Про Дніпро у Дніпрі і не лише (закінчення)

(початок розповіді тут)

Уважний читач нарешті запитає: а де ж Дніпро у Дніпрі, як обіцяно в заголовку? Що ж, попрямуємо нарешті до нього! Головне – аби без зайвого поспіху, щоб не вийшло, як з пам’ятником уродженцю міста Олександру Матросову (тому самому, за ім’ям якого в часи німецько-радянської війни називали один з подвигів). Схоже, скульптори просто не встигли вкластися до ювілейної дати (30-ліття закінчення ХХ світової) і проробили в деталях саму лише голову, запевнивши, що таким і був задум.

А Дніпро все ближче! Проминаємо пишну колонаду, що увінчує вхід до парку імені Тараса Шевченка.

Вітаємося з добродушним левом, що намагається сховатися від сонця у затінку.

І підіймаємося на пішохідний міст через Архієрейську протоку, прикрашений замочками та оголошеннями.

З нього видно Січеславську набережну (на якій ще тривав ремонт), а вдалині – славнозвісний довгобуд «Парус» (29-поверховий готель будували у 1975-89 роках).

І залізничний Мерефо-Херсонський міст (ровесник Дніпрогесу 1932 року – того самого, який підняв рівень води і під самим).

І православний храм Святого Миколая, відбудований 1999 року, очевидно, у пам’ять про релігійне минуле острова, який називається Монастирським.

Між іншим, якби ми подорожували на п’ять років пізніше, то чільне місце на попередній світлині займав би рукотворний водоспад-поріг Ревучий. Його створили у пам’ять про каскад порогів, який починався саме тут до створення водосховища 1932 року. А ще його розмістили саме тут, щоб «було видно, було чути, як реве ревучий» Тарасу Шевченку, чия постать височіє над островом на центральній алеї.

Окрім пішохідного мосту острів з материком зв’язує залізничний, але на нього не піднятися – надто високі опори, та ще й будка з охоронцем для чогось.

Зате на самому острові можна побачити чимало різних тварин – як екзотичних, наприклад, верблюдів.

Так і доволі знайомих кіз, які завжди раді знайомству.

На деяких можна покататися.

А для когось це щоденна робота.

На материковій частині парку тварини теж зустрічаються, але переважно монументальні. З левом ми вже познайомилися. А ще є симпатична сімейка оленів.

Якби несподівано задощило, ми би сховалися під гігантським дахом літнього павільйону.

А такого спекотного для, як цей, непогано охолодитися біля фонтанів.

Ми поступово виходимо з парку і знову повертаємося до історичної складової екскурсії. Ось, певно, найбільш історичне місце Дніпра – будинок історика Дмитра Яворницького.

Трапляються об’єкти, що не мають історичної цінності, але, наче у химерному сні, сплітають різні історичні паралелі. Наприклад, комунізм та капіталізм.

Або втілюють перетворення будинка початку ХХ століття у карликовий хмарочос зі скла.

Мабуть я вже втомив вас архітектурою, тому розкажу краще про… трамваї. Щоб не повертатися на вокзал пішки, ми з вітерцем проїхали на старенькому трамваї. Ні, я не маю на увазі всім відому Tatra Т3 (у Дніпрі їх дещо модернізували, зокрема замінили двері).

Щоправда, юні дніпряни можуть перетворити на екстрим навіть таке.

Але ми не стали ризикувати, проте й не знемагали від спеки у душному салоні. Адже у місті ще з 1997 року їздить стилізований під початок ХХ століття вагончиком за маршрутом «Центр-Вокзал».

Насправді трамвай удвічі молодший, ніж може здатися, бо це перероблений КТМ-2, який виготовлявся у 1960-х. Просто реставратори прибрали вікна і поставили лави на всю ширину салону.

Дякуючи трамвайчику, ми опинилися на вокзальній площі за дві години до відправлення потяга, тому вирішили ще погуляти у протилежний бік від центру. Звісно, та сторона не така історична, але теж є чому подивуватися. Наприклад, складній геометрії автовокзалу.

Ще ми застали нині діючу (з 2017) вірменську церкву (святого Григора Лусаворича) на стадії будівництва. Що цікаво, Вікіпедія повідомляє: «у будівництві використаний традиційний вірменський туф особливого, персикового відтінку», але на фото видно, що споруда зроблена зі звичайної цегли, а туфом лише облицьована.

А ось фото ще одного об’єкту, який вже відійшов у минуле. Через дорогу я надибав пам’ятник радянському державному діячу Михайлу Калініну, який (себто пам’ятник) у 1949-2016 роках стояв на вході до однойменного парку. Тепер ім’я «всесоюзного старости» зникло звідусіль: пам’ятник демонтували, парк перейменували у «Пам’яті та примирення», а проспект за рогом носить ім’я Сергія Нігояна – українця вірменського походження, який одним з перших загинув під час Євромайдану.

Наостанок я вирішив познайомитися з місцевим метрополітеном. Так, Дніпру пощастило увійти до трійки міст України, де є цей вид підземного транспорту (з 1995) і я просто не міг не скористатися нагодою. Щоправда, мої супутники вже притомилися цілим днем прогулянок, тому я подався у цю подорож сам. До потяга лишалася ще година, а станцій дніпровської підземки всього шість, тож я збирався хвилин за двадцять повернутися. Угу.

Виявилося, що на вихідних інтервал руху потягів сягає 15 хвилин. Тому можете до моєї оцінки сміливо додати півгодини і уявити хвилювання моїх рідних, коли я з’явився біля потяга за десять хвилин до відправлення. Але воно того було варте. Я проїхав до останньої станції, яка виявилася чи не найбільш оздобленою.

Нині вона називається «Покровською», але у 2008 року ще носила стару назву.

Чотири проміжні станції нагадують клони і можуть викликати проблеми у людей, які не розрізняють кольори, бо чи не єдина відмінність – колір склепіння. На фото видно станцію «Метробудівників», але «Металургів», «Заводська» і «Проспект Свободи» виглядають так само, якщо замінити червоне на жовте, синє або зелене відповідно.

«Вокзальна» має свій власний дизайн, який я не встиг нормально відзняти зсередини через брак освітлення, тому ось фото її зверху.

Насправді метро мені дуже нагадало Київське, ті ж самі потяги моделі 81-717/714, тільки возять по три вагончики, а не по п’ять, а жетони мають світло-зелений відтінок і коштують 60 копійок (у Києві тоді були темно-зелені по 50).

На цьому я дозволю собі попрощатися з вами і покваплюся до своїх, аби встигнути вскочити до потяга на Олександрію.

Більше світлин можна подивитися в альбомі.

Advertisements

One thought on “Про Дніпро у Дніпрі і не лише (закінчення)

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s

This site uses Akismet to reduce spam. Learn how your comment data is processed.