Карпати 2019: маршрут і світлини

Кожен по різному бачить, як відзначити 10-ліття шлюбу. Знаючи нас, Ви, далебі, не здивуєтеся, що ми з Оленою провели його під наплічниками серед Карпатських гір, прихопивши з собою двійко дітей. Отримали неймовірний 4-денний (5-8 вересня) похід на 50 кілометрів (який 7-літній Нестор пройшов сам, а 2-літню Олександрину часом доводилося нести на собі). Щоправда, ми дещо зрадили своїй традиції повністю автономних мандрівок, бо просто не могли відмовити гостинності Наталі Стефанівни Бахтали, яка люб’язно запросила нас до себе в Новоселицю. Так, це саме та людина, яка привела мене у туристичний світ у середині 90-х! Moжна сказати, що вона опосередковано поєднала мене з Оленою, з якою я познайомився, коли вже самостійно організовував пішохідний похід у 2008.

Перший день, 14 км. Ялинкувате – Новоселиця – Новоселиця

Дістатися до Новоселиці – це вже справжня мандрівка. Спершу ми доїхали потягом до Славська, звідти автобусом дісталися до Ялинкуватого, потім 4 кілометри йшли до перевалу, де зустрілися з Наталією Стефанівною, після чого ще 2 кілометри спускалися до села.

В пообідню пору зробили пробне 8-кілометрове кільце: просто від садиби піднялися до невеликого хребта, вкритого пасовищами, і вздовж нього пройшли до південного кінця Новоселиці. Поверталися назад центральною вулицею, принагідно оглянувши усі місцеві пам’ятки.

Другий день, 15 км. Новоселиця – Присліп – Чорна Ріпа – Новоселиця

Цього дня ми мандрували у східному напрямку. Спершу перевалили через невеликий хребет у сусідню долину, де спустилися до села Присліп. Там дійшли до старовинної Михайлівської церкви з не менш древніми хрестами на кладовищі. А потім просто від неї почали підйом на Вододільний хребет. Дорога вела стрімко вгору, але, на щастя, без сумнівних розгалужень, тому ми просто вийшли на саму маківку гори Обнога (1211 м.) – тим самим Нестор повторив свій рекорд 3-річної давнини, коли підкорив гору Лопата такої ж висоти. Ми обдивилися місце стику трьох областей, а далі подалися на захід трохи вищими горами вздовж хребта – Чорна Ріпа (1285 м.) і Рівний (1276 м.). Після другої маківки ми спустилися майже до вчорашнього перевалу і звідти повернулися в Новоселицю.

День третій, 15 км. Новоселиця – хребет Смерек – Новоселиця.

На третій день подорожували на південний схід. Від мальовничих руїн колишнього колгоспу на околиці села одразу почався впевнений підйом, який вивів спершу на відкриту маківку гори Солеще (1082 м.), а після перевалу за ним пішли вгору на сам хребет. На жаль, гори тут суцільно заліснені, тому ніяких краєвидів не було видно, хоча ми досягли ще більших висот, ніж напередодні – маківки з позначками 1266 м. і 1376 м. Йшлося непросто, бо дорога, показана на мапі, виявилася стежкою, щедро захаращеною поваленими деревами. Тож ми пройшли десь із половину хребта, а потім повернули назад, аби встигнути повернутися до сутінок.

День четвертий, 6 км. Новоселиця – Ялинкувате.

Останнього дня наші плани були підкориговані розкладом місцевих автобусів, останній з яких вирушав з Ялинкуватого о 15.00. Тому ми зробили тільки один перехід – від Новоселиці до згаданого села. Зате потім мали вдосталь часу погуляти по Славському, адже потяг на Київ приходив лише о 20.14. Та ще й погода почала псуватися, тож добре, що небесна волога знайшла нас неподалік вокзалу, а не десь посеред гір.

Тут я розповів у кількох словах про маршрут. Але ще стільки неймовірного лишилося поза кадром! Я неодмінно напишу про це розповідь, а поки як трейлер можу запропонувати наші світлини.

І на останок, кілька розповідей інших мандрівників про подорожі горами в околицях Новоселиці. Ми частину шляху від потяга подолали автобусом, а є туристи, які від Славська до Чорної Ріпи ходять пішки: “Писана криниця – г.Високий Верх“. Інші дійшли до Чорної Ріпи з протилежного боку – від Торунського перевалу: “Гірськими межами областей“. А це ось найбільш свіжа розповідь, та ще й моїх добрих знайомих і також гостей Наталії Стефанівни: “Українські Карпати. Куди там австрійським Альпам“.