В Україні є аж 6 населених пунктів, названих на честь найвідомішого козацького гетьмана, але за іронією долі, в жодному з них він не бував! Причина доволі банальна: 5 з них були засновані через багато років по смерті Богдана Хмельницького й отримали його ім’я вже за радянської влади з чисто ідеологічних міркувань. І тільки теперішній обласний центр вже існував за життя творця Гетьманщини, але дивом випав з маршрутів його історичних походів. Чому ж перейменували саме його (а не Чигирин або Суботів) і що цікавого можна побачити в сучасному Хмельницькому, спробували ми розібратися в мандрівці до міста 8-9 квітня 2017 року.
До Хмельницького ми приїхали потягом. На вокзалі нас зустріла колишня однокурсниця Олени та ініціаторка нашої мандрівки – Наталя Албайрак (Франчук). Два дні нечутно пролетіли за мить, поки вона знайомила нас із містом, а Нестор подружився з її доньками Зеррін та Еліф.
Мандрівку містом розпочали з центральної (і пішохідної) вулиці – Проскурівської. Цікаво, а чи б перейменували її, якби обласному центру повернули його первісну назву? Бо ж у цьому разі вони б стали тезками. Можливо, вони б «махнулися» іменами, і її б назвали Хмельницькою (бо вулиця Хмельницького у Хмельницькому вже є, пробачте за тавтологію).
Проскурівська – одна з найстаріших вулиць міста. Тож, просто крокуючи рівненькою плиткою, яка її нині вкриває, ми наче бачили історію Хмельницького в розрізі – від давніх будинків, що передають вітання з позаминулого століття, до сучасних витворів мистецтва і архітектури.
Вулиця має свою атмосферу. Позбавлена поспіху автомобілів, вона ніби навмисно зроблена для неквапливого променаду. Можна просто йти, роздивлятися увсебіч і просто насолоджуватися баченим.
Але Проскурівська – це не просто музей архітектури під відкритим небом. В останні роки вона перетворилася на творчу майстерню сучасної скульптури.
Деякі витвори зроблені з каменю, інші – зліплені, а комусь до вподоби вирізати з дерева.
З нагоди свят місто прикрашається додатковими атрибутами. Ми приїхали саме за тиждень до Великодня, тож на вулиці бачили виставку великих писанок.
Окрім традиційних були й варіанти з металевого каркасу та електричною підсвіткою.
Велика пішохідна зона до невпізнання змінила транспортне різноманіття центральної вулиці. Тепер замість швидких авто чи неповоротких тролейбусів тут хлопчаки катаються на електрокарах, а дівчата можуть уявити себе принцесами.
Місцями прикраси знаходяться прямо на стінах. Мурали не просто фантазійні, але й інтерактивні, наче самі запрошують, аби ми стали частиною мистецької композиції.
Місцями потрапляєш наче в казку – наприклад, у скверику навколо фонтана з чотирма лелеками та жабами. Фонтан спорудили ще 50-х роках, як доповнення до дитячого універмагу. Тому він наче запрошує до казки, де жаба з озерця може перетворитися на прекрасну принцесу. Головне, зрозуміти, яка з чотирьох.
Історія перевтілень знаходить продовження через дорогу. Там колишня пожежна частина нині використовується, як кінотеатр. І лише квадратова вежа над двоповерховою спорудою нагадує про героїчне минуле.
Але Хмельницький живе не лише минулим. Зовсім поруч знаходиться яскравий представник архітектури ХХІ століття – весь покритий склом, наче всіяний шматочками неба торгівельно-розважальний комплекс «Либідь», що своєю назвою натякає на спорідненість зі столичними хмарочосами.
Містяни не лише будують нові гарні будинки, але й прикрашають старі. Найважче видозмінити коробки радянських «хрущовок», але навіть у цьому їм вдається досягти успіху, перетворюючи недоліки (глухі пощерблені стіни) на переваги (величезні фантазійні мурали).
Місто невідривно пов’язане з подіями в Україні, тому було би дивно не побачити ніяких нагадувань про драматичні події останнього десятиліття. Хмельницький вшановує своїх героїв, сучасних захисників Батьківщині, монументом з портретами загиблих вояків у центрі майдану Незалежності.
І, разом з тим, всього через квартал від місця вшанування боротьби незалежної України проти радянського реваншу, на стінах старих будинків ще знаходяться символи тоталітарного режиму, наслідки якого пожинаємо нині на Сході.
Але годі про сумне. Згадаймо, що місто назване на честь Богдана Хмельницького, тому найбільш харизматичний пам’ятник присвячений саме цьому гетьману, який зумів вирвати Україну з польської орбіти, яка лише через помилки його наступників зав’язла в російській. До речі, з погляду символів Хмельницький монумент більш правильний, бо кінь опирається всіма чотирма ногами, а не підняв одну, як столичний (що розцінювалося би як поранення на полі бою).
Аби не складалося враження, що творці міських пам’ятників упадають у крайнощі (то надмірної патетики, то суперечливого авангарду), є чимало «серйозних» експонатів ненав’язливих масштабів. Наприклад, монумент В’ячеславу Чорноволу.
Непомітно насунувся вечір, ми вже наситилися враженнями від міста, яке я чимало пофотографував (усі фото в онлайн-альбомі), наші ніжки налічили чимало кілометрів і втомилися. Тож на цьому наша екскурсія закінчилася і ми поспішили на вечерю (тікаємо з останнього фото), аби вирушити в новий день з новими силами.
Мандрівник і його мандрівки 
One thought on “Хмельницький без Хмельницького”