Веломандрівка до палацу Хотінь (палац і повернення)

Через майже п’ять годин після старту здійснилося наше головне бажання – ми потрапили до села Хотінь. Одразу ж почали виконуватися й інші забаганки. Спершу зникли надокучливі комарі. Незабаром, коли дорога (вдруге за мандрівку) перетнула річку Олешню, ми потрапили на вулицю Центральну з магазином, де купили прохолодної води, щоб утамувати спрагу.

10 Church

Ось найкращий асфальт за мандрівку. Позаду – Успенський храм в Хотіні

Яке хотіння наступне? Звісно, рівний асфальт. І от, будь-ласка! Щойно від’їхали від магазину, як почалася казка. Ідеальний новий асфальт супроводжував нас до самого парку, в якому заховалася головна родзинка села – палац. До нього від руїн брами можна дістатися двома шляхами – дорогою або дещо коротшою пішохідною доріжкою. Ми скористалися обома: першим – туди, а другим – звідти.

Отже, ми потрапили в центральну частину, де колись знаходився палац, а тепер на місці центрального корпусу (що згорів у вогні І Світової війни) міститься школа (80-х років), щоправда, чомусь повернути боком. Обабіч ще й досі можна побачити два флігелі колишнього палацу. Обидва доволі масивні, двоповерхові, з величними колонадами, дають приблизне уявлення про масштабність самого головного корпусу.

11 Wings

Вид на східний флігель із західного двійника

Згодом, покопирсавшись у хащах Інтернету, я віднайшов старі чорно-білі світлини інтер’єрів та зовнішнього оздоблення пам’ятки, і просто повірити не міг, що все це знаходилося не в якомусь великому місті, а загубилося в непримітному прикордонному селі. Щоправда, село не таке вже й звичайне.

Почати хоча б з того, що його заснували в кінці XIV століття, тоді як вся Слобожанщина, включно з сусідніми Сумами, почала заселятися на чотири століття пізніше. Щоправда, проіснувало поселення заледве сто років, бо далі розпочався період татарських набігів, які на два століття перервали історію Хотіні.

12 Corridor

Порожнеча і темрява всередині нагадують не колишній пишний палац, а якусь в’язницю

Від первісної історії селу лишилася крихта викопних знахідок городища над високому березі Олешні. Все інше – це вже надбання Слобожанської доби. Хотінь відновив засновник Сум Герасим Кондратьєв 1689 року. Один з його онуків 1786 року звів кам’яний храм (Успенський), а вже донька того – Ганна – незабаром ініціювала побудову палацу.

Власники села були людьми далеко не бідними і хотіли бачити палац не просто якоюсь утилітарною спорудою, а справжнім витвором мистецтва, тому скористалися послугами відомого в той час петербурзького архітектора італійського походження Джакомо Кваренгі. Принагідно значну частину берега над Олешнею перетворили в парк, який разом з палацом та його обома флігелями створював неймовірне враження – казали, що Хотіньська садиба затьмарювала красою всі інших слобожанських конкурентів.

13 Table

Через кілька місяців звідси дістануть конверт, напишуть “адресат не знайдений” і відішлють назад у минуле

Шкода, не довго судилося прожити палацу. Нащадки Ганни мали певні фінансові проблеми, тому просто не могли підтримувати розкішного стилю життя і махнули рукою на доволі витратний об’єкт в цьому віддаленому селі. Прикраси поступово розійшлися по інших місцях, а сама споруда стала потерпати від вибриків погоди і природи.

Промінчик надії зблиснув 1916 року, коли власник сусіднього палацу в Кияниці Ліщинський придбав цю печальну нерухомість. Цукрозаводчик не мав проблем з грішми, натомість його здолало бажання відновити велич Хотінського маєтку. Але… Пертурбації наступних років докорінно змінили стан речей. Ліщинські втратили все, що мали, а сам палац згорів у пожежі 1918 року.

14 School

Школа на місці палацу теж перетворюється на щось цікаве

Вціліли самі лише флігелі, в яких у радянські часи розмістилася місцева школа. Наприкінці 80-х навчальний заклад переїхав до нового приміщення, а старі флігелі відтоді стоять пусткою. Їх стан ще задовільний, але за сім років, коли я тут бував востаннє, кількість плям на стінах дещо збільшилася. Натомість сама школа вдосконалюється – саме зараз ми потрапили в розпал її добудови, яка має печаль сірих цегляних паралелепіпедів перетворити на щось більш фантазійне.

Окрім школи нашу увагу просто не міг не привернути садочок “Мала Батьківщина”, де у зменшених масштабах розмістилося ціле село: хатки, криниця-журавель, а також різні свійські тварини. Від того всього в особливому захваті знаходилася Олександрина. Нарешті вона знайшла щось її масштабу!

15 Cow

Олександрина намагається осідлати корову

Поблукавши порожніми облупленими коридорами старих флігелів і намилувавшись експонатами “Малої Батьківщини”, ми вирушили у зворотню путь. Спершу, звісно, підвечеряли, донищивши залишки харчів, які мали. Також нас збентежив годинник, які пересунув стрілки за сьому вечора. Виходило, що 30 кілометрів шляху на свіжих силах ми подолали за 6 годин. Якщо продовжувати в такому дусі, то ми потрапимо додому далеко за північ. Але найгірша новина полягала в тому, що сонце збиралося йти спати за якусь годину. Тобто, вже за півтори запанують сутінки, а їхати незнайомим шляхом (наш маршрут пролягав так, щоб не повертатися тими ж дорогами) у темряві – це не зовсім той екстрим, до якого ми прагнули.

На щастя, виїжджаючи з Хотіні, я не знайшов того путівця, яким планував доїхати до Стецьківки. Натомість ми втрапили до іншого, що вивів нас прямісінько на Курську трасу. Певно, це був такий знак долі. Олена сказала, що за цих обставин траса – наш найкращий варіант, з яким ми гарантовано потрапимо до міста без пригод. Важко було не погодитися. До того ж, несподіванки й справді нам не світили, адже тепер виходило, що з Хотіні до Сум ми їхали знайомим мені маршрутом – саме так (але у зворотньому напрямку) я вперше мандрував сюди зі своїми друзями у 2011 році.

16 Solar

У центрі Хотіні рівний асфальт і ліхтарі на сонячних батареях. Праворуч – ставок на річці Олешня

Другу половину шляху ми подолали трохи більше ніж за дві години, з яких одну їхали в сутінках. Такому трикратному прискоренню ми завдячували тим, що асфальт дарував можливість рухатися швидко, в нас не виникало питань з маршрутом і ми практично не зупинялися. Також отриманий варіант виявився дещо коротший за планований (всього 27 кілометрів).

Це дарувало, можливо, менше вражень, але вони теж були. Почати хоча б з Хотіні. Виїхавши з парку ми отримали найкращий спуск на сьогодні – рівний асфальт без жодних автомобілів. Також село здивувало ліхтарями на сонячних батареях та акуратними зонами роздільного збору сміття.

17 Ground

Вечірня гонитва

За селом ми вперше за день проїхалися ґрунтівкою. Вона була так добре втрамбована машинами, що відчувалася майже, як асфальт. А ще в цей час сідало сонце, даруючи якесь неймовірне освітлення і забарвлюючи поля обабіч у теплі казкові кольори.

Курська траса зустріла нас майже без руху. Зате подарувала кілька крутих гірок, на які довелося заходити пішки. З іншого боку, на спусках можна було насолоджуватися вітром у вухах. Останній підйом, найдовший, ми долали в Стецьківці, коли вчетверте перетнули річку Олешню. У залишках денного світла я зробив останні фото – спиртовий завод та Свято-Дмитрівську церкву. Після цього темрява остаточно поглинула всі пейзажі і мій фотоапарат пішов у відпустку до наступної мандрівки.

18 Steckivka

За мить до сутінок. Світлина Свято-Дмитрівської церкви у Стецьківці

 

Advertisements

One thought on “Веломандрівка до палацу Хотінь (палац і повернення)

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s