зробили велопарковку 😉 )

Господарі зоопарку дозовлили нам завести велосипеди у двір і на прохання Наталки дали зеленку, щоб вона ще раз обробила свою рану. Після цього ми розпочали нашу півторагодинну прогулянку незвичним господарством. Схоже, воно починалося як звичайна садиба – навіть зараз частину території займає город. Але, на відміну від сусідів, решту двору займають не курятники чи якісь сараї, а вольєри з тваринами.

Перше знайомство починається з птахами та дрібними гризунами, клітки з якими розташовані просто попід стіною будинку. Тут можна привітатися як і зі звичайними білочками чи гомінкими папугами, так і менш відомими широкому загалу представниками тваринного світу. А по самому двору безперешкодно гуляють не екзотичні екземпляри – курка з курчатами, качки, гуси і кішка з кошенятами. Останні особливо припали до душі дівчаткам, а Шкоденятко вже потирало долоні, обмірковуючи, яку капость з цього можна придумати.

16 pavo.jpg

Безперечна окраса зоопарку – павич

За клітками, розташованими навколо будинку, починався город. “І це все?” – спитає розчарований читач. Насправді, ні. Перед доріжкою, що веде між кущів картоплі та помідорів, звисає велетенське страусяче яйце. І це – не сувенір з далеких країв, а місцевий продукт. Адже там, за городом, знаходиться найцікавіша частина зоопарку зі справжнісінькою страусячою фермою!

Так, господарі знали чим здивувати відвідувачів. Тварини, які вже кількасот тисяч років як покинули терени України, знову повернулися! Щоправда, я не знаю, чи виживуть ці гіганти, якщо їх випустити з вольєрів у наш час, але в зоопарку вони поводилися доволі спокійно. Складалося враження, наче це не ми приїхали, щоб на них подивитися, а нас привезли їм показати.

17 ostriches.jpg

Страус – не Джоконда, але теж посміхається загадково

Неподалік від страусів під кронами дерев розмістилися вольєри, закриті сіткою з усіх п’яти сторін, бо їхні мешканці, на відміну від своїх гігантських родичів, літати не розучилися. З-поміж пташок найбільше запам’яталися павичі з білим і з синім пір’ям. Наче на замовлення, один із самців розкрив свого розкішного хвоста і став танцювати перед самичкою, яка робила вигляд, ніби її цікавить виключно копирсання у ґрунті, а не майстерність кавалера.

У відкритих загонах поруч зі страусами містилися помешкання деяких видів ссавців. З невеликих там були єноти, лисиці, свині, бобер (який нерухомо лежав на спині, закинувши лапки догори, аж мені здалося що бідака віддав Богу душу, але то в нього була просто сієста) та інші. Особливо товариським виявився олень, який всіляко намагався просунути свою довгу морду крізь дошки – мабуть для поцілунку.

18 deer

Добрий вечір! Я – Олень! Приємно познайомитися!

Що цікаво, у цьому зоопарку не всі тварини ув’язнені в клітках. Як я вже згадував, біля самого дому вільно походжали свійські птахи. А безпосередньо біля вольєрів я бачив кількох видр, одна з яких копошилася в кущах, а інша перепливала через озеро. Ще одна просто походжала по подвір’ю, чим неабияк зацікавила однорічну Олександринку. Дівчинка захотіла познайомитися ближче з кумедною тваринкою, але та з підозрою дивилася на прояви уваги і неквапом відходила в бік.

З вільних тварин тут ще були черепашки у невеликій подобі басейну. Формально вони могли б з нього вилізти і втекти, але ж ці завропсиди такі по-о-овільні, що можна закуняти, перш ніж вони подолають хоча б метр. Не менш скам’янілим здавався лелека, що стояв поблизу шовковиці (до речі, дуже смачної) на одні нозі і спокійно позирав на відвідувачів. Чимось нагадував ті живі людські статуї, які зараз популярні у великих містах. Тільки, звісно, його ніхто не обливав бронзовою фарбою.

19 children

Коли дітки не крутять педалі, вони залюбки крутяться на каруселі

Дивлячись на цього лелеку, що міг спокійно полетіти геть, але стояв і дивився на людей, в мене знову прокинулася думка, що він такий же відвідувач зоопарку, як і ми. Або навіть більше. Ми ж бо приїхали подивитися на тварин, а він примостився неподалік дитячого майданчика і спостерігає, як людські чада стрибають на батутах, крутяться на каруселі чи розхитуються на гойдалці. Певно для нього цей дитячий майданчик – як вольєр з дитинчатами приматів.

Ще більше свободи ми знайшли за найдальшим куточком зоопарку. Там кладка переходила через річку Сироватку, а на тому боці розкинулися неозорі луки, повні різних тварин: біля самої води походжали гуси, трохи далі паслися вівці, десь блукали корови, поруч походжав чорний цап, а між цього мирного царства неквапливо походжав той самий лелека. Такий же екскурсант, як і ми?

20 field.jpg

За Сироваткою тварини вільні від вольєрів, бо за ними пильнує лелека

Словом, півтори години пролетіли за мить. Хотілося б лишитися тут ще, але невблаганний годинник вже перехилив стрілки за п’яту годину, а нам ще ж треба проїхати другу половину шляху – додому. Наш маршрут має вигляд кільця, тому вдруге через ті випробовування, яких ми зазнали зранку, нам їхати не доведеться. Але хтозна, які вибрики заманеться викинути Шкоденятку на вечірній ділянці дороги?

Про вовка промовка! Не встигли ми покинути межі зоопарку, як запрацював лічильник халеп. Шкоденятко намовило дівчат вимагати взяти з собою кошенят. Господарі не заперечували, бо цього добра по двору бігало чимало. А от батьки чомусь були проти. Може їх лякала перспектива подертих шпалер і замочених меблів? Або просто було важко уявити, як незнайоме кошеня переживе 18-кілометровий переїзд велосипедом дорогами з далеко не дружнім інтерфейсом. Так чи інакше, ми покинули зоопарк, залишивши там кошенят, трохи дитячих слів і розчароване Шкоденятко, яке знову лишилося без видовища.

21 sett.jpg

Край бруківки притулилася вузесенька стежка – спеціально для велосипедів

Зате з нами був Добродійчик, який усіляко намагався покращити наше життя. От, виїхали ми на вулицю, встелену бруківкою (вона не дружить з велосипедом), так він нам хутенкьо проклав рівну стежечку по узбіччю. А коли частина шляху пішла вздовж Харківського шосе, Добродійчик організував нам асфальтований тротуар з відбійником – щоб діти були в цілковитій безпеці. Далі шлях повів сільською дорогою в бік від траси і наш рятівник вже попроганяв звідти автівки та задумав її встелити асфальтом, аж тут припленталося Шкоденятко і все зіпсувало.

Добродійчик тільки вирівняє ділянку дороги, а Шкоденятко починає на ній гнути ями і заливати їх каламутною водою. Поки Добродійчик проганяв бешкетника, ми вже проїжджали цю ділянку і тому доводилося знову поспішати, але щоразу його відволікала та мала шкода. Так наші велосипеди і не поласували асфальтом. Зате й багнюки не скуштували.

22 rain

Поки Шкоденятко з Добродійчиком перетягують хмари, ми перечікуємо дрібний дощик і жуємо банани

Так, у супроводі бурхливої парочки, ми покинули Верхню Сироватку і незабаром проїхали менше село – Новоселицю. Весь цей час тривала боротьба за шлях, яка мала загалом нічийний рахунок – було не те, щоб добре, але й далеко не так погано, як у полі перед Бездриком. А коли Шкоденятко вирішило промочити нас до нитки і притягло хмари, Добродійчик остаточно розізлився і так нагримав на шибеника, аж той чкурнув світ за очі.

Щойно простиг слід за Шкоденятком, як ми отримали асфальт, навіть не виїхавши з Новоселиці. Добродійчик розплився у посмішці, бачачи, як ми прискорилися на хорошій дорозі. А що ж Шкоденятко? Йому хоч кіл на голові теши, а воно знову братиметься за своє. Звісно, отримувати прикурки від Добродійчика йому не вельми приємно, тому воно вирішило вичекати моменту, щоб утнути свою найбільшу шкоду.

23 road.jpg

Коли дорога рівна – і їдеться веселіше!

Бешкетник піддивився наш подальший маршрут, який мав пролягати лісовою дорогою навколо озера Олдиш, і радісно потер долоні: яке чудове місце для пастки! Для початку Шкоденятко познімало асфальт, понакопало ям і притягло з Сум кілька хмар, які пролилися рясним дощем, засіявши шлях вервечкою баюр. Потім шибеник розпушив листки жаливи край доріжки – щоби ми пожалили ноги. Після чого завалив кілька дерев, аби ми мусили їх перелазити або обходити крізь колючі зарості. Наостанок він наобіцяв золоті гори комарям з місцевих боліт і сів з ним чекати на нашу появу.

Але Шкоденятко пошило в дурні саме себе! Ми ж бо спокійненько виїхали за Новоселицю, трохи перепочили біля відстійників Хімпрому (звучить страшно, але виглядає як звичайне озерце), потім подивилися на той ліс, за яким сховалося озеро Олдиш, помітили сліди калюж від хмар, які нещодавно протягло Шкоденятко і одностайно вирішили: ні, не треба нам більше озер, краще поїдемо прямісінько додому. Та й годинник вже показував пів на сьому вечора. Тож ми з превеликими задоволенням поїхали прямою і рівною асфальтівкою між лісом та насипом відстійників, а потім так само чудовою асфальтівкою швидко пронизали ліс і опинилися на околиці дачного поселення, яке впритул прилягало до міста.

24 puddle

Поки ми каталися за містом, у Сумах пронеслася незлецька злива

А що ж Шкоденятко? Сердешне чекало нас, чекало, аж мало не знудилося. Комарі теж почали втрачати терпець і заходилися штрикати своїми гострими носами витівника: довго ще? Шкоденятко стало відмахуватися, але настирливі комахи кусали все сильніше і те дало драла, проте зробило це так невдало, що перечепилося через ним же повалене дерево і розпласталося у найбруднішій баюрі. Коли біднятко піднялося на свої ніжки, комарі сердитими хмарами перекрили обидва краї стежки і Шкоденятко кинулося тікати прямісінько крізь зарості жаливи. Бігло, не розбираючи шляху, поки з розмаху не плюхнулося в якесь болітце. А комарі тут-як-тут, адже ця водойма у них щось на зразок їхньої місцевої столиці.

Намучилося Шкоденятко – жах! Добре, його халепу відчув Добродійчик і врятував невдалого бешкетника, ще й пригостив цукеркою. Шкоденятко розчулилося, ввічливо подякувало і пообіцяло більше ніколи-ніколи не заважати мандрувати велосипедистам з дітками. А ми тим часом успішно проїхали дачне поселення і досягли міської околиці під назвою Баси. Саме тут, перед ворітьми маєтку Штеричевої (пам’ятка 1810-х років) і закінчилася наша така бурхлива, але захоплююча мандрівка.

25 we

Групове фото на память: Наталка, Марічка, Марічка, Юліана, Валентина, Валентин, Нестор, Олена, Олександрина, Віктор (я)

P.S. На початку розповіді я обіцяв, але так і не пояснив, чому Сироватка Верхня. Насправді, все просто – на річці Сироватка є два села з такою ж назвою. А щоб їх розрізняти, те, що біля місця впадіння у Псел назвали Нижньою Сироваткою, а те, яке вище за течією – Верхньою. І ніяких кулінарних секретів!
P.P.S. І я безумовно вдячний усім учасникам подорожі, які наважилися на ці пригоди. Без вас не було б не лише такої неймовірної покатеньки, але й цієї розповіді.

Advertisements

One thought on “Казкова покатенька до Ноєвого ковчега: повернення

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s