Учора ми повернулися з пішохідного походу національним природним парком “Бузький Гард”. Позаду – 4 дні захоплюючих краєвидів, дружної команди досвідчених мандрівників та казково сонячної, як для осені, погоди. Вперше за 6 років ми подорожували не сім’єю з дітьми, а в товаристві виключно дорослих. І хоча з 13 учасників я знав лише 3, знайомство з іншими прихильниками пішохідного туризму залишило тільки світлі спогади.
День 1. Мигія – Іванівка, 11 км.
На берег Південного Бугу нижче від селища Мигія ми прибули в перші години 12 жовтня. Зважаючи на пізню пору, просто поставили намети і лягли спати. А вже зранку відбулося знайомство і сніданок. У нашому таборі виявилося 5 наметів і 13 туристів: я, Олена, Сашко, Аня, Юра, два Андрія та Федір з Києва, Іра, Олег та Сашко із Запоріжжя, Андрій з Черкас і Марія з Сум.
Перші кам’яні брили на березі та в річці ми могли бачити вже біля нашого табору. А коли вийшли на маршрут і піднялися на скелю, то побачили вражаючий краєвид з порогом Інтеграл на передньому плані. Якісь гребці тренувалися в його проходженні і ми могли спостерігати, як вони долають бурхливу стихію.
Після скелі ми обійшли Родонове озеро, що утворилося на місці кар’єру. Незабаром стежка повернулася до Південного Бугу і решту дня ми прямували вздовж берегової лінії. Щоправда, не завжди це було просто. Інколи ми йшли просто лісом, але коли наближався шум порогів, то побережжя теж стискали гранітні скелі та відколене каміння. Детальніше
День 2. Іванівка – Львів, 16 км
Ночували на півострові між Південним Бугом та Великою Корабельною річкою. Збиралися набирати воду з джерела під скелею, але воно пересохло, тому ходили по воду до села. Після сніданку перетнули річку високим автомобільним мостом і попрямували лівим берегом. Спершу йшли через село, а потім полями спустилися до Романової балки, після чого йшли майже завжди вздовж берега. Бачили кілька руїн млинів, два особливо мальовничі. Ліс часом ставав дуже густим, але, на щастя, стежка не переривалася, хоча й інколи губилася ненадовго. Під вечір ми порівнялися з селом Львів і стали на скелі південніше нього. Детальніше
День 3. Львів – Южноукраїнськ, 16 км.
Ми знову віддалилися від річки і прямували польовими дорогами, з яких часом було видно плесо ріки, затиснутої у глибокій долині. На обід зупинилися у Мар’ївці поблизу місцевого магазину. Потім проминули Богданівку і за нею перепливли Південний Буг на поромі. Що цікаво, він і досі рухається за допомогою м’язової сили – три чоловіки дерев’яними пристосуваннями переміщують пором відносно натягненого тросу. А над цим усім – місто з багатоповерівками та атомною станцією. Вражаючий контраст!
На тому березі ми пройшлися над скелями до меморіального комплексу, звідки побачили “місце, з якого видно місце, де знаходився козацький Гард”. Федір з Андрієм, які збиралися цього дня їхати додому, мали кілька годин і побачили сам острів. А ми не бачили, бо мали переїзд місцевим автотранспортом до села Петропавлівка у Братському районі. Там, за селом, ми спустилися до Петропавлівського каньйону, де й заночували. Детальніше
День 4. Петропавлівка – Трикрати (+Вознесенськ), 14(+2) км.
Зранку полазили по скелях у серці каньйону. Потім знялися і верхом пройшли до села Актового, навколо якого розгорнувся Актовський каньйон. Його ми теж роздивилися, як слід. Після цього вилізли на скелю Пуп Землі. На цьому від нашого гурту відкололися запорожці – їм на потяг раніше. Інші 8 учасників подалися досліджувати Арбузинський каньйон. А коли геть стемніло, ми ще й погуляли Трикратським лісом з його величними дубами і мостиками через річку Гарбузинку. Потім під’їхали автотраспортом Вознесенська, де повечеряли і сіли на зворотній потяг. Детальніше
У грудні я опублікую детальний ілюстрований звіт. Поки можу запропонували подивитися світлини.
І, традиційно, огляд розповідей інших мандрівників про ці місця. Розповідь групи харківський туристів, що, як і ми, мандрували Гранітно-степовим Побужжям з наплічниками: “Бузький гард, травень 2016 року” (http://xt.ht). Ось мандрівка дещо простіша, але з відвідуванням Пупа Землі: “Дводенна подорож на Гранітно-Степове Побужжя” (https://mandrivnic.livejournal.com). І приклад більш глобальної поїздки, де “Бузький Гард” – лише одна з туристичних принад краю: “Автомандрівка південною Україною. Мигія, Актовський каньон, Олешківські піски, музей РВСН” (https://gryniuk.com)
Мандрівник і його мандрівки 
Я була на Бузькому Гарді 3 роки тому на таборі для еко активістів. Ти мені нагадав як там було класно!..
Як ти робив карту, яку тут виставив?
Так, я читав, що там є проблема. Енергетики модернізували дамбу ГЕС і збираються підняти рівень води, що приведе до затоплення історичних островів. Історики та екологи протестують, але як буде вирішене питання, ще не відомо.
Щодо карти, я користуюся безкоштовним сервісом https://www.gpsies.com/. Там є два варіанти створювати треки: або завантажувати з пристрою, з яким мандрував (якщо він зберігав точки), або малювати самому. Оскільки я ходжу виключно з паперовою картою і компасом, то записую треки вже по поверненню – з пам’яті.