Суми-Кияниця-ЗеленийГай: маршрут і світлини

День перший: Суми – Кияниця

Цьогорічний великий велосезон ми розпочали з мандрівки, що подарувала нам одразу три нових досвіди. По-перше, ми вперше їздили у багатоденку з причепами: одним напіввелосипедом і велотрейлером. По-друге, Олександрина (1 рік і 1 місяць) вперше побувала у справжньому туристичному таборі з ночівлею. А, по-третє, ми вперше спробували катання кількома сім’ями. Словом, подорож нагородила нас незабутніми враженнями, які я конвертував у розповідь одразу по поверненню. У цьому дописі я не втомлюватиму читача розлогими текстами, а в двох абзацах напишу, куди ж ми мандрували і що бачили.

День 1. 7 липня 2018 року.

Маршрут: Суми-Піщане-Кирияківщина-Рибці-Кияниця (27 км)

Попри те, що ми каталися в околицях Сум і прямували до палацу, досяжного по автомобільній трасі хвилин за 15, обраний шлях цілком можна назвати екстремальним. Нормальний асфальт наші велосипеди бачили тільки у Сумах і Піщаному. Все інше варіації ґрунту: польовий з піском, сільський з гравієм, полігонний, посічений гусеницями, або лісовий з рослинністю і багном. Якщо ще згадати про нерівності рельєфу на краю долини Псла, отримується неабияке тло для справжніх пригод – і ми їх мали! А у винагороду на нас чекало чарівне місце для табору на березі озера навпроти палацу ХІХ століття.

 

День другий: Кияниця – Суми

День 2. 8 липня 2018 року.

Маршрут: Кияниця – Вакалівщина – Бітиця – Пушкарівка – Зелений Гай (28 км)

Другий день розпочався з порятунку випадкового потопаючого – це перший подібний випадок у наших мандрівках. Зате потім все пішло за планом: прогулянка парком навколо палацу і огляд самих руїн, переїзд через ліс і низку сіл поблизу Псла, де асфальт то дірявився. а то й був доволі непоганий. Над вечір ми провідали знайомих у Пушкарівці, прокаталися ґрунтовками у заплавних луках і після пішохідного мосту в Зеленому Гаю повернулися у Суми.

 

Насправді, Кияниця – одна з найбільш “розкручених” туристичних точок в околицях Сум. Навіть під час цієї мандрівки ми бачили ще одну групу велосипедистів, що подорожували туди ж. Тож не дивно, що є чимало цікавих звітів про мандрівки до палацу і в Інтернеті, наприклад, “Засніжена Сумщина : забуті маєтки цукроварів”  (http://ua-travels.in.ua). Чи доволі детальні описи історії та особливостей палацу: “Кияниця” (http://ukrainaincognita.com) або “Палац Ліщинських” (http://itinery.com.ua).

І на останок, посилання на наш фотоальбом з мандрівки.